Інтелектуальна власність: Неповна гармонія

Олександра ОДИНЕЦЬ,
адвокат АК «Коннов і Созановський»

Чи зможуть українські власники прав на об’єкти інтелектуальної власності найближчим часом захищати свої інтереси за європейськими нормами

Підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом покладає на нашу державу обов’язки щодо гармонізації національного законодавства з метою приведення його у відповідність до європейських стандартів. Використання об’єктів інтелектуальної власності є важливим аспектом, який потребує розробки нових та вдосконалення вже існуючих механізмів правового регулювання.

Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» (Закон) встановлює норми, які передбачають способи захисту майнових і особистих немайнових прав суб’єктів авторського і суміжних прав. Проте незаперечним є факт того, що норми, встановлені Законом, потребують удосконалення та доопрацювання шляхом внесення відповідних змін, з урахуванням новітніх тенденцій інформаційного та технологічного розвитку суспільства і особливостей використання об’єктів інтелектуальної власності у мережі Інтернет.

 

Віртуальні права

 

8 вересня 2014 року закінчилось обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» (Проект), представленого на розгляд Державною службою інтелектуальної власності України. Головною метою Проекту передбачається створення додаткового механізму боротьби з порушеннями авторського та суміжних прав у мережі Інтернет, яка реалізується здебільшого шляхом встановлення відповідальності сервіс-провайдерів за правопорушення, вчинені у мережі Інтернет.

Так, Проектом передбачено внесення змін до Закону, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про нотаріат». Зокрема, мається на меті введення таких новел, як:

—?встановлення відповідальності операторів та провайдерів телекомунікацій за зміст інформації, що передається їхніми мережами;

—?надання можливості суб’єктам авторського права у разі виявлення порушення їхніх прав у мережі Інтернет нарівні з іншими способами захисту своїх прав звернутися до власника веб-сайту та сервісної служби із заявою про порушення авторського права і (або) суміжних прав;

—?зобов’язання власника веб-сайту встановити засоби блокування на власному веб-сайті можливості подальшого розміщення будь-якою особою без дозволу суб’єктів авторського і (або) суміжних прав інформації, щодо якої було отримано заяву і вжито заходів з припинення порушення таких прав у мережі Інтернет;

—?можливість притягнення до адміністративної відповідальності власника веб-сайту та (або) керівни­ка сервісної служби у випадку невжиття ним заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет;

—?розширення повноважень нотаріуса щодо вчинення ним нотаріальних дій зі складення протоколу огляду веб-сторінки з метою забезпечення доказів, необхідних у випадку судового розгляду справи.

У цілому Проект враховує положення Директиви ЄС від 22 травня 2001 року «Про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві», проте не повністю узгоджується з чинним законодавством України та не повною мірою врегульовує низку проблемних питань, які виникають на практиці при вирішенні спорів щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Так, у багатьох зарубіжних країнах, наприклад у Великобританії, рішення про блокування сайту прий­мається відповідними судовими органами. І це є виправданим, адже оператори та провайдери телекомунікаційних послуг не є владними органами, уповноваженими здійснювати обмеження прав осіб шляхом блокування адрес у мережі Інтернет.

Проект передбачає, що після отримання попередження від сервісної служби власник веб-сайту зобов’язаний негайно вжити заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав в Інтернеті та протягом п’яти робочих днів з дати отримання копії заяви про порушення прав надати сервісній службі та заявнику відповідь на неї. У випадку ж неотримання відповіді протягом вищезазначеного строку сервісна служба зобов’язана заблокувати адресу мережі Інтернет, за якою здійснюється доступ до об’єкта, зазначеного у заяві. Не виключено, що блокування адреси мережі Інтернет може розглядатися як порушення прав власника сайту (який у багатьох випадках є суб’єктом підприємницької діяльності) на здійснення ним підприємницької діяльності, яке гарантується Конституцією України. Також вважаємо, що строк, встановлений для надання відповіді сервісній службі або заявнику, є занадто малим і не завжди достатнім для надання обґрунтованої відповіді на заяву щодо вчинення правопорушення власником веб-сайту.

Варто зазначити і певну невідповідність термінів, що застосовуються в Проекті. Так, наприклад, чинне законодавство України не містить визначення терміна «власник сайту». Правила домену UA визначають, що особа, яка бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем у публічному домені, є реєстрантом.

Надання ж нотаріусу повноважень зі складення протоколу огляду веб-сторінки з метою забезпечення доказів, необхідних у випадку судового розгляду справи, вважаємо доволі позитивним кроком. Адже одним із головних проблемних аспектів судового провадження у справах про порушення прав інтелектуальної власності є складність отримання належних доказів на підтвердження факту неправомірного використання об’єкта інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Зрозумілим є те, що докази, які підтверджують факт порушення прав інтелектуальної власності, знаходяться в самій мережі. Складність полягає у процесі фіксації скоєного правопорушення, адже, на відміну від деяких країн СНД, де нотаріуси здійснюють нотаріальне посвідчення веб-сторінок, українські нотаріуси наразі не мають повноважень вчиняти цю нотаріальну дію. Таким чином, як свідчить практика, як доказ вчинення відповідачем порушення прав інтелектуальної власності шляхом незаконного використання об’єкта інтелектуальної власності в Інтернеті, позивачем у більшості випадків надається відповідний висновок спеціаліста у галузі інтелектуальної власності або в галузі телекомунікаційних систем (наприклад, ­експертне дослідження телекомунікаційних систем та засобів), який підтверджує, що та чи інша інформація насправді міститься на веб-сторінці Інтернет. Такий висновок відповідно до положень процесуального законодавства розглядається судом разом з іншими доказами у справі.

 

За кадром

 

Не вийшло вирішити й інші важливі питання. Так, Проект має на меті врегулювати питання захисту лише авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, тоді як питання правового регулювання таких об’єктів інтелектуальної власності, як знаки для товарів і послуг, промислові зразки, також потребують вирішення, зважаючи на ­динамічний ­розвиток технологічних та ­комунікаційних технологій. Зокрема, Проект не охоплює актуальні нині питання боротьби із кіберсквотингом (англ. cybersquatting) — діяльністю, що полягає у реєстрації, використанні та пропонуванні до продажу доменного імені із недобросовісним наміром отримати прибуток від паразитування на гудвілі або торговельній марці, яка належить іншій особі.

За своєю правовою суттю кіберсквотинг можна визначити як неправомірна діяльність особи у мережі Інтернет, спрямована на реєстрацію доменного імені, яка характеризується недобросовісними, умисними діями особи з метою отримання прибутку від майбутнього перепродажу неправомірно зареєстрованого доменного імені. Одним із перших правових актів, який врегулював деякі аспекти кіберсквотингу, був Закон США «Про захист споживачів від кіберсквотингу» (англ. Antiсybersquatting Consumer Ptotection Act, 1999). В Україні ж поняття «кіберсквотинг» не визначене законодавчо, хоча саме він є першоджерелом виникнення більшості доменних спорів. Вирішення спорів, пов’язаних з доменними іменами, крім знання права інтелектуальної власності, потребує спеціальних знань у галузі інформаційних і телекомунікаційних технологій, що, на нашу думку, й викликає найбільшу складність як у учасників спору, так і у судових органів, які розглядають такі справи. В нашій країні також немає жодної організації, яка спеціалізувалася б на вирішенні доменних спорів, на противагу багатьох країн Європи, де розгляд доменних спорів віднесено до компетенції відповідних арбітражних інституцій.

Узагальнюючи, варто зазначити, що на своєму шляху до інтеграції в Європейське співтовариство Україна має здійснити низку важливих кроків, пов’язаних із взятими на себе зобов’язаннями із забезпеченням належного захисту прав інтелектуальної власності. Зважаючи на те, що в нашій державі з кожним днем збільшується кількість спорів, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності у всесвітній павутині, основна увага законодавця повинна бути зосереджена на комплексному законодавчому врегулюванні проб­лемних питань, що виникають унас­лідок неправомірного використання об’єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет, з урахуванням досвіду зарубіжних країн.

Безрезультативна активність

 

Наталія МЕЩЕРЯКОВА, партнер, керівник практики інтелектуальної власності МЮГ AstapovLawyers

 

Відверто кажучи, не бачу жодних результатів законодавчої активності у напрямі гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС щодо питань захисту інтелектуальної власності. Є й цілком об’єктивні причини, це зрозуміло — парламенту попереднього скликання важко було займатися й більш нагальними для країни питаннями, ніж приведення законодавства щодо інтелектуальної власності у відповідність до домовленостей із Європою. Проте парламенту й не надто пропонувалося це робити. Якщо ми уважно переглянемо перелік оприлюднених протягом цього року проектів нормативно-правових актів, то жоден із них не має на меті саме адаптацію до законодавства ЄС, а швидше, є спробою із великим запізненням відповісти на виклики ринку. Навіть у проекті Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні наміри адаптувати законодавство до європейського простежуються не досить чітко. Проте я не схильна ставити у докір Державній службі інтелектуальної власності той факт, що ми не досить швидко просуваємося. Є багато факторів, що нас стримують: це і низький рівень комунікації із громадськістю, і питання менеджменту. Проте я вірю, що найближчим часом ми доведемо, що в змозі спільними зусиллями підтримувати взятий курс.

Що стосується проблем, які постають перед українським бізнесом при виході на європейський ринок, то вони пов’язані зі спробами експортувати туди ті підходи до інтелектуальної власності (від реєстрації до використання), які й в Україні є лише умовно допустимими та існують лише через те, що законодавство умовно дозволяє, а бізнесу до певного часу зручно. Проблеми в українського бізнесу виникають лише з причини недостатньої уваги до правил гри на іншому ринку.

 

Без змін

 

Юлія СЕМЕНІЙ, партнер ЮФ «Астерс»

 

Перш за все, варто зазначити, що адаптація українського законодавства у сфері інтелектуальної власності до законодавства ЄС потребує не стільки глобальних змін у системі охорони та захисту прав інтелектуальної власності, скільки оновлення законодавства з окремих питань. Над змінами щодо деяких питань фахівці працюють досить давно, оскільки вони є важливими не лише в контексті європейської інтег­рації, а й для вдосконалення та підвищення ефективності національної системи правової охорони взагалі. Наприклад, це стосується публікації заявок на знаки для товарів і послуг, що дало б змогу заінтересованим особам подавати заперечення проти заявок, якщо вони вважають, що є підстави для відмови у реєстрації знака.

При цьому більшість необхідних змін ще не оформлені у вигляді законопроектів та не виносилися на розгляд законодавця. Відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України програми, імплементація положень Угоди про асоціацію до національного законодавства в сфері інтелектуальної власності має бути розпочата у другій половині 2015 року.

Гармонізація потрібна для розв’язання не лише проблем, що лежать винятково у площині інтелектуальної власності, а й для комплексних питань. Наприклад, питань захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності при наданні інформаційно-телекомунікаційних послуг та відповідальності постачальників таких послуг. Законопроектна робота з цього приводу була розпочата ще до підписання Угоди про асоціацію, проте підготовлені документи не відоб­ражають усіх положень Угоди про асоціацію та відповідних директив Європейського Парламенту і Ради ЄС у сфері електронної комерції та інформаційних технологій, та пот­ребують суттєвого доопрацювання. Наприклад, Угода про асоціацію вирізняє різні типи інформаційних послуг (просте посередництво, кешування та хостинг) та залежно від типу послуги передбачає різні умови звільнення постачальника послуги від відповідальності за інформацію, яка передається в рамках надання послуги. Механізми реалізації цих положень ще мають бути розроблені та відображені в національному законодавстві, причому вони мають стосуватися не лише питань інтелектуальної власності, а й законодавства щодо телекомунікацій.

Негативний імідж

 

Олег КЛИМЧУК, старший юрист ЮФ Sayenko Kharenko

 

Наразі адаптація українського законодавства до законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності проходить достатньо динамічно. Так, буквально одразу після ратифікації Угоди Кабінетом Міністрів України було затверджено План заходів з імплементації Угоди про асоціацію, в якому визначено пріоритети та строки виконання конкретних завдань щодо адаптації. У середині жовтня Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України було проведено слухання, за результатами яких напрацьовано відповідні рекомендації, зокрема парламенту рекомендовано розглядати як пріоритетні проекти законів у сфері охорони прав інтелектуальної власності та забезпечити імплементацію в них положень Угоди. Хоча на сьогодні до парламенту ще не внесено відповідних законопроектів. Наразі їх напрацювання ще тільки розпочинається, пік роботи за якими очікується навесні наступного року.

Першочергової уваги законодавців потребують питання захисту прав інтелектуальної власності в Інтернеті, оскільки значною мірою саме у зв’язку з відсутністю ефективного захисту у цій сфері Україна створює для себе негативний імідж у світі. Окрім того, щодо цих питань уже напрацьовані і прой­шли публічні слухання відповідні законопроекти, які дали б змогу вже найближчим часом адаптувати українське законодавство до стандартів ЄС. Також варто відзначити важливість першочергової роботи з імплементації українського законодавства в частині географічних зазначень. У цій частині в Плані заходів КМУ передбачив найбільш короткі строки. Хоча відсутність достатньої конкретики щодо адаптації норм українського законодавства у відношенні до кожного об’єкта інтелектуальної власності може негативно вплинути на результати, що будуть досягнуті у визначені строки.

Основною проблемою у сфері реєстрації та захисту прав інтелектуальної власності сьогодні можна вважати недооцінку важливості захисту інтелектуальної власності на такому високо конкурентному ринку, як європейський, а також відсутність достатніх знань щодо особливостей захисту інтелектуальної власності в ЄС.

 

Радіти нічому

 

Ярослав ОГНЕВ’ЮК, партнер ПЮА «Дубинський і Ошарова»

 

Через відсутність досягнень з адаптації українського законодавства до законодавства ЄС у сфері охорони інтелектуальної власності радіти поки що нічому. Окрім законодавчого врегулювання процедури реєстрації договорів комерційної концесії, жодних суттєвих змін не було внесено. За 23 роки держава не спромоглася затвердити якісну стратегію розвитку сфери інтелектуальної власності. Без комплексної стратегії будь-які зміни законодавства матимуть хаотичний характер.

На мій погляд, якісні зміни та поліпшення законодавства давно затребувані в першу чергу серед правовласників та практиків. І сьогодні є необхідність та всі можливості для залучення приватного середовища для формування стратегії та змін до законодавства. Процес реформування сфери має здійснюватися саме за активною участю громадськості з широким пуб­лічним обговоренням, як, наприклад, іде процес реформування судової системи України. Сподіваюся, що вже за рік ми матимемо якісно нове законодавство і що професійне середовище активно долучиться до роботи над його розробкою. Першочерговими питаннями для правовласників, держави та практиків були і залишаються проблеми контрафакту, піратства та упорядкування діяльності організацій колективного управління. Ці проблеми є комплексними, такими ж мають бути і підходи до їх розв’язання.

Український бізнес, виходячи на європейський ринок, передусім відчуває до себе прискіпливу увагу та проходить процедури перевірок на зв’язки з особами, щодо яких були введені санкції. Але ці незручності ніяк не пов’язані зі сферою інтелектуальної власності. Бізнес повинен здійснити необхідні дії із захисту своїх об’єктів інтелектуальної власності у відповідних юрисдикціях. Перед процедурою реєстрації варто здійснити пошук у відповідних базах даних, щоб усунути певні ризики отримання відмови в реєстрації об’єкта інтелектуальної власності. Далі труднощів виникати не повинно, адже матеріальне законодавство країн ЄС у даній сфері повністю відповідає всім нормам міжнародного права, що діють в Україні, проте механізми та процедури захисту в Європі більш ефективні.