Практика: Боргова підтримка
Припинення договору поруки у зв’язку із неповідомленням про зміну відсоткової ставки: судова практика та шляхи розв’язання проблеми
Відповідно до статті 199 Господарського кодексу (ГК) України, виконання господарських зобов’язань забезпечується мірами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених ГК України та іншими законами. Для забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських правовідносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу (ЦК) України. І одним із видів забезпечення господарських зобов’язань є «порука», передбачена розділом 49 ЦК України.
Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов’язання — кредитного договору — характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.
Припинення договору поруки через неповідомлення про зміну відсоткової ставки на практиці викликає певні труднощі, оскільки є різні позиції, висловлені у нормативних актах вищих судових органів.
Така різна практика
Правова позиція Верховного Суду України (ВСУ) у справі № 6-73цс12 (постанова від 18 червня 2012 року) поставила крапку у розумінні частини 1 статті 559 ЦК України. Згідно з положеннями цієї статті порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у випадку:
—?підвищення розміру відсотків;
—?відстрочки виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими коштами;
—?встановлення (збільшення розміру) неустойки;
—?встановлення нових умов щодо порядку зміни відсоткової ставки у бік збільшення тощо.
У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної відсоткової ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов’язань перед банком.
У той же час у своїй постанові № 5 від 30 березня 2012 року пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) визначає, що «обсяг зобов’язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру відсотків за основним зобов’язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов’язання». Тобто можна зробити висновок, що ВССУ широко розтлумачив «збільшення обсягу відповідальності поручителя», а саме: що відповідальність поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору. Останні визначають зобов’язання боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, оскільки ВССУ відзначив лише «умови договору поруки».
У постанові ВСУ від 16 жовтня 2012 року № 3-44гс12 теж вказується, що касаційний суд дійшов правильно висновку про те, що поручитель при підписанні договору поруки погодив встановлення розміру відсоткової ставки за кредитним договором у майбутньому на основі додаткових договорів, тому встановлення відсоткової ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя. Тож можна зробити висновок, що передбачення у договорі поруки такої умови, як «встановлення розміру відсоткової ставки за кредитним договором у майбутньому на основі додаткових договорів, а також ознайомлення та погодження даної умови із получителем», виключає право поручителя на припинення поруки згідно зі статтею 559 ЦК України.
Поручителі проти
Занепокоєння викликає тлумачення ВСУ поняття «збільшення обсягу відповідальності поручителя» у випадку «підвищення розміру відсотків», з чим важко погодитися, враховуючи деякі спірні моменти.
Так, у касаційній скарзі на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2005 року у справі № 20/213 скаржник посилається на те, що позивач вимагає визнати припиненим зобов’язання за договором поруки, укладеним із кредитором (відповідач 1) на забезпечення виконання боржником (відповідач 2) зобов’язань за кредитним договором, за підставами, передбаченими приписами статті 559 ЦК України, а саме: у зв’язку із змінами відповідачами умов кредитної угоди, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя (позивача) без одержання його згоди.
У своїй постанові Вищий господарський суд України від 2 березня 2006 року в цій справі (№ 20/213) виходив зі встановлених обставин, згідно з якими відповідачами, без повідомлення та отримання на те згоди поручителя, була укладена додаткова угода до кредитного договору про збільшення кредитного ліміту, що збільшило відповідальність позивача за договором поруки, що, у свою чергу, відповідно до статті 559 ЦК України є підставою для автоматичного припинення договору поруки. Апеляційний суд відзначив, що при укладенні додаткової угоди між кредитором та боржником змінилися умови кредитування, але зобов’язання поручителя в частині обсягу солідарної відповідальності перед кредитором, у разі невиконання зобов’язання боржником, залишилися незмінними. Відповідно, збільшення відсоткової ставки без збільшення обсягу відповідальності не дає права суб’єкту господарювання припиняти поруку згідно з частиною 1 статті 59 ЦК України.
Суб’єкт господарювання має виконувати господарські зобов’язання, проте наведена прогалина дає можливість невиконання цих зобов’язань та зловживання правом. Варіантом розв’язання цієї проблеми може бути звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення частини 1 статті 559 ЦК України, оскільки невідповідність актів вищих судових органів та норм ЦК України не дає можливості розраховувати на однозначні рішення.
Без вини не винен
Олена ПЕТРОВА, асоційований партнер ЮФ ILF
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором за боржника за виконання останнім свого зобов’язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України припинення договору поруки пов’язане зі зміною забезпеченого зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну і за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов’язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначений обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру відсотків за основним зобов’язанням і термінів їхньої виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя і укладення окремого договору, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дає свою згоду на зміну основного зобов’язання в майбутньому.
Якщо ж у договорі поруки такі умови сторонами не погоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя та його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини 1 статті 559 ЦК України поручительство припиняється в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на подання позову про визнання договору поруки припиненим (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2014 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).
Сформована практика
Юрій СІВОВНА, старший юрист АК «Правочин»
Власне, положення частини 1 статті 559 ЦК України передбачають припинення поруки у разі збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди на таке збільшення. Тому важко не погодитися з твердженням про те, що збільшення відсоткової ставки без збільшення обсягу відповідальності поручителя не надає такому поручителю права на припинення поруки згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України.
Кілька слів варто сказати про судову практику в цій категорії справ. Треба констатувати, що суди в цілому досить детально розібралися з питаннями поруки. Цьому сприяла велика кількість судових справ щодо стягнення кредитної заборгованості, що виникла в кризовий та посткризовий період і триває донині. У цьому контексті особливо відзначимо період 2010—2011 років, коли відповідачами-поручителями заявлялися зустрічні вимоги про визнання договору поруки припиненим у позовах про стягнення з них заборгованості.
На сьогодні судова практика в цій категорії справ у цілому є сформованою і сталою. Більше того, остання відображена в інформаційних листах судів касаційної інстанції, узагальненнях практики ВСУ, правових позиціях ВСУ. У цій категорії справ основоположними та здебільшого вирішальними моментами є як кредитний договір (основне зобов’язання), так і договір поруки (зобов’язання супутнє основному). Якщо положення договору містять застереження про те, що поручитель надає свою згоду на подальше внесення змін до основного зобов’язання (в т.ч. і відсоткової ставки), то ні про яке припинення поручительства за частиною 1 статті 559 ЦК України не може бути й мови.
Водночас з власної практики можу пригадати декілька договорів поруки, які не містили таких застережень. Однак банк і позичальник за основним зобов’язанням внесли зміни в основне зобов’язання (кредитний договір) у частині збільшення відсоткової ставки, при цьому не спитавши згоди поручителя, тим самим збільшивши обсяг його відповідальності. Як наслідок, маємо кілька судових рішень про визнання поруки припиненою, які пройшли всі судові інстанції і залишилися без змін.
Ризикований спосіб
Аліна ДЯЧУК, юрист «Юридичної групи LCF»
Порука є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання основного зобов’язання у кредитних правовідносинах наряду із заставою чи іпотекою. Однак цей вид забезпечення є досить ризикованим для особи поручителя, особливо, якщо йдеться про забезпечення порукою виконання зобов’язання боржником у повному обсязі.
З метою захисту інтересів кредитора законодавцем було визначено підставу припинення поруки, що передбачена частиною 1 статті 559 ЦК України, а саме: припинення поруки у разі зміни забезпечуваного нею зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Для зміни основного зобов’язання і збереження забезпечення потрібно, щоб поручитель був не просто повідомлений про зміну умов договору, за виконання якого він поручився перед кредитором, а надав свою згоду. Але банк може вдаватися до збільшення відсоткової ставки чи інших змін основного договору та при цьому не визнавати припиненим зобов’язання поручителя згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України.
Наприклад, як зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 9 квітня 2014 року, «твердження Банку про те, що згідно з пунктом 3 договору поруки, поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений, а пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, є безпідставним, оскільки положення договору поруки не містять інформації про те, що таке збільшення процентної ставки та доповнення умов основного договору повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін». Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог поручителя щодо визнання договору поруки припиненим з дати збільшення відсоткової ставки за кредитом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12, яка згідно зі статтею 3607 ЦПК України є обов’язковою для судів.
