Банківське право: На власний розслід

Олена ЛИННИК,
керуючий партнер Gryphon Investment Consulting Group, керівник практик корпоративних фінансів, реструктуризації активів, купівлі-продажу бізнесу, член експертної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, заступник голови Громадської ради при Нацкомфінпослуг

Можливість розслідувань причин виникнення неплатоспроможності українських банків Фондом гарантування вкладів фізичних осіб сприятиме зміцненню банківської системи України

Стабільність і розвиток банківської системи кожної держави прямо залежить від реальної здатності банків відповідати за своїми зобов’язаннями та при цьому забезпечувати власну прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування в конкурентному середовищі.

В аспекті зазначеного фінансово-економічна криза 2014 року стала серйозним випробуванням для всіх без винятку українських банків, у яких в умовах різкого підвищення курсу долара та підвищення рівня інфляції виявилося недостатньо власних ресурсів для підтримання свого фінансового стану на належному рівні. Підтримати українські банки фінансово не зміг і Національний банк України (НБУ), який у силу об’єктивних причин не мав змоги надати рефінансування всім банкам, які його потребували.

З огляду на вищезазначене, протягом 2014 року НБУ вимушений був визнати неплатоспроможними близько 30 банків, унаслідок чого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) у них було введено тимчасову адміністрацію.

 

Привласнення активів

 

В умовах фінансової кризи знай­ти інвестора, який зміг би врятувати неплатоспроможний банк шляхом здійснення в нього багатомільйонних вливань, вкрай важко. Тому все більше банків відправлялися на ліквідацію, а Фонд приймав на себе зобов’язання щодо виплати фізичним особам — вкладникам таких банків гарантованих державою компенсацій у розмірі до 200 тис. грн. З огляду на те, що суми коштів, які підлягають відшкодуванню Фондом, сягають десятків мільярдів гривень, перед Фондом постала проблема нестачі власних фінансових ресурсів для здійснення всіх гарантійних ­вип­лат за вкладами фізичних осіб.

Практика показує, що причиною неплатоспроможності українських банків часто виступає не лише фінансова криза, а й бездіяльність керівників, власників чи контролерів банків або вчинення ними протиправних дій щодо привласнення активів банків, які знаходилися в їхньому управлінні.

Так, до найбільш поширених способів привласнення активів банків (серед яких кошти фізичних, юридичних осіб та держави), що може мати наслідком його неплатоспроможність, належать такі:

— виведення ліквідних активів банків (у тому числі за кордон) шляхом реструктуризації дебіторської заборгованості, яка не є проблемною та забезпечена ліквідною заставою, за договорами факторингу чи цесії;

— надання пов’язаним або підставним особам кредитів, не забезпечених заставою або забезпечених майном, що не є належним забезпеченням виконання зобов’язань за кредитом. Такі договори завідомо не планується виконувати, а заборгованість за ними списується як безнадійна.

Окрім зазначених, є ще багато способів розкрадання активів банків їхніми керівниками або власниками, які, використовуючи свої ­повноваження щодо управління банком, задовольняють власні корисливі інтереси за рахунок майна вкладників та інших кредиторів банків, у тому числі й держави.

Тож цілком закономірно та справедливо, що для власників банків, їхніх контролерів та керівників, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю довели банк до стану неплатоспроможності, передбачена матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальність.

Так, зокрема, відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», власники банку та його керівники можуть бути притягнені до відповідальності за доведення до банкрутства (стаття 219 Кримінального кодексу України), фіктивне банкрутство (стаття 16617 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) або за приховування стійкої фінансової неспроможності (стаття 16415 КУпАП) банку, а також нести відповідальність за зобов’язаннями банку в разі віднесення його до категорії неплатоспроможних з вини зазначених осіб (стаття 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Варто також відзначити, що саме на власників істотної участі банку покладено обов’язок вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

При цьому частиною 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено право Фонду звертатися до власників істотної участі, контролерів та керівників банку з вимогою про задоволення за рахунок їхнього майна вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків або заподіяння шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. Якщо ж вимоги Фонду не виконуються, Фонд має право звернутися з відповідним позовом до суду.

 

Протидія виведенню коштів

 

Активну позицію в сприянні поверненню незаконно виведених активів банків (у тому числі за кордон) займає Міжнародний валютний фонд (МВФ). Так, однією з ключових умов співпраці МВФ з Україною є здійснення Фондом регулярних розслідувань причин виникнення неплатоспроможності українських банків з метою запобігання реалізації схем зловмисного доведення банку до банкрутства в майбутньому.

Окрім виявлення причин неплатоспроможності банків, Фонд має також вживати всіх необхідних заходів (наприклад, звернення з відповідними заявами до правоохоронних органів, судів тощо) щодо виявлення й притягнення до відповідальності керівників і реальних власників банків, протизаконні рішення, дії чи бездіяльність яких призвели до неплатоспроможності банків, а також пошуку ліквідних активів зазначених осіб та звернення стягнення на такі активи (у тому числі повернення їх із-за кордону) з метою компенсації збитків, завданих вкладникам банку, іншим його кредиторам та державі.

Однак, попри наявність законодавчо закріпленого права упов­новажених органів притягувати власників банків, їхніх контролерів та керівників до відповідальності й задовольняти вимоги кредиторів банків за рахунок винних осіб, на практиці реалізувати зазначене дуже проблематично, оскільки вкрай важко довести вину зазначених осіб у неплатоспроможності банку, а якщо навіть це і вдається зробити, то часто в цих осіб не виявляється майна та активів, за рахунок стягнення яких можна компенсувати шкоду, завдану зазначеними особами банкам та їхнім клієнтам.

Тож протидіяти незаконному виведенню коштів з банку необхідно постійно, зокрема шляхом застосування відповідних заходів впливу за порушення банками нормативних вимог щодо їхнього фінансового стану, а також шляхом здійснення ефективного зовнішнього контролю за сумнівними банківськими операціями, що проводяться за ініціативи або за сприяння власників банків, їхніх контролерів чи керівників, з метою недопущення відтоку активів банків, у тому числі через налагодження співпраці з міжнародними банківськими та небанківськими фінансовими інституціями.

Особливу увагу потрібно звернути на необхідність здійснення ефективного контролю за діяльністю банку в період, коли він є проблемним або коли в ньому діє куратор від НБУ. Як показує практика, саме в цей проміжок часу, в обхід заборон НБУ, шляхом застосування різноманітних оптимізаційних схем, з банку виводиться найбільше активів. Зазначене пояснюється тим, що власники таких банків, розуміючи, що в них великі фінансові проблеми і тимчасова адміністрація (а згодом ліквідація) банку є невідворотною, намагаються привласнити якнайбільше коштів банку до того, як у ньому буде введено тимчасову адміністрацію.

З огляду на те, що на сьогодні реальний контроль за діяльністю проблемного банку здійснює лише НБУ, доцільно надати також і Фонду право здійснювати контроль за операціями, що проводяться проблемним банком, оскільки Фонд прямо зацікавлений у тому, щоб у банку залишалося якомога більше активів, які можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів банку в разі визнання його неплатоспроможним.

Окрім цього, банківська система України потребує впровадження міжнародних принципів корпоративного управління, зокрема шляхом створення наглядових органів банку, які здійснювали б комплекс­ний внутрішній аудит у банках, а їхніми керівниками виступали б особи, призначені НБУ та Фондом, а не обрані самим банком.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що вивести банківську систему України на якісно новий рівень допоможуть лише комплексні реформи у сфері здійснення контролю за діяльністю банків, спрямовані на захист майнових прав кредиторів банків та інтересів держави.