Культура: Про всяк спадок

Євген ПІДЛІСНИЙ

Чимало об’єктів культурної та історичної спадщини України перебувають за кордоном, однак, схоже, і державу, і юристів питання їх повернення мало цікавить

Справи щодо повернення культурних цінностей важко наз­вати привабливими для юристів, оскільки вони зазвичай забирають багато часу та зусиль, суттєво розтягнуті в часі та не приносять великих прибутків. Разом із тим роботи вистачить не на одне десятиріччя. Наразі найбільш актуальними напрямами роботи з повернення культурних цінностей до України можна назвати такі:

—?повернення культурних цінностей з кримських музеїв;

—?повернення культурних цінностей, вивезених до Німеччини під час Другої світової вій­ни. Абсолютна більшість таких цінностей перебуває у Німеччині та Російській Федерації, до якої вони надійшли з Німеччини ще за часів існування Радянського Союзу. За даними німецького професора А. Айхведе, понад 350 тисяч експонатів, які Німеччина повернула Радянському Союзу, були з України, що становить понад половину всіх повернутих Німеччиною культурних цінностей;

—?повернення культурних цінностей з Росії, що були вивезені до неї як за часів Радянського Союзу, так і Російської імперії;

—?повернення культурних цінностей, вивезених з України злочинними шляхом.

Чимала кількість культурних цінностей, які мали би бути повернені до України і які на сьогодні перебувають у Росії, знаходяться в двох найбільших музеях Санкт-Петербурга — Ермітажі та Російському музеї, а також Третьяковській галереї та історичному музеї у Москві. За даними Інституту археології Національної академії наук України, до Росії було вивезено 750 колекцій, а їхній перелік становить 400 сторінок. Нерідко цінності з українських музеїв осідали в музеях російських після проведення виставок, незважаючи на те, що їхня передача здійснювалася лише у тимчасове користування. Вивозилися з України й історичні артефакти, знайдені на нашій території під час розкопок, що проводили російські установи. Чималої кількості експонатів недорахувалися українські музеї і після закінчення Другої світової війни внаслідок неповернення евакуйованих цінностей з російських музеїв. Проте робота з Росією не може бути простою з огляду на традиційну закритість російських музеїв та їхніх сховищ для діалогу.

 

Повернутися до цінностей

 

Питання повернення культурних цінностей до України регулюються передусім Конституцією України, Законами України «Про культуру», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», «Про охорону культурної спадщини». Однак для повноцінного розв’язання всього комплексу проблем одного вітчизняного законодавства недостатньо, тому не менш важливе місце займає міжнародне право і, зокрема, міждержавні угоди та співпраця між державами. Саме тому, на думку Дмит­ра Савчука, старшого юриста ЮФ «Лавринович і Партнери», Україна в процесі повернення культурних цінностей керується договірними нормами як на універсальному (акти ООН та ЮНЕСКО, міжнародних урядових і дипломатичних конференцій), так і на регіональному рівнях (конвенції Ради Європи, багатосторонні угоди країн СНД, двосторонні угоди між державами тощо).

«Повернення культурних цінностей — складний і тривалий процес, який наразі є актуальним для багатьох країн світу. Це зумовлено тим, що процес повернення базується на компромісі, збалансованості національних інтересів, паритетності зобов’язань та залежить передусім від доброї політичної волі відповідних країн, — зазначає Дмитро Савчук. — Зокрема, попри те, що одразу після розпаду СРСР у Мінську в рамках СНД було укладено Угоду про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження від 14 лютого 1992 року і створено відповідну міжурядову комісію, передбачені Угодою положення втілюються в життя малоефективно».

Суттєвим недоліком є те, що на сьогодні немає загальнодержавного реєстру культурних цінностей України, що знаходяться поза її межами і щодо яких потрібно розпочати процес повернення. Не ведеться системна юридична робота, Україна досі не приєдналася до Римської Єдиної конвенції ЮНЕСКО та ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей. Тому одним із найбільш важливих завдань законодавців має стати затвердження порядку виявлення, інвентаризації та обліку пам’яток культурно-історичної спадщини, які з тих чи інших причин знаходяться за кордоном. Пан Савчук зауважує, що наразі гостро постала проблема експонатів, які знаходяться в кримських музеях: «Необхідно якнайшвидше скласти списки предметів культурної спадщини, які знаходяться у кримських музеях, з’ясувавши історію їхнього походження та правовий статус. Це завдання не з легких, оскільки у нас немає єдиної системи обліку музейних предметів, а облік ведеться кожним музеєм окремо. За результатами аудиту варто провести відповідні переговори з російською стороною (бажано під контролем Генерального директора ООН з питань освіти, науки і культури) та укласти відповідні угоди щодо статусу та повернення культурних цінностей до України».

Як держава перешкоджає поверненню

 

Вітчизняне законодавство ще донедавна перешкоджало поверненню до України культурних цінностей. Так, згідно зі статтею 21 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» культурні цінності, що ввозяться до України, підлягають реєстрації в порядку, встановленому Міністерством культури і мистецтв України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства разом із Державною митною службою України. Проте наразі такого порядку немає, та й сам факт необхідності реєструвати не сприяє ввезенню до України культурних цінностей, адже це накладає додаткові зобов’язання на того, хто їх бажає ввезти. Ситуація може вирішитися із прийняттям нового закону, який передбачатиме спрощений порядок ввезення культурних цінностей.

Серйозною перепоною на шляху повернення культурних цінностей було й податкове законодавство, особливо невизначеність із ПДВ. 22 грудня 2006 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату», згідно з яким фізичні особи були звільнені від сплати ПДВ та мита при ввезенні в Україну культурних цінностей. Проте своїм роз’ясненням щодо застосування положень підпункту 5.1.24 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі ввезення на митну територію України культурних цінностей № 347 від 9 квітня 2008 року Державна митна служба України всупереч законодавству України змусила сплачувати ПДВ при ввезенні культурних цінностей вартістю понад 200 євро. Державна митна служба України обґрунтовувала свою позицію відсутністю у законодавстві таких термінів, як «неплатник податку на додану вартість» та «неторговий оборот». Доводиться тільки гадати, скільки культурних цінностей Україна недоотримала через позицію своїх же митників. На щастя, 18 лютого 2011 року вказане роз’яснення втратило чинність.

 

Скіфське золото

 

Проблема повернення культурних цінностей до України актуалізувалася у зв’язку зі справою про повернення скіфського золота з Амстердамського археологічного музею Алларда Пір­сона. Так, на початку лютого 2014 року з чотирьох музеїв Автономної Респуб­ліки Крим ще до анексії з боку Російської Федерації для проведення виставки «Крим: золото та ­секрети Чорного моря» експонати було передано до Нідерландів. Також було передано 19 одиниць експонатів з Києва. Щодо них проблем не виникло: експонати були повернені до Києва і наразі перебувають у Києво-Печерській лаврі.

Інші 565 кримських експонатів залишаються у Нідерландах — музей відмовився передавати їх до юридичного вирішення питання щодо того, кому саме треба передавати артефакти. До музею Алларда Пірсона щодо повернення експонатів були звернення як з Києва, так і з Криму: музеї на півострові наполягають, що згідно з договорами про надання в оренду предметів культури вони мають бути повернені одразу після закінчення експозиції, натомість Міністерство культури України акцентує увагу на тому, що експонати є власністю Української держави і тому мають бути повернені до Києва.

З огляду на складну ситуацію музей спершу продовжив термін проведення виставки з травня до кінця вересня ц.р., намагаючись знайти оптимальне рішення. Але незважаючи на детальне вивчення питання, зокрема міжнародного законодавства та практики, музей наразі так і не прийняв остаточного рішення щодо того, кому повертати експонати і зазначає, що готовий передати тій стороні, на користь якої буде прийняте відповідне судове рішення, або ж на підставі домовленості сторін. Що ж стосується дій України у цьому спорі, то, як розповідає Вольга Шейко, юрист ЮФ «Астерс», у серпні 2014 року на засіданні Міжвідомчої робочої групи з питань, пов’язаних із досудовим врегулюванням спору, Міністерство юстиції України визнало доцільним залучити голландського юридичного радника з метою здійснення належного представництва Держави Україна у справі за позовом Держави Україна до Амстердамського археологічного музею Алларда Пірсоната та кримських музеїв із застосуванням переговорної процедури закупівлі юридичних пос­луг. Це пов’язано насамперед з ризиком втрати культурних цінностей через активні протиправні дії кримських музеїв за підтримки Російської Федерації з метою повернення музейних предметів державної частини Музейного фонду України на територію окупованої АР Крим.

За результатами роботи групи було видано розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 787-р «Про застосування переговорної процедури закупівлі», в якому наголошено, що з метою належного захисту прав та інте­ресів Держави Україна у закордонних юрисдикційних органах було вирішено дозволити Міністерству юстиції здійснити закупівлю юридичних послуг, пов’язаних із захистом прав та інтересів України під час розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб’єкта та України із застосуванням переговорної процедури закупівлі відповідно до пункту 7 частини 2 статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель» у справі за позовом Держави Україна до Археологічного музею Алларда Пірсона та кримських музеїв.

Залучення іноземного суб’єкта

Вольга ШЕЙКО, юрист ЮФ «Астерс»

 

Реституція культурних цінностей є важливим аспектом системи міжнародної та національної охорони культурної спадщини. У статті 54 Конституції України закріплена важлива реституційна норма: «Держава вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами». Співпраця в цьому напрямі проходить не тільки на засіданнях міждержавних та міжурядових комісій з країнами, в яких вони знаходяться та розглядаються центральними органами виконавчої влади, а й знаходять відображення в підготовці позовів або звернень, витребування, юридичного оформлення та супроводу культурних цінностей до України. З цього приводу виникає ряд проблем та запитань, що мають вирішуватися не тільки в рамках міжнародних договорів щодо повернення культурних цінностей до України, а й між українською юридичною фірмою та іноземними юристами і чиновниками при вирішенні таких питань. З огляду на проблеми, що нині є у державі, яскравим прикладом залучення іноземного суб’єкта є спір щодо повернення Амстердамським археологічним музеєм Алларда Пірсона культурних цінностей на територію України.

 

Предмет історичних прав

Дмитро САВЧУК, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери»

 

Аналізуючи досвід України у сфері повернення культурних цінностей, можна виділити такі питання, які постають перед Україною при поверненні культурних цінностей:

•?проблема об’єктивної достовірної інформації про долю українських культурних цінностей, втрачених під час першої та другої світових воєн, у тому числі загальні масштаби втрат, причини та конкретні обставини їх розграбування;

•?нашій країні ще бракує досвіду, а також професійного підходу щодо повернення втрачених шедеврів із-за кордону, в тому числі фахівців з міжнародного права, які спеціалізуються на питаннях повернення культурних цінностей;

•?з огляду на те, що Україна є відносно молодою державою, питання культурного спадку за окремими артефактами підлягають тривалим експертизам на предмет історичних прав. Зокрема, національні інтереси України щодо культурних цінностей, втрачених під час Другої світової війни, перебувають, по суті, між полярними позиціями Німеччини, на яку покладений реституційний обов’язок, і Російської Федерації, на території якої досі знаходиться частина українських пам’яток, що були пограбовані нацистами та повернулися до СРСР з Німеччини;

•?криза у відносинах з Російською Федерацією, в тому числі щодо окупації Криму, призводить до виникнення судових спорів щодо національної приналежності культурних цінностей, які знаходилися в кримських музеях.