Проблема: Боргова організація

Організатор аукціону з продажу майна банкрута: друг чи ворог?

На сьогодні питання, пов’язані з організацією аукціонів у провадженні у справі про банкрутство, набувають усе більшого значення та актуальності. Водночас і питань, які залишаються без відповіді, пов’язаних з проведенням аукціонів та безпосередньо з визначенням організаторів аукціонів, також накопичилося достатньо.

Порядок продажу майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство регулюється розділом IV нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство). На перший погляд здається, що процедура продажу майна цілком врегульована та контрольована з боку законодавства, але коли арбітражний керуючий у процедурі ліквідації розпочинає реалізацію майна, виникає низка питань і труднощів, вирішення яких є проблемним та затяжним.

 

Передбачити можливості

 

Положеннями статті 49 Закону про банкрутство встановлено, що продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється шляхом проведення торгів у формі аукціону. Також цією статтею передбачено, що організатор аукціону визначається замовником (арбітражним керуючим/ліквідатором) за конкурсом, що проводиться у визначеному замовником порядку. Основними критеріями конкурсу вважаються: наявність ліцензії, досвід проведення аукціонів — достатній, але не менше трьох років та найменша запропонована сума винагороди.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню. Стаття 9 зазначеного Закону не відносить діяльність з продажу майна банкрута до видів діяльності, які відповідно до спеціальних законів підлягають ліцензуванню.

Вважаю за необхідне висвітлити питання, яке виникло на підставі «славнозвісного» пункту 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Необхідно звернути увагу на те, що Вищий господарський суд України за відсутності в Законі про банкрутство вимоги щодо визнання організатора аукціону учасником провадження у справі про банкрутство шляхом винесення ухвали суду фактично виступив законотворцем та поклав на суди обов’язок визнавати торгуючі організації учасниками у справі про банкрутство. Результатом стало масове винесення господарськими судами ухвал про визнання організаторів аукціонів учасниками проваджень.

На законодавчому рівні проблемним залишається відсутність механізму та підстав скасування ухвали про визнання організатора аукціону учасником у справі про банкрутство, адже на час винесення вона відповідала всім нормам матеріального та процесуального права. У випадку признання у справі про банкрутство нового ліквідатора (який вважає, що може обрати кращу торгуючу організацію), а така організація вже обрана та визнана учасником у справі, останній позбавлений можливості скасувати цю ухвалу на підставі норм Господарського процесуального кодексу України. Позиція деяких суддів з цього приводу така, що «коней на переправі не міняють». За таких обставин арбітражний керуючий фактично опиняється в ситуації, коли він позбавлений прав, які йому гарантовані законом як замовнику.

У будь-якому бізнес-середовищі замовник (той, хто оплачує послугу) має право обирати і бути обізнаним, за що він платить кошти. Проте чомусь у процедурі банкрутства за описаної вище ситуації арбітражний керуючий виступає швидше в ролі спостерігача, а не замовника.

Як уже зазначалося, Закон про банкрутство не містить жодної норми, яка передбачає можливість зміни торгуючої організації, затвердженої ухвалою суду у випадку призначення нового ліквідатора. Йдеться про те, що організатора аукціону жодним чином не зобов’язано співпрацювати з новим замовником. На практиці можлива ситуація, коли вже існуючий організатор аукціону (визначений судом та залучений до участі у провадженні у справі про банкрутство) жодним чином не хоче співпрацювати з новопризначеним ліквідатором, а саме: коли ­організатор аукціону не надає документів на запит ліквідатора, не інформує про проведення повторного аукціону, другого повторного аукціону та наступних повторних аукціонів, всупереч чинному законодавству не інформує про проведення аукціону, а здійснює продаж майна. Також коли в матеріалах справи немає документів, які підтверджують проведення конкурсу на обрання організатора аукціону та договору з організатором аукціону. Внаслідок цього ліквідатор за штучних обставин не може проконтролювати процедуру продажу майна банкрута, а саме: позбавляється можливості зробити нову оцінку майна (якщо попередня вартість майна значно занижена), можливості переконатися, що визначений організатор запропонував найвигідніші умови для проведення аукціону з реалізації майна боржника, що в результаті позбавляє ліквідатора можливості захистити майно боржника.

 

Хто захистить арбітражного керуючого?

 

У процедурі банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляє комітет кредиторів. З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окремі кредитори, вважається стороною у справі про банкрутство. Але як бути, коли утворення комітету кредиторів не передбачене? Закон про банкрутство містить ряд спрощених процедур банкрутства (наприк­лад, статті 90, 95), в яких відсутня можливість утворення комітету кредиторів. У цьому випадку ліквідатор як єдиний керівник боржника користується правами, наданими йому статтею 98 Закону про банкрутство для захисту майна боржника.

З вищевикладеного вбачається, що ліквідатор опиняється у певному інформаційному вакуумі, який може призвести до порушення прав кредиторів, а також заподіяти збитки сторонам у провадженні у справі про банкрутство.

Під час реалізації своїх прав та обов’язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов’язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов’язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство, а також здійснювати захист майна боржника, що прямо передбачено статтею 98 Закону про банкрутство.

Через відсутність механізму контролю та перевірки торгуючих організацій є проблема зловживань останніми. Виникає запитання, який державний або судовий орган виступить на захист арбітражного керуючого та куди йому звертатися: до Міністерства юстиції України чи Вищого господарського суду України? Відповідь: нікуди… Тобто, звернутися він, звісно, може, але захистити належним чином порушені права ці установи не в змозі, бо не хочуть брати на себе відповідальність. Саме тому на листи арбітражних керуючих вони надають формальні відповіді і радять звертатися до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Законодавець намагається максимально здійснювати контроль за діяльністю арбітражних керуючих, але, віддаючи повноваження з продажу майна торгуючим організаціям, забуває про необхідність перевірки останніх на законність їхніх дій. Парадоксальнім є те, що відповідальність за майно лежить на арбіт­ражному керуючому, а реалізується торгуючою організацією. У випадку отримання скарги на дії арбітражного керуючого і Міністерство юстиції України, і суд поспішають з перевірками до останнього, і в разі виявлення порушень позбавляють його свідоцтва.

 

Створити практику

 

Щоб захистити майно банкрута, вважаю за необхідне звертатися до суду із заявою про визнання результатів аукціону недійсними, до Генеральної прокуратури про перевірку організатора аукціону та винесення відповідного подання чи постанови, до міліції про вчинення злочину, до Міністерства юстиції України та його підрозділів з попередженням не реєструвати та не засвідчувати неправомірні угоди з продажу майна банкрута. Також варто звернутися до організатора аукціону з повідомленням про розірвання договору (але потрібно встигнути до проведення останнім аукціону). Вважаю, що цей перелік містить лише мінімальний обсяг необхідних дій для захисту майна банкрута та інтересів кредиторів, але не є вичерпним.

На жаль, сьогодні судової практики щодо визнання недійсними результатів проведеного аукціону з продажу майна боржника з підстав неправомірних дій організатора аукціону немає, але вона є необхідним інструментом для захисту інтересів учасників справи про банкрутство. Тому її необхідно створювати та використовувати.

Треба звернути увагу на позитивні зміни від 4 листопада 2014 року в уже згадуваному пункті 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якого в разі виникнення під час проведення ліквідаційної процедури спору стосовно визначення організатора аукціону господарський суд перевіряє порядок визначення ліквідатором організатора аукціону. У такому разі організатор аукціону залучається судом до участі у провадженні у справі про банкрутство.

Маю надію, що такі зміни в законодавстві допоможуть арбітражним керуючим уникати проблем з обранням торгуючих організацій та їхнім контролем за проведенням аукціону з продажу майна банкрута, а також поліпшать партнерські взаємовідносини між ними.