Судова практика: Реформа та зміст

Рік, що минає, ознаменувався докорінними змінами, покликаними реформувати судову систему в Україні

ПІДСУМКИ РОКУ

Реформування судової системи у 2014 році: тенденції та перспективи. Найбільш корисні та неоднозначні закони, прийняті цього року

Вікторія МИХАЙЛОВА, юрист ЮК L.I.Group

Питання реформування судової системи в Україні є вкрай актуальним і надзвичайно складним, оскільки саме укріплення довіри суспільства до судової влади, неупередженість та доступність правосуддя, справедливий і незалежний розгляд судових справ є пріоритетним завданням державної політики.

Сьогодні реформування судової системи України є не тільки зобов’язанням держави перед Українським народом, а також однією з вимог європейського співтовариства до України на шляху до євроінтеграції, тому приведенням законодавства про судоустрій і статусу суддів у відповідність до європейських стандартів є першочерговим.

Протягом цього року Верховною Радою України було розглянуто ряд законопроектів, спрямованих на відновлення довіри до судової влади та оновлення судової системи України через механізм люстрації.

Однак деякі із запропонованих владою змін, які планують внести в судову систему України, викликають сумніви як у суспільства, так і у правників, одним із найяскравіших прикладів, які можна привести, є ліквідація господарських судів.

На думку української влади, такий спосіб оптимізації судової системи України призведе до суттєвої економії бюджету та знизить рівень корупції. Однак процес передачі судам загальної юрисдикції розгляду господарських справ, переоформлення відповідної документації та організація робочих місць призведе до досить суттєвих витрат і труднощів.

Виникає запитання: в чому ж тоді полягає економія бюджету України та поліпшення судової системи?

Стосовно проблеми корупції, то ліквідація господарських судів жодним чином не вплине на її рівень, у такому випадку необхідно вносити зміни до судової системи, а не ліквідовувати.

У процесі проведення судово-правової реформи законодавцю необхідно усвідомити, що основним завданням судової системи є справедливе, чесне та законне винесення судових рішень, а тому внесення таких змін, як ліквідація конкретної судової вертикалі, не підвищить ефективності роботи судової системи України в цілому та не поліпшить її якість, адже від перестановки доданків сума не змінюється.

Удосконалення судової системи України можливо реалізувати іншими шляхами, такими як кадрове оновлення судової влади, вирішення питань щодо антикорупційних змін, врегулювання відповідальності і повноважень суддів, притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення із займаних посад посадових осіб.

На мою думку, проведення ефективної судової реформи та приведення судової системи України у повну відповідність до європейських стандартів можливе лише завдяки формуванню політичної волі, націленої на боротьбу з корупцією, ефективній та дієвій роботі Кабінету Міністрів України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, Президента України як гаранта Конституції та Прем’єр-міністра України.

Вольга ШЕЙКО, юрист ЮФ «Астерс»

Апроксимація українського законодавства положенням права ЄС є однією з вимог Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС ще з 1998 року. Останній рік — рік підписання Асоціативної угоди — бе­зумовно, вніс зміни в усі сфери життя українського суспільства. При цьому основна частина роботи з досягнення стратегічної мети України — вступ до ЄС — стосується правової сфери не тільки тому, що законодавство України має відповідати законодавству ЄС за формою і змістом, а й знаходити своє відображення у правозастосовній практиці, тлумаченні нормативно-правових актів, застосуванні принципів права ЄС в українських судах тощо.

Робота над законодавством у 2014 році була напруженою, широко обговорюваною громадськістю і, на жаль, такою, що вимагає доопрацювання після прийняття. Не все законодавство, наприклад Закон України «Про прокуратуру», викликало лише позитивні відгуки, як і люстраційне законодавство, яке дає можливість старій корумпованій владі утриматися на плаву.

Реформування ж судової системи має бути системним і глибоким та не зводитися винятково до скасування частини спеціальних юрисдикцій, а працювати на відновлення довіри до системи правосуддя, що, в свою чергу, має стати запорукою поліпшення інвестиційного клімату і, як наслідок, розвитком економічної та соціальної складових. У зв’язку з цим необхідно відзначити, що такий аспект, як способи захисту прав, які розширилися за останній рік, є тенденцією відходу від формалістичної концепції судового захисту прав і переходу до повного і всебічного розгляду кожної справи. Однак, на жаль, поки це лише тенденція, і в основному існуюча на рівні вищих судів, а також Верховного Суду України. В судах першої інстанції все ще складно звичайному громадянинові знайти правду. Але з урахуванням зусиль, що докладаються юридичною спільнотою, ми все ж досягнемо того, що громадяни України почнуть вірити в правосуддя.

Тарас ПОШИВАНЮК, партнер ЮК FCLEX

Цей рік виявився для України вкрай важким як в економічному, так і в політичному плані. Трагічні події, що відбувалися в центрі Києва наприкінці 2013-го — початку 2014 років, суттєво вплинули на подальший вектор соціального та політичного розвитку держави.

Такі події безпосередньо відобразилися й на законотворчій діяльності Верховної Ради України. Аналізуючи законодавчі акти, що були ухвалені народними депутатами України у 2014 році на предмет їх відповідності інтересам держави та суспільства, можна з упевненістю констатувати, що пакет законів, що були ухвалені 16 січня 2014 року, та які отримали в народі назву «закони про диктатуру» (№ 721-VII, № 722-VII, № 723-VII, № 724-VII, № 725-VII), найбільш негативно вплинули на політичне, економічне та соціальне життя держави.

Саме зазначені вище закони стали безпосередньою причиною загибелі сотень людей на Майдані Незалежності в лютому 2014 року та передумовою початку військових дій на сході України.

Водночас нормативні акти, яким були скасовані «диктаторські закони», є найбільш прогресивними з точки зору дотримання демократичних принципів та прав людини і громадянина в Україні.

У політичній та економічній сферах найбільш прогресивним явищем для України, безумовно, була ратифікація Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка дає змогу Україні перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції з країнами, що входять до складу ЄС.

Водночас неабиякий резонанс був викликаний процесом розробки та прийняття Законів України «Про очищення влади» та «Про відновлення довіри до судової влади», ухвалення яких було однією із основних вимог громадянського суспільства. Саме на вказані нормативні акти покладалися надії українців щодо подолання корупції. Проте реалізація вказаних законів так і не дала бажаних результатів, а люстраційні процеси здебільшого мали формальний характер.

Крім того, Верховною Радою України у 2014 році було задекларовано ухвалення принципово нових законів щодо регулювання відносин у сфері закупівлі за державний кошт, які унеможливлювали б зловживання в цій сфері. Однак, як і у випадку з боротьбою з корупцією та морально застарілими кадрами, новели у галузі державних закупівель звелися до «косметичних правок» — як-то оприлюднення інформації про результати проведення закупівлі, а не встановлення радикально нових та прозорих правил гри.

Необхідно відзначити, що народними депутатами України у 2014 році було ухвалено чимало нормативних актів, які позитивно вплинули на вирішення соціально-побутових проблем громадян. До таких актів треба віднести Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який фактично унеможливив примусове виселення громадян, які взяли на себе кредитні зобов’язання в іноземній валюті з метою придбання житла.

Крім того, потрібно позитивно відзначити й Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання», яким надано можливість власникам садових та дачних будинків перевести вказані будівлі в житловий фонд та здійснювати за присвоєним адресам реєстрацію місця проживання особи.

Богдан БІЛЕНКО, старший юрист ЮФ «Антіка»

Підбиваючи підсумки року, що минає, можна сказати, що у відношенні до судової влади він пройшов під гаслом «самоочищення». Адже реформи в судовій системі цього року фактично розпочалися з прийняттям у квітні Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Згідно з останнім звітом Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, створеної відповідно до вказаного Закону, станом на листопад 2014 року до комісії загалом надійшло 1 280 заяв про проведення перевірок суддів, по яким комісією ухвалено висновки щодо вісьмох перевірок стосовно одинадцяти суддів (щодо вісьмох суддів — про порушення присяги, стосовно двох суддів — про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стосовно одного судді — про відсутність порушень), 754 скарги повернуто заявникам через невідповідність вимогам Закону.

Виходячи із змісту прийнятого Верховною Радою України 14 жовтня 2014 року пакета антикорупційних законів, започаткований напрям реформування судової системи визнано пріоритетним і на наступні роки. Антикорупційною страте­гією на 2014—2017 роки (затверджена Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII) визначено, що однією з основних причин руйнування судової влади стала невдало реалізована у 2010 році судова реформа: у зв’язку із прий­няттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» органи суддівського самоврядування стали повністю залежними від політичної влади, судді фактично втратили гарантії незалежності своєї діяльності, механізм добору суддів характеризувався зловживаннями з боку органів, відповідальних за цю процедуру. Тому за мету поставлено проведення нової реформи судової влади та усунення ризиків корупції у судочинстві. Передбачається, що реформування має відбуватися, в тому числі, шляхом зменшення обсягу суддівського імунітету, визначення особливостей перевірки кандидатів на посаду судді тощо.

У межах означеної стратегії у 2015 році мають розпочати діяльність Національне антикорупційне бюро України та Національне агентство з питань запобігання корупції. Також, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», з 26 квітня 2015 року буде запроваджений новий порядок подання, оприлюднення (зокрема, в мережі Інтернет) та моніторингу достовірності даних декларацій суддів про майно, доходи і видатки.

Таким чином, у контексті реформування судової системи в наступному році треба очікувати продовження заходів з перевірки суддів відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Нарівні з цим можна констатувати створення, поки що на законодавчому рівні, передумов для недопущення корупційних проявів і зловживань у діяльності судової гілки влади.

Владислав КОЧКАРОВ, керуючий партнер ЮК Prove Group

 

Анонсована судова реформа вже має певний ореол чуток навколо себе, також встигли сформуватися два протилежних табори — прихильників і противників змін у судовій системі. Одне з ключових питань, яке породило найбільшу дискусію в юридичних колах, — це ймовірна ліквідація господарських судів. Однак, на думку більшості юристів, згаданий аспект не належить до проблем, які потребують нагального розв’язання. Законодавцям варто було б задуматися не тільки над внутрішньою структурою судової системи, а й над зовнішніми причинами, які породжують недоліки в роботі судів.

Наприклад, за офіційною інформацією, Вищий адміністративний суд України в першому кварталі 2014 року вже розглянув 6 253 тільки податкових спори. Що вже говорити про всю систему адміністративних судів. При цьому найчастіше це типові справи.

Така ситуація виникає через те, що, по-перше, в Україні відсутня з багатьох питань єдина правозастосовна практика, а по-друге, немає дієвого механізму досудового вирішення спорів. Між тим, світовий досвід більшості країн свідчить про те, що наявність такої процедури є ефективним механізмом врегулювання конфліктів, що виникають між платниками податків та фіскальною службою. Так, навіть у Росії понад 44 % скарг платників податків задовольняється на досудовому рівні. У Грузії — 70 %, у США — близько 90 %.

Для прикладу, восени цього року Верховним Судом України було прийнято рішення, яким визначено, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, незалежно від часу внесення продавцем податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних, головне, щоб це було здійснено в строки, передбачені Податковим кодексом України.

Проте в судах залишається велика кількість справ з цього питання, які потребують рішення. Нехай навіть типового. А все це збільшує навантаження на суддів.

У свою чергу, якби існував ефективний механізм обов’язкового досудового оскарження податкових спорів, то до суду такі справи просто не дійшли б.

До речі, слушно висловився голова Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло, зазначивши, що «суди перевантажені розглядом позовів, яких не мало би бути у разі належного функціонування служби адміністративної фіскальної апеляції в системі Міністерства фінансів України».

Тому під час реформування судової системи потрібно не повторювати помилки попередніх реформ, розглядаючи лише питання структури суду та призначень суддів, а й підійти до цього аспекту більш комплексно, глобальніше, ніж власне судова процедура.

Верховною Радою України у 2014 році було ухвалено чимало законів, які мають відверто двозначний характер. Так, у суспільстві викликало обурення ухвалення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким з метою оптимізації витрат державного бюджету встановлено зменшення розміру допомоги при народженні другої або третьої дитини, замороження мінімальної зарплати, прожиткового мінімуму і пенсій, а також зростання низки податків та зборів.

Прийняття низки непопулярних норм призвело до зростання соціального напруження серед громадян, оскільки фінансові утиски торкнулися найбільш незахищених верств населення. При цьому керівництвом держави було вкотре допущено прорахунок в інформаційному полі, оскільки не було належним чином проведена роз’яснювальна робота, що ухвалення таких норм — це виконання вимог Міжнародного валютного фонду з метою отримання кредитних коштів для підтримки економіки в цілому.

Також неабиякої критики зазнав і Закон України «Про особ­ливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», яким розширювалися повноваження органів місцевого самоврядування, що підконтрольні бойовикам, і водночас оголошувалася амністія особам, які вчинили нетяжкі злочини, пов’язані з поширенням сепаратизму. При цьому ні для кого не секрет, що майже кожен очільник місцевої ради чи держадміністрації підтримував сепаратистські настрої серед населення та є безпосереднім винуватцем трагічний подій, що тривають майже рік на сході України.

Отже, можна з упевненістю говорити, що законотворча діяльність Верховної Ради України у 2014 році є вкрай не­однозначною та суперечливою і єдиним правильним рішенням у цьому випадку був розпуск даного скликання Ради та призначення позачергових виборів народних депутатів, що і було успішно зроблено. Сподіваємося, що новий склад Верховної Ради України буде більш прагматичним та не тільки словами здійснюватиме захист інтересів держави та громадян.