Є питання: Експертний режим

Альона Залевська,
юрист департаменту судової практики ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

При визнанні правочинів недійсними у зв’язку з визнанням боржника недієздатним суди довіряють більше експертам, аніж доказам, які надаються кредитором

Для підписання правочинів є ряд обов’язкових вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину. Серед вимог, встановлених на законодавчому рівні, є такі: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом, тощо (стаття 203 Цивільного кодексу (ЦК) України).

Статтями чинного законодавства України, а саме: частиною 1 статті 209 ЦК України, передбачено, що правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Частинами 2 і 3 цієї ж статті передбачено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України.

Ця норма є загальною і обов’язковою для всіх правочинів, які повинні підписуватися та посвідчуватися у присутності нотаріуса або іншої посадової особи, як зазначено у статті.

Приписи цієї норми відомі для кожного юриста, тому жодних сумнівів у її застосуванні не виникає.

 

Здатність — не діє

 

Взявши для прикладу іпотечний договір, який підписується між іпотекодавцем (він же може бути одночасно і боржником за кредитним договором) та іпотекодержателем (кредитором, банком), сторони керуються статтею 18 Закону України «Про іпотеку», якою законодавець передбачив, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Звертаючись до приписів статті 18 Закону України «Про іпотеку», в юристів також не виникає сумнівів щодо її застосування, а саме: у зрозумілості її використання.

На перший погляд буде незрозумілим, до чого тут експерти під час підписання правочинів. Однак маю у своїй практиці чудовий приклад, який змушує дійти абсурдних виснов­ків у вигляді наявності експерта під час нотаріального посвідчення правочину.

У кожному договорі (в тому числі і в нотаріально посвідченому) є ­окремий пункт, в якому зазначається, що дієздатність та правоздатність сторін перевірена.

Так, у 2007 році між банком та позичальником (Ш.Д.Ю.) укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано значну суму грошових коштів (у доларах США) на споживчі потреби. Кредитний договір не мав якихось особливостей, які відрізняли б його від інших кредитних договорів, які укладалися на той час.

Задля забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та іпотекодавцем (дружина позичальника, далі — Ш.В.А.) укладено та нотаріально завірено у 2007 році іпотечний договір. За умовами цього договору Ш.В.А. передала в іпотеку банку нерухоме майно.

Упродовж декількох років позичальник повертав грошові кошти, взяті на споживчі потреби. Одночасно Ш.Д.Ю. вів активну підприємницьку діяльність, звітуючи до різних державних органів про свої особисті досягнення як підприємця. Як свідчення своєї платоспроможності Ш.Д.Ю. надавались банку документальні підтвердження його підприємницької діяльності та інші підтвердження щодо його грошової стабільності. Однак Ш.Д.Ю., як і кожен інший у більшості випадків боржник, припинив обслуговувати кредит з власних міркувань, тобто припинилися будь-які надходження зі сторони боржника грошових кош­тів відповідно до умов кредитного договору.

 

«Унікальний» спосіб

 

Ця історія для кожного кредитора-банку до болю знайома, саме з цього моменту боржники починають вигадувати будь-які схеми для «законодавчо-правового» припинення повернення грошових (кредитних) коштів, взятих для ­власних потреб. Саме після повернення незначної суми кредитних коштів у боржників за кредитними договорами чомусь виникає вкрай важлива мета — неповернення у повній мірі коштів банку. І тут боржники вдаються до різних схем для реалізації своєї мети. Хтось із них як сторона кредитного договору визнає їх недійсними з різних підстав: значне підвищення курсу валюти, скрутне матеріальне становище, банкрутство тощо.

Не винятком з цієї практики є ситуація із Ш.Д.Ю., який винайшов «унікальний» метод для реалізації своєї мети — неповернення кредитних коштів банку.

Ш.Д.Ю., вочевидь, не сподобалися зазначені вище підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вже є судова практика не на користь боржника та є роз’яснення судів вищих інстанцій щодо недоцільності задоволення заяв боржників з вигаданих підстав щодо визнання кредитних договорів недійсними та неповернення кредитних коштів.

У цьому випадку Ш.Д.Ю. вирішив застосувати приписи статей 39, 225 ЦК України, якими передбачено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Так, у березні 2014 року районним судом за заявою Ш.К.Д., доньки Ш.Д.Ю., як особи, яка діяла в його інтересах, винесено рішення про визнання Ш.Д.Ю. недієздатною особою та призначення опікуном Ш.К.Д.

Про факт визнання позичальника недієздатним банку не було відомо, оскільки він не був стороною цього судового провадження. Звісно, у житті кожної людини трап­ляються різні негаразди, які можуть призвести і до таких неприємних нас­лідків. Однак ситуація щодо визнан­ня Ш.Д.Ю. недієздатним набрала ще більш цікавих обертів. Невдовзі банку стало відомо, що в цьому ж районному суді проходять судові засідання за позовом Ш.К.Д. як особи, яка діє в інтересах Ш.Д.Ю., до банку про визнання кредитного договору та, звертаю увагу, іпотечного договору недійсними.

Підставою звернення Ш.К.Д. до суду з визнання договорів (за 2007 рік) недійсними було те, що Ш.Д.Ю. у 2014 році визнано недіє­здатним, а тому договір, підписаний Ш.Д.Ю., підписано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати у 2007 році.

 

Підстави від експертів

 

На підтвердження позовних вимог Ш.К.Д. судом було призначено судово-психіатричну експертизу, на підставі якої і було винесено рішення районним судом у вересні 2014 року, а саме: визнано кредитний та іпотечний договір недійсними та застосовано реституцію у вигляді зняття заборон на іпотечне майно.

В основу акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи було покладено вигадані факти, які нічим не підтверджуються і які не мають будь-якого підґрунтя вважати, що Ш.Д.Ю. має хоча б якесь психологічне порушення у його здоров’ї.

Звісно, обуренню зі сторони банку не було меж, адже в судовому засіданні банком надано всі докази дієздатності Ш.Д.Ю. та під час судових засідань було документально підтверджено, що саме ця особа вела активну підприємницьку діяльність з 2006 року. Окрім цього, банк надав усі докази, які зазначають, що Ш.Д.Ю., окрім ведення підприємницької діяльності, з 2010 року був та залишається районним депутатом.

Варто також звернути увагу на те, що в даному судовому процесі участь брала і нотаріус, яка посвідчувала іпотечний договір. Позиція нотаріуса, звісно, була не на стороні боржника, адже в силу норм Закону України «Про нотаріат» та Інструкцій нотаріус перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності осіб.

Ці та інші зауваження банку та нотаріуса щодо незаконності винесення рішення районного суду не були взяті до уваги як під час розгляду справи в районному суді, так і під час перегляду рішення районного суду в апеляційному суді.

Усупереч статтям 147 та 150 Цивільного процесуального кодексу України в основу рішення районного суду та ухвали апеляційного суду було покладено висновок експертів у вигляді акта амбулаторної комісії судово-психіатричних експертів з посиланням на те, що суд не має підстав не довіряти висновкам експертів.

З огляду на викладене виникає лише одне — абсурдне — бачення щодо захисту прав банку (банків або іншої сторони по договору): під час підписання правочинів необхідно запрошувати ліцензованих експертів, які підтвердять, що сторони, які підписують правочин (незалежно від того, чи посвідчується нотаріально), він є повністю дієздатними.

Такий висновок підтверджується тим, що саме експертам суди довіряють більше, ніж доказам, які надаються кредитором та/або нотаріусом під час розгляду справ про визнання правочинів недійсними у зв’язку з визнанням боржника за договором недієздатним незалежно від того, коли був укладений правочин та коли визнано особу недієздатною.