Судова практика: Страховка без зобов’язань

Відсутність чітких правил на ринку страхування призводить до збільшення спорів між його учасниками, що робить перспективи розвитку галузі вельми примарними

Володимир СЕМЧУК,
керівний партнер мережі судової практики VSLitigation

Безумовно, фінансова криза, що охопила Україну, останнім часом дуже негативно вплинула на ринок страхування. Її наслідком стало значне збільшення неплатоспроможних страховиків, що, в свою чергу, не могло не позначитися на рівні довіри потенційних страхувальників. Також негативним фактором, що гальмує розвиток цієї галузі, є непрозорі правила контролю з боку регулятора за діяльністю страхових компаній, які дозволяють за ідентичні порушення застосовувати до страховиків абсолютно різні заходи впливу.

Усі правовідносини, пов’язані з тим чи іншим видом страхування, доволі детально врегульовані як загальними нормами, так і спеціальним законодавством. Але це тільки на перший погляд. Каталізатором урегульованості, на мою думку, є судова практика, аналіз якої свідчить про те, що спори між страхувальниками та страховиками здебільшого зводяться не до визначення розміру страхового відшкодування, а взагалі до встановлення факту обов’язку страховика здійснити таке відшкодування. Подібна ситуація є наслідком нечіткої урегульованості правовідносин, що виникають під час настання страхового випадку і дають можливість, з одного боку, страховикам суто з формальних причин відмовляти у виплаті страхового відшкодування, з іншого — страхувальникам, які припустилися порушень умов договору страхування, так само з формальних причин добиватися такої виплати в суді.

Про необхідність вдосконалення законодавства про страхування та приведення його у відповідність нині існуючим економічним реаліям говорять давно, але до реальних кроків справа поки що не дійшла.

Які види страхових спорів сьогодні є найбільш поширеними в судах?

Марія ГОРДІЄНКО,
начальник відділу претензійно-позовної роботи ЮК Legal Eagles

Верховний Суд України (ВСУ), узагальнюючи судову практику з розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, які надійшли та розглянуті ще 2009 року, навів як приклад статистику справ, розглянутих місцевими судами Івано-Франківської області. Так, у судах області на той час перебувало на розгляді 130 справ, з яких — 83 справи стосувалися виконання договорів добровільного страхування наземних транспортних засобів, 27 — добровільного страхування кредитів. Кількість інших категорій спорів є незначною.

Свіжіша статистика наразі не оприлюднена (хоча узагальнення страхових спорів проводилося ВСУ 19 липня 2011 року, про що повідомлялося на офіційному веб-сайті ВСУ), але практика свідчить, що тенденція щодо найпоширеніших категорій спорів збереглася.

Такі справи переважно порушуються за позовами про стягнення страхового відшкодування через пошкодження транспортних засобів унаслідок ДТП. Страховики часто зволікають із здійсненням страхового відшкодування або відмовляють у його здійсненні з різних підстав, а також оспорюють заявлений розмір витрат на ремонт транспортних засобів.

Позовні вимоги стосуються стягнення сум страхового відшкодування, іноді також відшкодування збитків, пов’язаних з неправомірними діями страховика (зокрема, із несвоєчасною виплатою страхового відшкодування) та відшкодуванням моральної шкоди.

Класичним прикладом останнього є справа № 2-188/09, рішення в якій було прийнято 7 липня 2009 року Октябрським районним судом м. Полтави. Це рішення загалом демонструє практику, якої дотримуються суди: вимоги щодо відшкодування моральної шкоди були задоволені частково: позивач отримав 500 гривень, а вимагав 50 000 гривень.

Велика кількість подібних справ свідчить про невисоку правову культуру на ринку автострахування в Україні: страховики використовують будь-яку формальну підставу для затягування страхового відшкодування та зменшення його розміру, змушуючи постраждалих від ДТП осіб шукати правди у суді.

Сергій СМИРНОВ,
старший юрист ЮФ «Саєнко Харенко»

Судові справи, предметом яких є страхові правовідносини, достатньо поширене явище в судах. Основ­ною категорією судових справ, які розглядаються судами, є стягнення страхового відшкодування, виплаченого страховими компаніями на користь страхувальників, у регресному порядку, передбаченому Законом України «Про страхування», Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. У більшості випадків таке стягнення обумовлене страховими виплатами за договорами страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Також досить поширеними є судові справи, предметом яких є неналежне виконання обов’язків з боку страхових компаній перед страхувальниками на підстави укладених договорів страхування.

Варто зазначити, що в таких спорах дуже часто трапляються випадки, коли страхувальник вимагає виплати за договором страхування, не маючи при цьому достатніх правових підстав (порушення умов договору страхування, порушення порядку повідомлення страховика про настання страхового випадку, ненадання документів та інформації щодо страхового випадку, передбачених умовами укладених договорів, порушення строків для звернення до страхової компанії тощо). Наприклад, у нашій практиці був випадок, коли до страхової компанії звернувся страхувальник, який повідомив про настання страхового випадку — пожежі в приміщеннях магазину, внаслідок якої начебто були знищені відповідні категорії товарів (горілчані вироби, обладнання тощо). Після проведення страховою компанією заходів, передбачених умовами договору страхування та чинним законодавством, було встановлено, що вказані товари не тільки не були знищені, а після пожежі та проведення робіт з відновлення приміщень магазину «дивним чином» знову потрапили на полиці для реалізації. У даному випадку страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, що в подальшому стало предметом спору в суді.

Також відзначимо, що в провадженні судів є справи, предметом яких є стягнення виплаченого страхового відшкодування в регресному порядку, ціна позову яких є дуже великою. Це, насамперед, стосується виплат за «великими» страховими випадками (пожежі в складах, великих торговельних мережах тощо). У нашому провадженні на сьогодні перебуває така справа, в якій ми надаємо юридичні послуги щодо представництва інтересів великої страхової компанії із стягнення виплаченого страхового відшкодування в регресному порядку на суму понад 90 мільйонів гривень. Відповідно до рішення Господарського суду м. Києва, позовні вимоги страхової компанії були задоволені, а нині справа перебуває в провадженні Київського апеляційного господарського суду.

Які види страхових спорів сьогодні є найбільш поширеними в судах? Позасудові засоби врегулювання спорів з виплати страхових випадків.

Олег ДАВИДЕНКО,
керуючий партнер ЮФ Aries

Структура судових справ практично залишається сталою вже другий рік. За кількістю справ, що розглядають суди, на перший план виходять регресні вимоги, за врегулюванням яких звертаються страхові компанії, що відшкодували шкоду постраждалій особі. Частина спорів, як правило, спрямована на врегулювання складних страхових випадків, до них можливо віднести страхові випадки, пов’язані з втратою майна внаслідок пожежі та крадіжкою «майна в обороті», ризик втрати якого було застраховано. Є, звичайно, і частина спорів, пов’язаних з адміністративним судочинством — щодо оскарження рішень Державної комісії фінансових послуг, але такі спори на сьогодні не мають системного характеру і є більш локальними.

Є в цьому разі і певні ноу-хау спорів при наявності фактів та схем шахрайства. Суть схеми полягає в такому. Традиційним для кредитних операцій є страхування життя та здоров’я вкладника та/або поручителя. За стандартними умовами страхування, отримана страхувальником травма, яка призвела до стійкої втрати працездатності (не менш ніж ІІ групи інвалідності), після укладення договору страхування є страховим випадком. За останній період випадки таких «раптових» травм з отриманням «необхідного ступеня» інвалідності для настання страхового випадку набули на страховому ринку вагомих обертів. Отже, при настанні такого страхового випадку в банківської установи (як вигодонабувача) з’являється право вимагати дострокового погашення кредиту в повному обсязі, але вже із страхової компанії. На час такого випадку кредит, як правило, вже прострочений. Але при здійсненні чітких та рішучих правових кроків з оскарження рішень щодо визнання за особою відповідного ступеня інвалідності, а відтак, і намагання погашення простроченого кредиту за рахунок страхової компанії зводяться до нульового результату для втілювача такої схеми.

Другий варіант схеми дещо складнішій. Уже прострочений кредит реструктуризують шляхом видачі нової кредитної лінії та, як правило, передають у заставу по новій лінії кредиту товар в обороті, який було закуплено за попереднього кредиту (заздалегідь виводячи його із забезпечення попереднього кредиту) та підшуковують страхову компанію, яка має забезпечити шляхом страхування майна в оброті, яке йде повторно в заставу. Після чого товар зникає у зв’язку з протиправними діями «невідомих третіх осіб», а іноді разом із компанією-власницею товару. А в страховій компанії, навпаки, з’являється вигодонабувач — банківська установа. І знову маємо страховий випадок і вимогу банку до страхової компанії. Банк отримує покриття нового кредиту, закриття простроченого старого та розморожування стовідсоткового резерву за простроченим попереднім кредитом. Позичальник — реалізує товар, що «раптово зник».

Щодо першої схеми нашою юридичною компанією вже напрацьовано позитивний досвід протидії, щодо другої — протистояння ще триває. На швидке розкриття таких схем та вирішення справи неможливо розраховувати, вони готуються зацікавленими сторонами сумлінно. На жаль, також спрацьовує стереотип підходу судів до страхових компаній, що склався на ринку: «страхові компанії завжди безпідставно затримують виплати». Отже, маємо переваги «ображеного шахрая» або банківської установи, які розповідають про свої страждання від дій недобросовісної страхової компанії.

Залишається, так би мовити, ходовою і схема шахрайства з крадіжкою автотранспорту, іноземного вантажного автотранспорту відомих брендів. Висловлюючись точніше, імітацією такої крадіжки. За підробленими технічними документами, зазвичай походженням із іншої області, ніж місце страхування, транспортний засіб страхується. Автотранспорт за такими документами «омолоджують»: з випуску 2003 року вантажівка стає «молодшою» років на сім — 2010 року. Потім відбувається псевдокрадіжка, і маємо страховий випадок та вимогу сплати вартість нової автовантажівки. Знову пильні страхові компанії разом із юридичними радниками звертаються до суду.

Що стосується позасудового врегулювання спорів, то страхові компанії нарешті навчилися домовлятись: у серпні цього року було підписано Меморандум про врегулювання регресних вимог на страховому ринку України. Відповідна угода вже об’єднала понад п’ятнадцять страхових компаній, вона залишається відкритою та страхові компанії активно приєднуються до неї. Сутність Меморандуму доволі проста: встановлення чітких критеріїв (документи та строки) погашення регресних вимог між страховими компаніями. Сторони дійшли згоди, що вимоги до 10 000 гривень виплачуються без підтвердження цієї суми експертним висновком фахівця. Отже, мета цієї багатосторонньої угоди скоротити терміни розрахунків між страховими компаніями та прибрати з механізму врегулювання судову інстанцію, що призведе до певного розвантаження суду типовими позовами. Я пишаюсь, що юридична компанія, яку я очолюю, стала ініціатором його підготовки та запропонувала його ринку. Ми запрошуємо всі страхові компанії приєднатися до цього Меморандуму.

Яких першочергових змін потребує українське законодавство у сфері страхування?

Артем СОКУРОВ,
адвокат ЮФ Schoenherr

Ринок очікує на рішення регулятора, яким встановлюватиметься порядок отримання згоди на придбання або збільшення істотної участі у фінансовій установі, тобто у страховій компанії зокрема. Необхідність отримання такого дозволу зумовлена змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 2 червня 2011 року, який набув чинності на початку цього року. Річ у тім, що строк для отримання рішення регулятора з цього питання складає один місяць, що може негативно вплинути на правочини щодо придбання акцій страхових компаній та вимагатиме додаткового структурування такого правочину. Крім того, виходячи з останнього наявного проекту цього нормативного документа, не зовсім зрозуміло, як така процедура узгоджуватиметься, наприклад, із нормативними документами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо збільшення статутного капіталу акціонерного товариства та додаткового випуску акцій. Це є важливим у тому випадку, якщо істотна участь набувається чи збільшується у процесі розміщення акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного капіталу.

Іван ВАЩИНЕЦЬ,
радник мережі судової практики VSLitigation

Якщо не брати до уваги законодавство щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування, то з практичної точки зору чинне законодавство про страхування справді потребує певного удосконалення. Передусім це стосується положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування» про підстави відмови страховиками у здійсненні страхових виплат і відшкодувань. Наприклад, багато питань на практиці виникає при несвоєчасному повідомленні страховика про страхову подію або несвоєчасному поданні страхувальником документів про страховий випадок. При цьому суди по-різному тлумачать відповідні норми права та можуть як задовольняти, так і відмовляти в задоволенні позовів про стягнення страхового відшкодування.

Ще однією проблемою, яку варто розв’язати в першу чергу, є відсутність законодавчо встановлених строків прийняття рішення щодо виплати чи відмови у виплаті страхового відшкодування. Адже відомо, що інколи страхові компанії умисно затягують прийняття рішення щодо виплати, посилаючись на різноманітні несприятливі обставини або вимагаючи додаткові документи від страхувальників. Визначення на законодавчому рівні конкретних строків, протягом яких страховики повинні приймати рішення про страхову виплату, та обмеженого переліку підстав для їх подовження могло б сприяти підвищенню рівня захисту прав страхувальників.

Потребує також вирішення питання про можливість застосування до страхових відносин положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ані чинне законодавство, ані судова практика не дають можливості однозначно стверджувати чи заперечувати таке застосування. Разом із тим, можливість скористатися правами, що надає законодавство про захист прав споживачів, значно посилила б позиції страхувальників — фізичних осіб у спорах цієї категорії. Зазначеними питаннями, звичайно ж, не вичерпуються всі наявні в цій сфері проблеми. Однак навіть їхнє вирішення буде суттєвим кроком до удосконалення вітчизняного законодавства про страхування.