Дорожні нотатки: Гоанські етюди

Олександр КОВАЛЬ,
адвокат, керівник департаменту АФ «Грамацький і Партнери»

…Вузькою звивистою дорогою вночі вздовж буйно розквітлих гоанських дібров нісся ретро-автобус часів другої половини XX сторіччя, в якому волею випадку опинилися ті, хто зважився-таки провести новорічні свята за кордоном у країні контрастів, яка шокує і одночасно викликає калейдоскоп яскравих емоцій, хвилює, бентежить, збуджує розум ледве не кожного туриста. Так, Індія, що багатьом була знайома за «золотим трикутником», зваблива і неприступна, приголомшливо дивуюча, закохуюча в себе мільйони сердець і не меншою ж кількістю знехтувана, вчергове приємно вразила нас своєю гостинністю цього разу на узбережжі Північного Гоа.

 

Діставшись готелю вночі, розмістившись разом (у найкращих індійських традиціях) в одному на той момент вільному стандартному номері, спати ми не лягали. Усі розуміли, що відпочити так, як це роблять індуси в потязі, нам все одно не вдасться, та й через три години світанок. Ось почало благос­ловлятися на світ, і ми всі організовано рушили до моря. Флануючи тихим спокійним селищем, уквітчаним тропічною флорою, минаючи будівлі часів португальського панування, невеличкі готелі, ґестхауси, кафешки, ми дісталися до лінії виходжених хіпі вздовж і впоперек золотих пляжів Кандолім-Калангут-Бага. Побаченим ми були ошелешені: сонце тільки-но схопилося, виграючи червоним світлом, обливало м’яким променем ліниву вальяжність хвиль розкішного Аравійського моря, прохолодний п’янкий бриз якого зняв з нас утому минулої доби. Засмаглі на сонці місцеві, що збудували своє життя із зірок, моря і піску, вовтузилися після проведеної ночі на пляжі із заплутаними риболовними сітями, а неподалік — у медитативній позі відпочивали корови, зверхньо спостерігаючи за грою собак. Гуляючи узбережжям, ми насолоджувалися тихим шумовинням прибою, розгадуючи вічну загадку моря, кожен мріючи про своє. А вже години за дві на пляж підтягнулася чимала кількість індусів, які, не зраджуючи своїй допитливій природі, незалежно від віку та статі (чоловіки, жінки, діти), пос­тійно намагалися бути серед нас.

 

Ще з першого разу перебування в Індії ми звикли до того, що нас постійно супроводжують чисельні делегації аборигенів, які спонтанно формувалися на вулицях там, де ми з’являлися. Так само не засумуєш від самотності й на Гоа. За їхнім зовнішнім виглядом та поведінкою було помітно, що в силу різного роду занять мирно співіснувати між собою вони можуть лише біля моря, знаходячи в ньому для себе якусь віддушину. Невгамовні балакуни, спантеличені появою великої групи жартуючих між собою гостей, вони й собі навмисно заповзялися розбавити компанію, без упину торочачи місцевим діалектом один одному і приїжджим свої історії. Зовні це було схоже на зустріч двох світів під відкритим небом, багаточисельний форум, де кожен міг одночасно говорити про своє різними мовами і нікого не бентежило, що хтось не розуміє суті сказаного. Незрозумілі слова пояснювалися жестами, усмішками, взаємним приязним ставленням. Невситима допитливість індусів багато чого пояснювала в їхній поведінці: прикипівши поглядом до нас, їхні обличчя ставали лагідними, а в очах була трепетна радість, благаюча хоча б разом сфотографуватися. Такої уваги ми були удостоєні протягом усього дня, ляси точилися безперестанку. Ми навіть вивели для себе закономірність: кудись йдемо (неважливо в якому напрямку й куди) — нас супроводжує караван, розмістимося на пляжі для відпочинку — навколо нас, у межах відведеного індусами нам особистого простору відпочивають й місцеві, йдемо купатися в море — індуси переважною більшістю також за нами. Подеколи наші погляди зупинялися на жінках, які під лагідними променями сонця несли на головах корзини з фруктами, але не менш зворушливою була зустріч з поводирем та строкато вбраною коровою.

 

Сонце вже повернуло з полудня, і ми вирішили пограти на пляжі у футбол. Хто проти кого гратиме, усім нам було зрозуміло. Тільки-но ми підійшли з м’ячем до берега, чоловіча половина індусів вмить підтягнулася до нас без будь-яких запросин і пояснень. Обладнавши ломаками ворота з обох боків, спробували почати гру у рівних за кількістю складах. Решта індусів (нібито глядачів) стала по периметру, тим самим окресливши межі імпровізованого футбольного майданчика. Але охочих побігати з тієї сторони було настільки багато, що спочатку вони ще хоч якось мінялися між собою, а потім просто приєднувалися по одному без попередження до граючих, поки не стало зрозуміло, що граємо вісім проти двадцяти.

 

Захід сонця на узбережжі Гоа — швидкозгасаючий. Тут усі зустрічі призначаються «на сансет». Із сутінками активне дружнє спілкування плавно переходить у застільний формат на території пляжних ресторанчиків, кафе. Залишають пляж і корови, які, вдовольнившись рештками пляжної їжі, прямують підкріпитись у звичному для себе напрямку (переважно на селищний смітник).