Post Scriptum: «Люди б сонце заступили, якби мали сили…»

Тетяна ІГНАТЕНКО,
партнер ПГ «Побережнюк і Партнери»

Останнім часом я постійно думаю про те, чому в очах українців такий біль та зневіра? А причина в тому, що з кожним днем ситуація в країні стає дедалі напруженішою та складається враження, що український народ «кинутий» напризволяще. На екранах телевізорів, у мережі Інтернет тільки й розмов про можливий дефолт країни, обстріли та конвої «гуманітарної допомоги» з Росії, підвищення курсу валюти, боротьба між політичними силами за «портфелі», постійні реорганізації державних органів та установ без позитивного результату, призначення на керівні посади представників інших держав тощо. Звичайно, ми терпляче очікуємо хороших новин, очікуємо, що високими посадовцями нарешті будуть прийняті доленосні для країни рішення, які поставлять крапку у цій виснажливій війні. Більше того, хотілося б, аби політики підтримали український народ як словом, так і ділом. Хотілося, щоб усі розпочаті та заплановані ними реформи не були голослівними та показними, а справді були спрямовані на поліпшення життя українського народу, на спрощення умов ведення бізнесу, створення сприятливого інвестиційного клімату. У чому має бути сила наших політиків? Відповідь проста — бачити не лише помилки своїх попередників, але й власні недоліки, не боятися їх визнати та, звичайно, мати змогу та бажання їх виправити. Також політики мають відчувати особисту відповідальність за прийняті ними рішення та вчинені дії.

Наразі я не писатиму про війну, дії уряду, кадрові призначення, економічний колапс, новини законодавства, розпочаті реформи, масову міграцію українців та про кризу в країні взагалі, бо негатив, апатія й так зашкалюють.

Скажу про інше: про незламний дух нашої нації, внутрішній резерв, людяність, самовіддачу українців та про те, в чому все ж таки у такий складний час знаходити позитив, радість та оптимізм.

А знаходити його варто в тому, що наш народ справді без перебільшення є унікальним! У мене бракує слів, щоб висловити подяку українцям-патріотам, усім людям, що підтримують наших воїнів на передовій, хлопцям, які йдуть у добровольчі загони. Ще більше вражає, що допомагають малозабезпечені верстви населення, які самі ледь-ледь зводять кінці з кінцями. А чого варте милосердя та співчуття наших дітей?! Діти малюють малюнки, висловлюючи свою підтримку нашим бійцям, збирають «кишенькові» гроші, щоб купити солодощі учасникам АТО. Звичайно, щирість та духовність наших дітей залежить від батьків та вчителів.

Справді, небайдужість українців вражає! Про Україну та нашу сильну націю дізнався весь світ. Сьогодні за кордоном уже точно не ототожнюють нашу державу з Росією. Іноземці навіть намагаються сказати хоча б декілька слів українською, а не російською мовою.

Я впевнена, що тільки надія, культура, внутрішня сила, любов, згуртованість, небайдужість та духов­ність можуть нам допомогти і стати на заваді злу, війні та ненависті. Не заперечую, що тяжкі часи допомагають розкрити сутність людини, її справжні цінності та визначити пріоритети в житті.

Ми маємо зробити все, що від нас залежить, аби все ж таки достойно перегорнути цю сторінку в історії України та залишитися, насамперед, людьми, Українцями.

Наразі українцям просто життєво необхідно знаходити в собі внутрішні сили, аби пережити випробування, що випали на нашу долю. Я переконана, що після занепаду настає період розвитку та духовного відродження. Дух українців не можна зламати, але для цього ми маємо підтримувати один одного, проявляти терпимість один до одного.

Звичайно, внутрішня самоорганізація, оптимізм у час військових дій — це великий труд. Можливо, не кожен самостійно може знайти в собі сили, щоб побороти страх та негатив, тому потрібно підтримати того, хто потребує такої підтримки.

Бажаю всім нам мирного неба над головою, добра в серці, не занепадати духом, вірити та сподіватися на краще майбутнє! Треба не забувати, що перемоги може бути досягнуто лише в тому випадку, якщо ти в неї віриш!