Банківське право: Керівний вклад

Ігор ЛИННИК,
партнер Gryphon Investment Consulting Group, податкове структурування, управління ризиками, врегулювання спорів, адвокат

Для відновлення довіри вкладників до українських банків НБУ має бути більш рішучим та послідовним

Для того щоб банківська система України функціонувала максимально ефективно, на ринку мають бути винятково фінансово стійкі та платоспроможні банки з бездоганною діловою репутацією та непохитною довірою клієнтів.

На жаль, на сьогодні жоден банк (а їх в Україні понад 160) не відповідає всім зазначеним критеріям. А тому цілком закономірним видається той факт, що переважна більшість неплатоспроможних банків ліквідуються. Так, з початку 2014 року на підставі рішень НБУ про визнання неплатоспроможними тимчасову адміністрацію було введено більш ніж у 40 банках, з яких близько 30 вже перебувають у стані ліквідації. І, за словами керівництва НБУ, це ще далеко не кінець.

Є думка, що очистити банківську систему України від неплатоспроможних банків необхідно було ще під час кризи 2008 року. Однак у силу різних причин НБУ тоді цього не зробив, а обмежився лише ліквідацією декількох вкрай ненадійних гравців, підтримуючи інші проблемні банки значними кредитами рефінансування.

Сьогодні ж у НБУ обіцяють, що виведуть з ринку всі проблемні банки, які не виконали його вимог та не усунули порушень банківського законодавства України. Про це не­одноразово заявляло як теперішнє, так і колишнє керівництво НБУ.

Справді, нині НБУ серйозно взявся за виведення з ринку банків, які мають значні проблеми з капіталом, не виконують зобов’язання перед своїми клієнтами або систематично здійснюють ризикові операції, які завдають шкоди фінансовому стану банків.

 

Ризик неплатоспроможності

Аналіз стану банківської системи України показує, що в силу об’єктивних та суб’єктивних причин сьогодні ризик бути визнаним неплатоспроможним несе практично кожен вітчизняний банк, навіть банки з іноземним капіталом. Нині в Україні немає ідеального банку, який не відчував би проблем з ліквідністю активів та повністю відповідав би всім вимогам НБУ. Саме тому цілком закономірним є те, що переважна більшість українських банків визнані проблемними та контролюються кураторами від НБУ.

Визнавши банк проблемним та ввівши в нього свого куратора, НБУ надає такому банку строк на усунення порушень, який не може перевищувати 180 днів. У цей строк проб­лемний банк зобов’язаний надати НБУ план свого фінансового оздоровлення та виконати його. Оскільки такий план передбачає значні фінансові вливання, власники банку часто не мають можливості докапіталізувати банк, що й стає підставою для визнання такого банку неплатоспроможним та введення в ньому тимчасової адміністрації.

Окрім зазначеної підстави, банк може бути віднесений до категорії неплатоспроможних також у випадках:

— зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до 1/3 від мінімально встановленого рівня;

— невиконання протягом десяти робочих днів поспіль десяти і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами;

— одноразового грубого або систематичного порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створило загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Варто зазначити, що до 6 лютого 2015 року підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних було одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері фінансового моніторингу.

Однак, починаючи з 6 лютого ц.р., відповідно до нового Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», систематичне порушення банком законодавства у сфері фінансового моніторингу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, було віднесено до підстав, які дають можливість НБУ одразу відкликати банківську ліцензію та розпочати ліквідацію такого банку.

Так, зокрема, систематичним порушенням законодавства у сфері здійснення фінансового моніторингу є порушення однієї і тієї самої норми законодавства у сфері запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи розповсюдження зброї масового знищення (до дня їх виявлення перевіркою НБУ або за результатами безвиїзного нагляду), за які до банку були застосовані заходи впливу, зокрема у випадках, якщо банк:

— не зупинив фінансову операцію, учасником або вигодоодержувачем за якою є особа, що включена до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції;

— не відмовив клієнту в обслуговуванні з передбачених законодавством підстав, а також у випадку наявності відкритих кримінальних проваджень стосовно банку, власника істотної участі (контролера) банку, (керівника) та/або клієнтів банку за фактом вчинення злочинів, передбачених частинами 2, 3 статті 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) та частинами 2, 3 статті 2585 (фінансування тероризму) Кримінального кодексу України;

— два і більше разів протягом останніх чотирьох років проводив ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, за що до такого банку НБУ застосовував відповідні заходи впливу.

 

Сумна тенденція

Варто зазначити, що конкретних видів ризикової діяльності банків на законодавчому рівні не визначено. Факт здійснення банком ризикової діяльності є оціночним та встановлюється правлінням НБУ або комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем. Практика показує, що до ризикової діяльності НБУ зазвичай відносить будь-яку діяльність банку (наприклад, надання незабезпечених кредитів, надання кредитів пов’язаним особам, списання заборгованості, яка не є безнадійною тощо), що ставить під загрозу його платоспроможність і, відповідно, створює загрозу для вкладників та інших кредиторів банку.

Таким чином, навіть у випадку наявності в банку достатнього обсягу ліквідних активів і відсутності скарг вкладників та інших кредиторів щодо невиконання ним своїх зобов’язань банк все одно може бути виведений з ринку, зокрема, у випадку встановлення НБУ фактів порушення таким банком вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу чи здійснення ризикової діяльності.

Практика виведення банків з ринку показує, що за останні декілька років жоден із банків, які було визнано неплатоспроможними, не повернувся на ринок, оскільки для них не знайшлося кваліфікованого інвестора з бездоганною діловою репутацією та достатньою кількістю коштів для докапіталізації банку. Швидше за все, така тенденція збережеться й у найближчому майбутньому, адже під час системної фінансово-економічної кризи, в якій перебуває наша держава, інвестування в банківську сферу, у тому числі й із-за кордону, фактично не здійснюється.

Тому, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, НБУ запускає невідворотний процес ліквідації банку з покладенням на Фонд обов’язку виплатити гарантовані державою суми вкладів фізичних осіб. Однак, з іншого боку, постає питання: чи може НБУ діяти інакше в ситуації, коли недобросовісні банки, велика кількість яких була створена винятково для здійснення незаконних схем обороту грошових коштів, систематично порушують вимоги банківського законодавства і не виконують зобов’язання перед своїми вкладниками та іншими кредиторами? Мабуть, що ні.

Таким чином, для підтримання стабільності банківської системи України та для відновлення довіри вкладників до вітчизняних банків НБУ зобов’язаний вчиняти рішучі й послідовні дії, спрямовані на очищення ринку від недобросовісних банків і підтримку тих банківських установ, які є надійними та мають бездоганну ділову репутацію.