Є питання: Змінним курсом

Святослав БАРТОШ,
юрист ЮФ FELIX

Реструктуризація валютних кредитів у сьогоднішніх умовах зайшла в глухий кут

Знав би, де впадеш, — соломки підстелив би.

Ця народна мудрість, як ніколи, актуальна для тих громадян, які мали необережність колись позичити у банку валюту.

Про проблеми, пов’язані зі зміною курсу валюти, останніми часом не говорив хіба що лінивий. Чи не найбільше ця проблема зачіпає людей, які мають ще несплачені валютні кредити. Знецінення гривні в шість разів порівняно з курсом на момент отримання більшості валютних кредитів на тлі падіння доходів населення призвело до того, що позичальники фактично втратили платоспроможність. Найвідчайдушніші вже давно перестали платити, інші — все ж з останніх сил збирають гроші на чергові платежі. І одні, і другі чекають на адекватну реакцію з боку держави, чекають хоча б на якусь допомогу. Але чи повинна держава допомагати, а якщо й повинна, то якою має бути ця допомога?

 

Кредитним курсом

 

Достатньо навіть поверхового аналізу Конституції, щоб зрозуміти, що у держави, яка проголошує себе соціальною, є обов’язок дбати про своїх громадян.

Як бачить таку турботу про громадян гарант стабільності гривні — Національний банк України, всі вже побачили зі слів його голови: «А якщо не можеш платити — віддай банку цю квартиру (мається на увазі іпотечну квартиру. — Прим. авт.). Це так. А як існувати банківській системі?».

Більш «справедливого» та «соціально» спрямованого підходу до розв’язання проблеми споживчого валютного кредитування годі й шукати. Цікаво виходить, адже саме у зв’язку із тим, що НБУ не виконує свою основну функцію із забезпечення стабільності національної валюти, позичальники змушені тепер віддавати свої квартири.

При цьому зараз багато банків отримали дуже серйозну підтримку своєї поточної діяльності у вигляді значних сум рефінансування та збільшення строків раніше наданих кредитів. Позичальники жодної підтримки від НБУ не отримали та, судячи з усього, і не отримають.

Може, ще хтось із позичальників сподівається, що його від банку захистить суд? Зважаючи на те, що незалежної судової влади як такої в Україні не було і немає, марно тішити себе сподіваннями на те, що суд забезпечить перемогу справедливості у кредитних спорах.

Остання надія залишається на наших обранців — народних депутатів. Сама назва їхньої посади говорить про те, що вони повинні думати про народ. Але аналіз зареєстрованих законопроектів показує, що про звичайних людей всі знову забули.

Прихильники популізму реєструють законопроекти, які передбачають реструктуризацію кредитів шляхом переведення їх у гривню за курсом і зі збереженням відсотків, які діяли на момент підписання кредитного договору. До таких, наприклад, належать: законопроект «Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті» № 1558-1 від 23 грудня 2014 року, автор Дзензерський Д.В., законопроект «Про захист прав споживачів фінансових послуг від наслідків девальвації гривні» № 1558 від 22 грудня 2014 року, автор Мельничук С.П., тощо.

Прийняттю цих законопроектів протистоятиме як потужне банківське лобі, так і здоровий глузд деяких депутатів.

Друга група законопроектів явно захищає інтереси банків і нівелює інтереси позичальників. Вони передбачають реструктуризацію валютних кредитів за курсом та зі збереженням відсоткової ставки, які діятимуть на момент реструктуризації. Прикладом такої законотворчості є проект Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов’язань з іноземної валюти в гривню» № 0960 від 27 листопада 2014 року, запропонований депутатом Князевичем Р.П. Цей законопроект навіть був прийнятий у першому читанні, після чого повторно вносився до Верхов­ної Ради України нового скликання. Коли законопроект приймався, то курс долара був на рівні 11,84 грн. Тоді така реструктуризація видавалася ще більш-менш реальною. Але зараз, коли долар по 30 грн, проведення реструктуризації навіть за таким курсом є непосильним для позичальників.

 

У пошуках компромісу

 

Розв’язання існуючих проблем можливе тільки шляхом прийняття компромісного закону, який передбачатиме рівномірний розподіл нас­лідків стрімкої девальвації гривні між банками та позичальниками.

Одним із таких компромісних шляхів могло б стати переведення валютних запозичень у гривню за курсом, який діяв до початку військових дій. Але, звичайно, при цьому повинна також встановлюватися і ставка, яка діяла тоді для гривневих кредитів. Оскільки збереження для гривневого кредиту такої самої ставки, як і для валютного, є повністю несправедливим і у відношенні до банків, і до інших «гривневих» позичальників.

Коротко поясню, чому обидві сторони мають йти на певні поступки. Банківська діяльність — це діяльність на власний ризик. Тобто фактично це підприємницька діяльність. Як і ­будь-яка підприємницька діяльність, вона супроводжується певними ризиками, зокрема і ризиками втрати прибутків чи понесення збитків унаслідок коливань курсів валют. Для передбачення та прораховування таких ризиків у банків є відділи та департаменти, які мають змогу отримувати, аналізувати та опрацьовувати великі обсяги необхідної інформації та робити обґрунтовані прогнози.

З самого початку неприродно було видавати валютні кредити в країні, де всі розрахунки проводяться в гривні. Крім того, всі довгострокові кредити в іноземній валюті видавалися без належного довгострокового забезпечення. Про можливі негативні наслідки цього керівників банків неодноразово попереджали як експерти, так і колишній голова НБУ Володимир Стельмах. Власники і топ-менеджери банків повністю усвідомлювали всі свої ризики. Однак жадоба отримання надприбутків перемогла здоровий глузд, а тому час пожинати гіркі плоди такої безвідповідальної політики.

Крім того, по великій частині кредитів (2006—2008 років) у зв’язку із встановленням ануїтетної схеми їх погашення банки вже повернули собі фактично надані позичальникам кошти. Тепер вони тільки отримують прибутки. Тому банки, як і більшість звичайних громадян, можуть отримувати свої прибутки в гривні. Тим більше, що майже всі операційні витрати, пов’язані з наданням та обслуговуванням кредитів, переважно понесені також у гривні.

Що стосується позичальників, то для їхнього виправдання, звичайно, можна знайти багато причин, як от низький рівень фінансової освіченості (часто і повністю відсутність елементарних знань у сфері фінансів) і те, що кредити бралися не для підприємницької діяльності, а для забезпечення нагальних потреб. Але це не звільняє їх від відповідальності за наслідки недбалого ставлення до своїх зобов’язань.

 

Зберегти платоспроможність

 

Станом на 2006 рік гривня вже і так знецінилася у два рази. Тому навіть простим громадянам варто було замислитися над тим, що за 15—20 років (саме на такі строки оформлялися валютні кредити) курс валют може не один раз змінитися. Сподіваюся, хоча б сьогоднішня ситуація змусить населення змінити своє ставлення до кредитування взагалі, а до валютного — і поготів.

Крім того, в нинішній ситуації покладення всіх наслідків підвищення курсу валют на банки може мати дуже негативні результати для всієї банківської системи.

Також потрібно враховувати, що підвищення курсу валюти частково викликане і військовою агресією Росії, яку об’єктивно ніхто не міг дос­товірно передбачити.

Але тоді постає запитання: чому ні позичальники, ні тим більше банки з початком російської військової агресії ще у березні минулого року не почали пошук компромісних шляхів розв’язання проблеми майбутнього підвищення курсу?

Якщо позичальники як споживачі фінансових послуг не могли повністю передбачити наслідки військової агресії, то банки повинні були хоча б приблизно прорахувати та оцінити пов’язані з цим ризики. Адже у збереженні платоспроможності позичальників зацікавлені обидві сторони. А тому ініціативи з реструктуризації мали з’явитися ще навесні того року. Цього не сталося, і тепер маємо проблеми значно більшого масштабу.

Ще одним варіантом виходу з існуючої ситуації могло би бути звільнення від оподаткування сум, прощених банком унаслідок реструктуризації проблемних боргів. На сьогодні банки вже самі починають пропонувати своїм клієнтам реструктуриза­цію валютних кредитів. Адже всі чудово розуміють, що ліпше отримати хоча б щось, ніж нічого. Але необхідність оподатковувати проще­ні суми є суттєвим стримуючим фактором таких ініціатив банків.

У парламенті навіть зареєстровані два законопроекти, спрямовані на розв’язання питання оподаткування сум, прощених унаслідок реструктуризації. Проте обидва вони потребують суттєвого доопрацювання.

Враховуючи «традиції» нашої законотворчості, всі необхідні законопроекти можуть бути розроблені і прий­няті в дуже стислі терміни. Для цього потрібна тільки політична воля.