Інтерв’ю: Судова реформа: погляд адвоката

Наприкінці лютого Президент України Петро Порошенко підписав Закон «Про забезпечення права на справедливий суд», який був названий першим кроком у реформуванні судової системи України. Звісно, такий перший крок ми бачимо вже не вперше, адже реформування української судової системи є предметом обговорення та критики. За словами юристів, проблема полягає не лише у відсутності політичної волі, а у відсутності чіткого плану реформування та бачення, яка система найкраще підійшла б Україні. Про те, чи готові ми до судочинства за світовими зразками, чи є розуміння, яким має бути майбутнє судової системи України, та загалом про міжнародні тенденції у судовій сфері і критерії ефективності правосуддя «УЮ» розповідала Анна ОГРЕНЧУК, член Ради з питань судової реформи при Президентові України, голова Комітету з процесуального права АПУ, керуючий партнер LCF

В Україні, коли мова лише заходить про реформи, одразу лунають ідеї запозичити іноземний досвід. Чи може цей досвід справді знадобитися при проведенні судової реформи і на що загалом варто звернути увагу?

Минулого місяця я відвідала Global Law Summit, що проходив у Лондоні та був присвячений 800-річчю Великої хартії вольностей (Magna Charta). Вона вважається першим документом, в якому закладено верховенство права, основоположні права людини та громадянина, у тому числі й основні принципи функціонування судової системи. І ось 800 років працює ця система, що охоплює всі сфери — судову, виконавчу та законодавчу. Який досвід ми можемо перейняти?

Глобально функція судової гілки влади не обме­жується винесенням справедливого рішення у справі та подальшим його виконанням. Ефективна судова система є невід’ємною умовою ефективної економіки держави в цілому. Іноземні дослідження переконують нас у тому, що де-факто незалежна судова система є запорукою економічного зростання та підвищення інвестиційної привабливості держави. Суд — це той орган, який повинен трансформувати публічні обіцянки держави із захисту права приватної власності в реальність. І саме через призму економічної суті впливу судів на суспільство має відбуватися їх реформування, інакше така реформа не має майбутнього.

 

Тож яким критеріям повинна відповідати судова система, щоб її функціонування мало позитивний ефект на економіку?

Ефективність судів з точки зору їхнього впливу на економіку визначається трьома основними критеріями — швидкість винесення судового рішення, доступність послуг правосуддя та передбачуваність судових рішень. Окрім того, важливо також віднайти баланс між цими критеріями.

На мій погляд, судочинство, перш за все, має базуватися на принципі no delay, no deny, тобто правосуддя без затримок та відмов. Адже очевидно, що тривалий судовий розгляд негативно позначається на впевненості в системі правосуддя.

При цьому показово, що саме за цим критерієм Україна на сьогодні займає далеко не останнє місце в світі. Так, згідно з рейтингом Світового Банку Doing Business (http://www.doingbusiness.org/rankings) у розрізі забезпечення виконання контрактів Україна знаходиться на 43 місці в світі, що є вищим показником порівняно навіть з деякими європейськими країнами. Проте цей рейтинг оцінює строки розгляду тільки комерційних спорів і не бере до уваги такі критерії, як передбачуваність судових рішень та незалежність судової системи.

Нижче наводиться таблиця з порівняльною інформацією щодо забезпечення виконання контрактів у п’яти країнах — Україні, Великій Британії, Німеччині, Італії та Франції відповідно до даних рейтингу Doing Business (див. табл. 1).

 

Чого ж тоді не вистачає, щоб можна було з упевненістю стверджувати, що в Україні існує справедливий суд?

На думку спадає вислів судді Конституційного Суду України Станіслава Шевчука, який перефразував відому фразу Блаженного Августина на «Ми не знаємо, що таке справедливе рішення, але точно знаємо, яке рішення є несправедливим».

Тож для того, щоб рішення не сприймалося як несправедливе, воно повинно бути логічним, зрозумілим, а також прогнозованим, тобто таким, що слідує поперед­ній практиці. Варто почати хоча б із цього.

Передбачуваність судових рішень дає змогу спрогнозувати заздалегідь, як суд застосує норму закону в тій чи іншій конкретній ситуації та дозволяє суб’єктам господарської діяльності передбачити юридичні наслідки своїх дій, що вкрай важливо для мінімізації можливих ризиків та прийняття правильних рішень.

Окрім того, якщо суди дотримуватимуться своїх же судових позицій, це зможе знизити у майбутньому кількість і апеляцій, і касацій.

Для нашої судової системи, що сьогодні є перенавантаженою, це було б дуже добре. Чому в інших країнах набагато менше судових рішень, що оскаржуються? В одних випадках встановлено чималий збір для певних категорій справ (йдеться не про соціальні, а про комерційні спори, звичайно), тим самим відстежуючи можливість апеляції. Або ж друга сторона, яка хоче подати апеляцію, чітко бачить, що вона однозначно не виграє, оскільки вже є 200 рішень у такого роду справах і що суд винесе те саме рішення й у 201-й раз.

Чому в нас будь-яка справа завершується у Верховному Суді? Бо всі йдуть до останнього, навіть якщо немає перспектив. А раптом… Та якщо наші суди чітко дотримуватимуться своїх же позицій та ще й пояснюватимуть їх, то ми зможемо наблизитися до категорії справедливого рішення.

 

Категорію незалежності судової влади як показник важко виміряти?

Нещодавно ознайомилася з дуже цікавими дослідженнями, зробленими Інститутом права й економіки, Університетом Гамбурга, Інститутом Вальтера Ойкена, Університетом Фрайбурга і Центром економічних досліджень (див. табл. 2 і 3).

Причому експерти оцінюють як де-юре незалежність (тобто визначену законом), так і де-факто (тобто реальність). До де-юре показників включаються:

— стабільність повноважень судових органів та процедур, наскільки законодавчо важко їх змінити;

— порядок призначення суддів (найбільш незалежною вважається система добору суддів, який здійснюється професійною спільнотою);

— безперервність перебування на посаді судді;

— автоматизований розподіл справ між суддями;

— належне матеріальне забезпечення судді та неможливість впливу на його розмір представниками інших гілок влади тощо.

Однак визначними все ж є показники де-факто незалежності судової системи, серед яких:

— реальний строк перебування судді на посаді у судах вищих інстанцій;

— відсутність маніпуляцій з кількістю суддів у судах або кількістю судів узагалі;

— матеріальна винагорода має бути на рівні практикуючих юристів або професури відповідної кваліфікації та, до того ж, незмінною у реальному вираженні.

Будь-які зміни правової системи суду вищої інстанції викликають невпевненість у довговічності таких процедур, а тому розглядаються як ознака низького рівня незалежності. Окрім того, незалежність судів пов’язана також з рівнем виконання судових рішень: чим частіше рішення судів не виконуються, тим нижче рівень незалежності. Остання теза особливо актуальна для України, оскільки судовій системі дорікають кричущою кількістю звернень до Європейського суду з прав людини, хоча здебільшого підставою для такого звернення є саме невиконання судового рішення, а до повноважень суду не входить виконаннях судових рішень.

Тож можна зробити висновок, що ми ще можемо говорити про певну незалежність, визначену законодавчо, а над забезпеченням де-факто незалежності судової системи потрібно працювати.

 

Судова система яких країн сьогодні може вважатися у ­цьому плані еталонною?

Еталоном якісного судового процесу вважається Велика Британія. Однак останнім часом багато інших країн, здебільшого азійських, починають боротися за першість на ринку судових послуг (і, підпорядковуючи своїй юрисдикції міжнародні договори, вони також підвищують свою інвестиційну привабливість, до речі). Сьогодні лідером у цьому є Сінгапур. І ось на Global Law Summit, на якому були присутні понад 700 учасників з числа практикуючих адвокатів, суддів, представників бізнесу, експерти спробували з’ясувати, що ж може змусити глобальний бізнес до зміни юрисдикції та яким критеріям має відповідати судова система певної країни для того, щоб її послугами почав користуватися великий бізнес.

Доповідь-експеримент була підготовлена юристами міжнародної юридичної фірми Allen & Overy. Вони запропонували присутнім обрати для проведення судового процесу одну з моделей, наділивши кожну з них певними ознаками. Перша модель характеризувалася таким: 75 % вірогідності отримати справедливе судове рішення; чіткі і прозорі процедури; судовий процес тривалістю в один-два роки; гарантоване виконання судових рішень. Друга модель мала інші ознаки: менш ніж 50 % вірогідності отримати справедливе рішення, нечіткі та непрозорі процедури; тривалість процесу — чотири-п’ять років; невисока результативність виконання судових рішень. Зрозуміло, що 96 % присутніх у залі обрали перший варіант. Доповідач навіть пожартував, що 4 % просто не зрозуміли, як користуватися системою для голосування. Очевидно, що перший приклад — це те саме верховенство права, яке було закладене у Magna Charta 800 років тому.

Але потім спікер запропонував зробити декілька уточнень і знову проголосувати. Спершу він вказав, що вартість процесу у першій юрисдикції є у п’ять разів вищою, аніж у другій. Відсоткове співвідношення одразу змінилося — стало 85/15. Другим уточненням стало те, що перша модель вимагає повного розкриття всіх доказів, а друга — ні. Співвідношення змінилося до 70/30. Тобто 30 % представників адвокатури та бізнесу свідомо обирають те правосуддя, яке гарантує їм винесення справедливого рішення менше, ніж у 50 % випадків, але яке у п’ять разів дешевше.

Ось такою є сьогодні світова тенденція. Тож юрисдикції в умовах конкуренції намагаються віднайти найбільш оптимальний та ефективний варіант для своєї судової системи, запроваджуючи інноваційні програми з економії матеріальних і часових витрат при здійсненні правосуддя.

Сьогодні у рейтингу ефективності перше місце зай­має Сінгапур, також у п’ятірці Фінляндія, Нова Зеландія, Велика Британія та Гонконг. У кінці рейтингової таб­лиці — Венесуела, Італія, Гвінея, Ємен, Ангола.

 

І на що тоді варто рівнятися Україні при проведенні судової реформи?

Що ми повинні зробити і можемо зробити вже тепер — забезпечити чіткі процедури. На сьогодні судова реформа майже не торкнулася процедур (окрім Верхов­ного Суду України). Ми розуміємо, що це буде вже третій етап судової реформи, після реформи конституційної, але без процесуальних змін ми не зможемо рухатися далі. Над чим ми у Раді з питань судової реформи при Президентові України та Комітеті з процесуального права АПУ працюємо.