Проблема: Корпоративний арешт

Законодавством не передбачено такого шляху забезпечення реального виконання рішення, як арешт корпоративних прав, що призводить до суперечливої судової практики та зловживань

У корпоративних спорах обмеження прав власника відчужувати частину статутного капіталу чи акцій є одним із найбільш ефективних способів забезпечення позову та виконання у подальшому судового рішення. Вважається за доцільне використовувати його у тих випадках, коли корпоративні права є безпосередньо предметом спору та має місце обґрунтований ризик їх незаконного відчуження відповідачем. Проте давно точаться спори довкола доцільності і взагалі правомірності арешту корпоративних прав.

«Вітчизняному законодавству не вистачає чіткості та однозначності у визначенні й застосуванні поняття «корпоративні права», адже їхній зміст є значно ширшим, ніж «частка у статутному капіталі», та включає в себе як майнові, так і немайнові права. Таким чином, необхідно чітко розмежувати, на які права арешт може накладатися та за рахунок яких прав реально може бути забезпечене виконання рішення», — говорить Максим Лебедєв, керуючий юрист ЮФ «Гвоздій та Оберкович». Варто звернути увагу на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2013 року та 23 січня 2013 року, в яких він погодився з рішеннями судів поперед­ніх інстанцій, які визначили, що законодавством не передбачено такого шляху забезпечення реального виконання рішення, як арешт корпоративних прав. Максим Лебедєв зазначає, що суди дійшли таких вис­новків, виходячи з правової природи корпоративних прав, а саме: поєднання в них як майнових, так і немайнових прав, на які не може накладатися арешт.

 

Право на голос

Юрист ЮК «Правовий Альянс» Зоя Заміховська звертає увагу на те, що акції мають дуалістичну природу. «Так, з одного боку, це річ, а з іншого — сукупність корпоративних прав як майнового (наприклад, отримання дивідендів), так і немайнового характеру (наприклад, право на управління в товаристві)», — говорить вона. Оскільки арешт передбачає заборону відчужувати корпоративні права, то найбільш спірними є питання щодо обсягів такої заборони і, зокрема, чи включає вона в себе обмеження акціонером або учасником товариства у реалізації своїх прав. Для вирішення цих питань, перш за все, потрібно звернутися до Закону України «Про акціонерні товариства»: він не містить заборон на право участі у загальних зборах осіб, на права яких накладено арешт. Такий саме підхід міститься і в Господарському процесуальному кодексі України, стаття 67 якого передбачає, що не допускається забезпечення позову у справах, які виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони участі (реєстрації для участі) чи неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.

Крім того, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своєму роз’ясненні № 9 від 3 липня 2007 року однозначно висловилася, що до вирішення у судовому порядку справи стосовно позбавлення акціонера права власності на акції власник акцій має право на участь у загальних зборах товариства.

У свою чергу, Вищий господарський суд України в пункті 2.6 своїх рекомендацій № 04-5/14 від 28 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» наголосив, що накладення арешту на акції означає обмеження права відчужувати акції, а не обмеження прав, посвідчених акціями. Арешт акцій не позбавляє їхнього власника можливості реалізації посвідчених акціями корпоративних прав і не призводить до зменшення загальної кількості акцій у статутному капіталі акціонерного товариства та, відповідно, загальної кількості голосів акціонерів. Тому у визначенні правомочності загальних зборів акціонерів у господарських судів немає підстав для неврахування голосів акціонерів, акції яких перебувають під арештом. Очевидним є висновок про те, що арешт акцій не передбачає і обмеження акціонерів в отриманні дивідендів та активів у разі ліквідації господарського товариства, розпорядження майном, яке обліковується на балансі товариства, а також інших прав, передбачених законом та установчими документами. При цьому Пленум Верховного Суду України в постанові № 13 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» висвітлює ту саму позицію.

Таким чином, підсумовує Максим Лебедєв, арешт може накладатися на частку у статутному капіталі товариства або на акції, що означає обмеження корпоративного ­майнового права учасника або акціонера товариства відчужувати свою частку в товаристві. Однак такий арешт не може бути накладений на немайнові права такого учасника, тобто не поширюється на можливість брати участь та голосувати на загальних зборах товариства, адже це може призвести до неможливості товариства здійснювати господарську діяльність. Реалізація немайнових корпоративних прав учасника або акціонера товариства не призводить до переходу права власності на акції або частину у статутному капіталі товариства. Натомість господарський суд може своєю ухвалою встановити заборону на внесення змін до статуту товариства в частині зміни розміру статутного капіталу, щодо якого розглядається спір про право власності на акції (частки, паї), але це вже не буде арешт майнових корпоративних прав.

Очевидно, що лише арешту корпоративних прав у судовому рішенні недостатньо, воно, за словами радника ЮФ ILF Олени Пелипенко, має обов’язково містити заборону державному реєстратору вчиняти реєстраційні дії, що пов’язані зі зміною учасника товариства. «Це обумовлено передусім тим, що державний реєстратор не має доступу до реєстру обтяжень рухомого майна, а отже, на час проведення реєстраційних дій може не знати про наявність арешту прав та, відповідно, незаконність зміни учасника товариства. Окрім того, судове рішення про арешт корпоративних прав саме по собі не є достатньою підставою для відмови державного реєстратора у проведенні ним реєстраційних дій. Такою підставою є винятково рішення суду, що містить пряму заборону вчинення державним реєстратором відповідних реєстраційних дій», — говорить вона.

 

Обмеження і зловживання

Разом із тим на практиці нерідко виникає ряд проблем, пов’язаних з накладенням арешту на акції учасника акціонерного товариства. Зоя Заміховська виділяє такі:

— особу відмовляються реєструвати для участі в загальних зборах;

— особі забороняють голосувати на загальних зборах;

— заборона особі голосувати спричинила відсутність кворуму та унеможливила прийняття ряду важливих рішень.

Із законодавства випливає, що позбавляти особу, чиї акції арештовані, права на участь у загальних зборах та голосування є незаконним. «У випадку, якщо реєстратор не включив акціонера до списку осіб, які мають право на участь у зборах, це має розцінюватися як помилка та реєстратор повинен негайно виправити її ще до початку зборів, — наголошує Зоя Заміховська. — Якщо ж він відмовляється це зробити, акціонеру необхідно негайно оскаржити такі дії в суді. Як варіант можна подати до суду заяву про забезпечення позову у вигляді заборони товариству прий­мати рішення на загальних зборах з питань порядку денного, мотивуючи це тим, що заборона голосування акціонера може вплинути на прийняте рішення (наприклад, недопущення до голосування особи, яка володіє контрольним пакетом акцій)».

Така проблема не є новою. За словами Максима Лебедєва, раніше, коли акції існували як у документарній, так і бездокументарній формі, труднощі виникали під час реалізації права участі в управлінні товариством власника документарних арештованих акцій на пред’явника. Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери» від 22 вересня 1999 року № 1744, у випадку арешту акцій на пред’явника останні передавалися на зберігання до установ Національного банку України. Таким чином, власник акцій на пред’явника не міг брати участь у загальних зборах і, відповідно, в управлінні акціонерним товариством, бо з передачею акцій їхній власник позбавлявся можливості довести своє право на участь, оскільки у нього відсутній єдиний належний для таких випадків документ — цінний папір.

У той же час Олена Пелипенко звертає увагу на те, що обмеження окремих правомочностей учасника, що витікають з володіння корпоративними правами, може бути застосовано як окремий захід забезпечення позову. «У такому разі судове рішення (ухвала) має прямо передбачати, в чому саме полягають обмеження, наприклад, з яких конкретно питань учасник не може голосувати на загальних зборах та як це може попередити невиконання судового рішення у майбутньому, — говорить вона. — Крім того, негативні наслідки вжиття такого заходу забезпечення мають бути співмірними порівняно із наслідками невиконання судового рішення (якщо такого заходу не буде вжито). Обмеження проводити загальні збори учасників товариства в цілому та приймати ними рішення з усіх питань забороняється (зокрема, в господарському процесі)».

Окремо від накладення арешту на корпоративні права має вирішуватися питання про збереження за особою права на управління в акціонерному товаристві, оскільки це може нести певні ризики для подальшого забезпечення прав кредитора. «Зокрема, у разі якщо кредитор є також акціонером того ж товариства, то особа-боржник унаслідок реалізації свого права на управління здатна суттєво вплинути на задоволення його інтересів, — зауважує Зоя Заміховська. — Таке твердження буде справедливим, якщо в період дії забезпечувальних заходів відбулося кілька загальних зборів акціонерів, на яких було прийнято рішення про переобрання органів управління, внесення змін до статуту, проведення додаткової емісії акцій, унаслідок чого зменшилася вартість акцій боржника».

Оскільки вартість акцій напряму залежить від статутного капіталу акціонерного товариства, ініціатори накладення арешту зацікавлені в обмеженні можливості відчуження не лише акцій, а й активів товариства, що теж має вирішуватися окремо від арешту корпоративних прав. «У зв’язку з цим паралельною вимогою зазвичай є заборона відчуження основних засобів, нерухомого майна товариства, — зазначає помічник адвоката АК IMG Partners Андрій Бузницький. — Проте досить складно довести, що цей захід забезпечення позову є співвідносним з позовними вимогами, наприклад про стягнення заборгованості з власника акцій, хоча для позивача такий захід в окремих випадках є життєво необхідним. Тому труднощі пов’язані передусім із запобіганням можливим негативним наслідкам рішень товариства».