Банківське право: Піти до шкоди

Механізм відшкодування шкоди, завданої банку пов’язаними з ним особами, потребує вдосконалення

В умовах системного очищення банківського ринку, коли неплатоспроможні банки один за одним виводяться з ринку, перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) та правоохоронними органами України постало нелегке й відповідальне завдання — знайти майно чи інші активи банку й задовольнити за їхній рахунок усі вимоги вкладників та інших кредиторів банку, що ліквідується.

На реалізацію цього завдання, відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонду надано право ініціювати звернення стягнення на майно власників, контролерів, керівників банку та інших пов’язаних з банком осіб, дії або бездіяльність яких завдали банку шкоди, у тому числі призвели до визнання банку неплатоспроможним.

Практика останніх років показала, що існуючі в Україні механізми притягнення до юридичної відповідальності реальних власників банків та інших пов’язаних з банком осіб за доведення банку до неплатоспроможності є вкрай неефективними. Реальні власники українських банків, які справді винні в тому, що банк виводиться з ринку, практично завжди виходять сухими з води, оскільки в цивільному, адміністративному чи кримінальному процесі дуже важко, а то й узагалі неможливо, довести їхню вину в доведенні банку до стану проблемності чи неплатоспроможності, а ще важче встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями/бездіяльністю таких осіб та наслідками у вигляді визнання банку проблемним чи неплатоспроможним, що є обов’язковими елементами складу цивільного, адміністративного правопорушення чи злочину.

Причинно-наслідковий зв’язок

Аналіз судової практики розгляду кримінальних проваджень, відкритих щодо власників та посадових осіб банків за фактом їхньої службової недбалості, наслідком якої стало визнан­ня банку неплатоспроможним (зок­рема, рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року у справі № 11кп/796/793/2014 щодо Банку «Таврика» тощо) показує, що належним доказом наявності вини особи в скоєнні зазначеного злочину суд вважає наявність у рішенні Національного банку України (НБУ) про віднесення банку до категорії неплатоспроможних посилання на те, що дії/бездіяльність конкретної особи спричинили настання наслідків у вигляді неплатоспроможності банку.

Таким чином, з процесуальної точки зору для успішного доведення причинно-наслідкового зв’язку між діями/бездіяльністю пов’язаної з банком особи та наслідками у формі визнання банку неплатоспроможним дуже важливим є встановлення даного факту на стадії прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Так, зокрема, у своєму рішенні НБУ має вказати не тільки підставу віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а й встановлені за результатами проведеної перевірки аналізу аудитів банку тощо факти, які вказували б на те, чиї саме дії/бездіяльність спричинили настання неплатоспроможності банку (звичайно, якщо таку особу можливо встановити). Це значно спростило б і пришвидшило б процесуальний порядок доказування вини особи в доведенні банку до неплатоспроможності й стягнення з неї майнової шкоди.

Разом із цим практика доводить, що в реаліях України навіть встановлення вини особи в доведенні банку до неплатоспроможності не гарантує того, що завдані нею збитки буде відшкодовано, а вимоги всіх вкладників чи інших кредиторів банку — задоволено. Так, дуже часто «передбачливі» акціонери та посадові особи банку завчасно виводять свої активи з України або «відчужують» їх на підконтрольних чи пов’язаних із собою осіб. У такому випадку стягувати з особи просто нічого, а тому притягнути її до майнової відповідальності неможливо. За цих обставин притягнення винної особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності може дати постраждалим від її дій/бездіяльності особам винятково моральне задоволення вчиненого над нею правосуддя. На жаль, нічого більшого.

Попереджувальні заходи

Тому діяти треба на випередження. І діяти насамперед повинні ті органи державної влади, які мають на це відповідні повноваження, а саме: НБУ та правоохоронні органи.

У першу чергу, НБУ в рамках виконання своїх безпосередніх функцій з банківського нагляду повинен вчасно виявляти й попереджати проведення банками ризикових операцій, операцій з пов’язаними особами на умовах, що не є поточними ринковими, а також операцій з надання незабезпечених кредитів або кредитів, у яких вартість забезпечення не відповідає дійсності, тощо.

У разі ж виявлення грубих порушень банківського законодавства, у тому числі за наявності підстав для віднесення банку до категорії проб­лемних (а саме: зменшення розміру та нормативів достатності регулятивного капіталу банку й нормативів ліквідності, збільшення обсягу негативно класифікованих активів банку тощо), НБУ спільно з уповноваженими органами зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів не тільки для приведення діяльності банку у відповідність до банківського законодавства, а й для виявлення та збереження майна власників банку, його керівників та інших пов’язаних із банком осіб. Це необхідно для того, щоб у подальшому, якщо банк віднесено до категорії неплатоспроможних, Фонд як тимчасовий адміністратор та ліквідатор банків мав реальну можливість витребувати ­відшкодування завданої банку шкоди в пов’язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння банку шкоди з її вини, а також тієї пов’язаної з банком особи, яка внаслідок зазначених дій/бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Такими заходами, зокрема, можуть бути накладення арешту на майно власників істотної участі в банку, його контролерів, топ-менеджменту, інших пов’язаних з банком осіб на підставі рішення НБУ про визнання банку проблемним та встановлення заборони цим особам розпоряджатися власним майном, окрім випадків підтримання ліквідності свого банку.

Реалізація запропонованого ме­ханізму є неможливою без його детального законодавчого врегулювання. Так, зокрема, на рівні процесуальних кодексів та спеціального банківського законодавства необхідно визначити вичерпний перелік підстав накладення арешту, осіб, на майно яких може бути накладено арешт, строк дії такого арешту, а також вичерпний перелік операцій з арештованим майном, які заборонено здійснювати.

Принципово важливим аспектом застосування попереджувальних заходів є момент їх вчинення. Так, якщо накладати обтяження на майно пов’язаних із банком осіб уже після визнання банку неплатоспроможним, є дуже великий ризик того, що до цього часу в такої особи не залишиться майна, на яке можна було б звернути стягнення. Тому це доцільно робити на стадії, коли банк ще є проблемним.

Зважаючи на свою радикальність впровадження запропонованого механізму забезпечення виконання банком своїх обов’язків перед вкладниками та іншими кредиторами банку може розгорнути активну дискусію між прибічниками та противниками такої ідеї. Одні скажуть, що ці заходи є обмеженням конституційного права власності та принципу свободи підприємницької діяльності, у результаті чого пов’язані з банком особи на деякий період втрачають можливість здійснювати іншу діяльність, ніж банківська. Натомість інші зазначать, що тільки продумані й ефективні, однак при цьому радикальні заходи зможуть змінити ситуацію на банківському ринку, за якої жодна пов’язана з банком особа не притягується до майнової відповідальності за явно протиправні дії з доведення банку до стану неплатоспроможності.

Тож сподіватимемося, що в найближчому майбутньому механізм відшкодування шкоди, завданої банку пов’язаними з ним особами, буде якісно вдосконалений, оскільки існуючий механізм не може повною мірою забезпечити задоволення інтересів вкладників, інших кредиторів банку та держави.