№05 Травень 2015 року → У вільний час

Post Scriptum: Волонтерський рух: історія протистоянь чи плідної співпраці?

Зоя ЗАМІХОВСЬКA,
юрист ЮК «Правовий Альянс»

Так уже складається, що держава виявляється досить неповороткою при прийнятті рішень, які стосуються проведення антитерористичної операції (АТО) та статусу людей, до неї залучених. Волонтери, які принаймні донедавна багато в чому виконували роль держави загалом та Міністерства оборони України зокрема (у контексті забезпечення військовослужбовців усім необхідним у зоні проведення АТО) та продовжують героїчно опікуватися реабілітацією тих, хто вже повернувся, просили лише спростити умови їхньої діяльності, щоб продовжувати свою роботу ще ефективніше. Депутати та чиновники побожно хитали головами в знак цілковитої згоди, але законодавчих ініціатив не вносили. Лише в березні Верховна Рада України прийняла вольове рішення, оформивши його в Закон України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо волонтерської діяльності)» від 5 березня 2015 року № 246-VIII (Закон).

Фактично, Закон «заточений» під діяльність волонтерів та неприбуткових організацій, дотичних до волонтерського руху, які допомагають солдатам у зоні АТО, та був розроблений за їхньою активною участю. Волонтери отримали право вибору: діяти самостійно чи у складі організацій або установ. При цьому з такими організаціями чи установами підписувати договір стало не обов’язковим. Логіка досить проста: наразі цінна будь-яка допомога, що може надійти від будь-кого з громадян, і обмежувати локальні приватні ініціативи обов’язком працювати в складі певної «структури» з боку держави видається невиправданим.

Законом було також знижено віковий ценз для волонтерів до 14 років. При цьому особам віком від 14—18 років заборонено надавати допомогу Збройним Силам України, військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, зок­рема проведення АТО. Такі зміни дозволять активно залучати та популяризувати волонтерство серед молоді без створення загрози їхньому життю та здоров’ю. Законом також передбачено введення нової категорії — «установа/організація, що залучає до своєї діяльності волонтерів». На практиці це означає, що організаціям уже не потрібно витрачати час та збирання документів, їх подачу та очікувати, поки Міністерство соціальної політики України легалізує їхню діяльність шляхом надання статусу «волонтерської».

Держава також прислухалася до вимоги волонтерів щодо скасування обов’язкового страхування життя та здоров’я, оскільки неприбуткові організації не мають фінансової можливості здійснювати такі дії. Ще один позитивний момент — виділення в окремий напрям діяльності з надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії АТО і покладення на державу обов’язку надати одноразову грошову допомогу в разі загибелі або встановлення інвалідності. Зазначені положення є визнанням ролі, яку відіграють сьогодні волонтери для держави, та можливістю певною мірою компенсувати втрати, яких зазнають волонтери та їхні сім’ї.

Водночас центральним органам державної влади таки було залишено одне повноваження, що є потенційним джерелом утворення бюрократичних перепон для волонтерів. Так, Законом передбачено, що Міністерство соціальної політики України оприлюднює на своєму веб-сайті інформацію про організації/установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Але законом передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть здійснювати волонтерську діяльність лише через організації/установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, інформація про які розміщена на веб-сайті Мінсоцполітики. Таким чином, залишається неврегульованим, чи вважатиметься діяльність іноземців та осіб без громадянства через організації/установи, які не передали таку інформацію для розміщення на веб-сайті Міністерства соціальної політики України, незаконною; хто і в який спосіб повинен передавати таку інформацію та яку саме інформацію мають передати такі установи/організації.