№03 Березень 2012 року → У вільний час

Подорож: Місто ста мільйонів богів

Євген ПІДЛІСНИЙ

Столиця Непалу приваблює прихильників буддизму, екзотики та гір

Про Катманду кажуть, що це місто ста мільйонів богів — приблизно по десятку на кожного мешканця. Особливий божественний статус підтверджується численними — буддійськими та індуїстськими — прочанами. У Катманду буддизм та індуїзм століттями живуть разом, причому саме живуть, а не співіснують. Не так уже й легко знайти десь на Землі місце, де б так органічно перепліталися дві різні системи життєвих цінностей, що умовно називаються релігіями. Навіть архітектурні межі між ними знайти не завжди просто. Індуїстська символіка у буддійських місцях та зображення будд в індуїстських храмах тут не рідкість, а багато непальців поклоняються одночасно і Шиві, і Будді. Тож не дивно, що святі місця буддистів та індуїстів розташовані поруч.

Унікальність непальської столиці багато в чому обумовлена її розташуванням на торговельних та паломницьких шляхах між Індією й Тибетом, і водночас певною ­відстороненістю від навколишнього світу завдяки Гімалайським горам. Завдячуючи цьому, Катманду — унікальне місто із величезною кількістю різноманітних храмів, палаців і просто старовинних будинків та неповторним індійсько-непальсько-тибетським колоритом. У самій же долині Катманду, площа якої становить 390 км2, розташовано аж сім об’єктів всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО!

Серед найцікавіших місць у Катманду можна виокремити індуїстський храмовий комплекс Пашупатінатх — один із найсвятіших у світі храмів, присвячених богу Шиві. Цей комплекс, розташований на обох берегах священної річки Багматі, приваблює туристів не лише своєю історичністю та архітектурною красою: тут щоденно проводяться публічні кремації, і бути кремованим у цьому місці — велика честь для непальців, що сповідують індуїзм, і не кожному із них це по кишені. Як і в індійському місці Варанасі, поховальні попелища приваблюють багатьох туристів, яким ніхто не заважає проводити зйомки. Неподалік індуїстського центру Катманду розташована резиденція непальських королів Площа Дурбар. Потрібно уточнити, що Непал був монархією до весни 2008 року, проте місцеві палаци, спорудження яких почалося ще у середні віки, приваблюють туристів.

Два серця Катманду

Будучи святинею одного з найдавніших вчень, буддійський Катманду славиться двома ступами — Сваямбу та Боуда, які умовно можна назвати двома серцями непальської столиці. Ці надзвичайні, як за красою, так і за історією, місця не лише об’єкти паломництва, але й пам’ятки всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО з 1979 року. Обидві ступи взаємно доповнюють одна одну: якщо Сваямбу розташована на півночі і на схилі, то Боуда — на сході міста й у низовині. Характерний атрибут ступ Катманду — різнокольорові молитовні прапорці, що висять вздовж та навколо ступ. Необізнаному мандрівникові вони можуть здатися схожими на гірлянди з новорічної ялинки. Насправді ж район, де розташована ступа Сваямбу, — однойменний пагорб. Він чимось схожий на київський Андріївський узвіз: чи не найбільш богемне місце у непальській столиці з численними сувенірними лавками, виставками-продажем картин місцевих митців. А панорама міста, що відкривається із спостережного майданчика, нагадує вид на Київ із Замкової гори. У сонячну погоду звідси добре проглядаються Гімалайські гори, що оточують долину Катманду. Є точка зору, що Сваямбу — найбільш енергетично потужна споруда у Гімалаях, а її енергетика добре впливає на живих істот. Судячи з великої кількості тварин довкола ступи та не менш великої кількості туристів і прочан, ця теорія правильна. Незмінні мешканці пагорбу — мавпи, тож не дивно, що іншою його назвою є Мавпяча діброва. Вони повсюди: і на околишніх деревах, і на сусідніх дахах, і на буддійських статуях та менших ­ступах. Їхня присутність жодним чином не вважається святотатством. Більше того, різноманітні тварини поблизу від буддійських місць — зовсім не рідкість, а швидше, правило: у буддійських монахів допомога братам нашим меншим завжди у пошані.

Щоб піднятися до самої ступи, треба подолати 365 достатньо крутих сходинок, які були споруджені ще у XVII сторіччі. Сваямбу — священне місце не лише для буддистів, а й для індуїстів: усього у декількох метрах від ступи розташовано їхнє святилище. Можливо, ступа Сваямбу є однією з найдавніших буддійських споруд у світі: деякі вчені вважають, що її вік перевищує дві тисячі років, і це попри те, що перші задокументовані дані про неї стосуються ХІ сторіччя. Ступа Сваямбу — ледь не найлегендарніше місце в Катманду, незвідана наукою історія її появи овіяна численними інтерпретаціями одного міфу. Колись давно у долині Катманду було велике Зміїне озеро з кришталево чистою водою. Воно було одним із найулюбленіших місць богів та будд минулого. Один із будд минулого, будучи на березі величезного озера, кинув у нього квітку лотоса. Подібно до Андрія Первозванного, що напророчив появу Києва, будда минулого спрогнозував появу на місці вод численних поселень, які будуть під захистом будд. Тисячопелюстковий лотос зацвів, води відступили і на його місці з’явилася ступа, назва якої перекладається як «квітка лотосу, що народилася сама із себе». Проведені у цій місцевості геологічні дослідження підтверджують, що ще дванадцять тисяч років тому в долині Катманду було велике озеро.

На відміну від ступи Сваямбу, ступа Боуда розмістилася у житловому кварталі. Три гігантських тераси, на яких вона розташована, символізують Всесвіт. На кожен рівень ведуть з чотирьох сторін східці і кожна з терас заповнена паломниками, які зазвичай обходять ступу за годинниковою стрілкою. Ті, що знизу, крутять при цьому молитовні барабани, розташовані в стіні. Вважається, скільки обертів зробив барабан, стільки разів була прочитана мантра, слова якої знати навіть необов’язково. Місце розташування ступи обрано невипадково і не лише з метою «врівноважити» Сваямбу: у давні часи тут було місце зупинки для мандрівників та торговців, які прямували із тибетської Лхаси до Індії, саме звідси возносилися численні молитви та вдячності за вдалий перехід через Гімалаї. За офіційною версією, ступу Боуда було збудовано у ІІІ сторіччі до нашої ери, а у VIIІ—ІХ сторіччях серйозно перебудовано.

Як у випадку зі Сваямбу, зі ступою Боуда теж пов’язані легенди — інакше і бути не може. Одна з них розповідає про те, що одна із дочок бога Індри як покарання за крадіжку повинна була народитися у нижчій касті. Під час земного життя вона народила дочку Шамвару. Остання накопичила чимале багатство, яке вона захотіла витратити на будівництво об’єкта поклоніння. З цією метою вона звернулася до місцевого короля, щоб той дав їй землі. Король поцікавився розмірами бажаної ділянки. Жінка сказала, що потрібна земля такого розміру, який міг би покрити її волосся. Король, будучи здивований такими скромними запитами, погодився. Шамвара, у свою чергу, зрізала значну частину свого волосся, зв’язала їх кінці і таким чином отримала чималу ділянку землі, на якій вона за допомоги чотирьох синів, слона та віслюка побудувала ступу.

Боуда — більш жваве місце порівняно із Сваямбу: довкола ступи розташовано чимало кав’ярень, ресторанів, готелів та різноманітних магазинів. Іще це місце іменується «Малим Тибетом», завдяки тибетським біженцям, кількість яких значно збільшилася внаслідок китайської окупації Тибету 1959 року. Саме тут вони збираються у великій кількості і не лише для того, щоб медитувати, а й поділитися новинами і просто провести дозвілля. Як не дивно, але, попри велику кількість людей, тут зовсім не відчуваються метушня і гомін.

Символ Всесвіту

Ступа — санскритське слово, яке перекладається як «вершина», «пагорб». У Стародавній Індії ще до зародження буддизму цим словом іменувалися могильні кургани. З часом ці кургани трансформувалися у геометрично складніші конструкції: вони зросли вгору та звузилися, а своїми контурами почали нагадувати людину, що сидить у позі медитації. Сьогодні буддійські ступи символізують Всесвіт та світобудову.