Судова практика: Борговий дисбаланс

Діюче законодавство та відсутність сталої судової практики не дозволяють кредиторам та боржникам використовувати ефективні правові інструменти для захисту своїх прав та інтересів

В’ячеслав КОХЛЯКОВ,

адвокат, партнер АФ «Династія», м. Дніпропетровськ

За останні десять років захисні юридичні механізми суттєво змінилися. Якщо раніше тактикою протидії банківським позовам було їх затягування, зупинення та оскарження, то сьогодні боржники за допомогою своїх радників унеможливлюють виконання судових рішень про стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно. Частіше реалізація штучного блокування виконання судових рішень відбувається за допомогою накладення арешту на заставлене майно боржника поверх обтяження банків, що робить неможливим для нотаріусів здійснити виконавчий напис за договорами іпотеки, а для виконавчих служб реалізацію майна на користь банків до часу зняття арешту. Зустрічається зміна технічних характеристик зас­тавленого майна (реконструкція, добудова, зміна адреси, кадастрових номерів тощо), яке не відповідає даним опису предмета застави у банківських договорах, наслідком чого є встановлення юридичного факту наявності іншого об’єкта нерухомості, ніж той, що був переданий банку у заставу.

Для юридичних осіб поширеною є практика входження в банкрутство з мораторієм за задоволення вимог кредиторів. Такі справи за допомогою певних правових засобів можуть слухатися роками, що не є припустимим для банків, позаяк останнім необхідно формувати спеціальні резерви під кредитні ризики пропорційно всій сумі боргу.

 

Вікторія МИХАЙЛОВА,

юрист ЮК L.I.GROUP

Звернення стягнення на майно боржника головним чином полягає в його вилученні, арешті та примусовій реалізації. Недобросовісні боржники досить часто вдаються до різних способів уникнення стягнення майна.

Одним із найбільш поширених правових інструментів є затягування процедури звернення стягнення на майно. У такому разі недобросовісний боржник вдається до своїх процесуальних прав на оскарження судових рішень в апеляційній, касаційній інстанціях та перегляді у Верховному Суді України. При цьому підстави оскарження не мають жодного значення, боржником оскаржуються будь-які судові рішення, які відповідно до законодавства України підлягають такому оскарженню.

Після закінчення судового процесу і винесення для стягувача позитивного рішення боржник вдається все до тієї ж методики, тільки вже в межах виконавчого провадження. Звичайно, першочерговими діями боржника є оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі пункту 6 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», а потім і дій державного виконавця, проведеної оцінки майна, торгів, перешкоджання діям державної виконавчої служби шляхом недопуску до майна для здійснення його опису тощо.

Зазвичай усі вищеперераховані дії боржника спрямовуються на затягування часу, необхідного для припинення права власності на майно шляхом його відчуження. Однак такий спосіб можливий лише у тому випадку, якщо на майно не накладено арешту і щодо нього немає жодних обтяжень. Тоді боржник має змогу переоформити право власності на іншу особу, наприклад шляхом укладання договору дарування, договору довічного утримання (догляду), перепродати це майно на підставі договору купівлі-продажу або передати майно у статутний фонд іншої юридичної особи.

Вищенаведені методи, на жаль, вказують на те, що боржник має певні можливості для уникнення стягнення майна, і наголошують на тому, що стягувач для досягнення позитивного завершення як судових тяжб, так і процесу виконавчого провадження повинен вчасно протидіяти боржникові, ретельно готуватися до вступу в судовий розгляд і захисту своєї правової позиції, подавати заяву про накладення арешту на майно та заборону про його відчуження і співпрацювати з державним виконавцем упродовж всієї процедури виконавчого провадження.

 

Олексій КОВРИЖЕНКО,

радник МЮГ AstapovLawyers

Головною причиною гальмування ефективної роботи означених суб’єктів з проблемними активами є відсутність усталеної судової практики у кредитних правовідносинах, відсутність на законодавчому рівні належно закріплених чітких механізмів в юридичних процедурах, а також удосконалення правового поля в захисті прав кредиторів у боргових та забезпечувальних зобов’язаннях. Звичайним при цьому є намагання таких боржників здійснити виведення капіталу за кордон, вчинити незаконне відчуження заставленого майна, перереєстрацію бізнесу в Криму та в зоні АТО тощо.

З огляду на вищенаведене констатуємо, що є широкий діапазон основних видів захисту та інструментів на вибір принципала задля уникнення цивільної відповідальності, серед яких, по-перше, припинення відповідальності солідарних боржників за порушення зобов’язань позичальниками через недосконалість та нечіткість у дефініціях відповідних норм цивільного законодавства, що регулюють відносини поруки. По-друге, інститут публічного обтяження майна боржника у разі визнання договору застави недійсним потребує поширення під час процедур банкрутства боржника. По-третє, використання учасниками справи про банкрутство можливостей проти кредиторів, а саме: позбавлення контролю заставним кредитором у процедурі банкрутства за способом та вартістю реалізації предмета застави, а також відсутність прав у останніх на визначення подальших процедур банкрутства. Окрім того, негативним на сьогодні є виникнення позитивної судової практики на користь недобросовісних боржників, кредити яких списані за рахунок резерву банку, а також припинення іпотечних відносин у зв’язку з ліквідацією майнових поручителів.

Усе це ґрунтовно підриває існуючу банківську систему, змушуючи українських інвесторів обмежувати обсяги кредитування реального сектора та списувати знецінені кредити за рахунок резерву для поліпшення якості активів в умовах економічної кризи.

Нарешті, у будь-якому випадку, вважаю, що реальне стягнення боргу — це додаткове джерело ліквідності в означених умовах. Банківські установи повинні не обмежуватися судовим захистом національного суду, а широко використовувати міжнародний арбітраж та правові інструменти за межами України.

 

Антон КУЦ,

адвокат, керівник практики судових спорів і медіації АО «Юскутум»

Чинне законодавство надає боржникам безліч можливостей не виконувати свої зобов’язання та, зокрема, врятувати майно, яке є предметом зобов’язань або на яке може бути звернено стягнення. Є навіть окремі компанії, які вельми відверто рекламують таке «рятування активів».

Приклад класики — це довести, що на момент арешту майно перебувало у власності інших осіб. Так, доказами продажу автомобіля є довіреність та розписка про отримання грошових коштів за автомобіль. У цьому випадку особа, яка придбала автомобіль, подає до суду заяву про скасування арешту.

Іншим можливим способом може бути реконструкція нерухомого майна або переобладнання автомобіля. У деяких випадках можуть надаватися документи, що такі поліпшення здійснені третьою особою та є суттєвими по відношенню до вартості самого майна. Така особа надалі може заявити себе як співвласник, вимагаючи переведення на себе відповідної частки у власності. На стадії судового розгляду до отримання негативного для боржника рішення, що набуло законної сили, останні вдаються до вчинення удаваних правочинів з відчуження майна. Виключення особи зі складу засновників товариства також може позбавити кредитора можливості стягнути борг з майна товариства при недостатності іншого майна для погашення боргових зобов’язань.

Оскарження оцінки майна, скарги на дії державного виконавця, як правило, спрямовані на затягування процесу виконавчого провадження. Ініціювання судових процесів з вимогою про зупинення виконавчого провадження також може затягнути процес стягнення боргу з майна ­боржника.

Недолуге законодавство та низька правова культура породили ціле мистецтво та філософію невиконання зобов’язань, значна частина яких знаходиться далеко за межами закону. Прикро усвідомлювати, що великий внесок у розвиток цього «мистецтва» зробили наші колеги — українські юристи.

 

Ігор ЛИННИК,

адвокат, партнер Gryphon Investment Consulting Group

Захищаючи власне майно від стягнення, боржники банків за кредитними договорами вдаються до найрізноманітніших заходів, серед яких: збут третім особам майна, на яке може бути звернено стягнення (навіть попри нак­ладені на нього обтяження), фіктивне банкрутство, фіктивне знищення майна тощо. Обрання відповідного способу недопущення стягнення кровно нажитого майна залежить від кмітливості боржника, його фінансових можливостей та готовності йти на крайні заходи для збереження майна.

Так чи інакше, кожен із цих способів виходить за рамки правового поля, а тому містить ризик не тільки застосування до боржників цивільно-правових чи господарсько-правових санкцій, а й навіть притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Тому боржники, які не мають фінансової спроможності або свідомо не планують надалі погашати свої кредити, шукають більш правові способи уникнення виконання кредитних зобов’язань перед банками та, відповідно, збереження заставного майна.

Зокрема, останнім часом в умовах негативної динаміки стабільності банківської системи, коли більше половини українських банків мають серйозні проблеми з виконанням зобов’язань перед своїми клієнтами за депозитними договорами, поширення набув механізм припинення кредитних зобов’язань у зв’язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі, відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України.

Суть цього механізму полягає в такому. На підставі договорів відступлення права вимоги кредитні боржники проблемних чи неплатоспроможних банків викуповують з дисконтом (який для уникнення визнання даної операції факторинговою в договорі не фігурує) у вкладників цих самих банків право вимоги за депозитними договорами, таким чином набуваючи статусу кредиторів цих банків. Потім вони просять суд визнати факт припинення їхніх кредитних зобов’язань перед банком на підставі того, що відбулося поєднання боржника (за кредитом) і кредитора (за депозитом) в одній особі.

Незважаючи на наявні правові суперечності, зокрема, відкритим залишається питання, чи справді в цих випадках відбувається поєднання боржника та кредитора в одній особі, оскільки в результаті все одно залишаються дві різні сторони у двох різних зобов’язаннях (банк і кредитор за депозитом і банк та боржник за кредитом). Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм рішенням від 24 вересня 2014 року підтвердив правомірність вимог боржника щодо припинення кредитного зобов’язання на підставі статті 606 Цивільного кодексу України, якщо він при цьому має рівнозначне право грошової вимоги до банку. Тому на практиці поки що вказаний механізм використовується як такий, що відповідає закону, оскільки підтверджений рішенням суду, яке має преюдиційне значення.

 

В’ячеслав КОХЛЯКОВ,

адвокат, партнер АФ «Династія», м. Дніпропетровськ

Уже майже рік значним захисним для позичальників фактором став мораторій на задоволення кредиторських вимог банків щодо звернення стягнення на предмети іпотек, задекларований у Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII. Однак це не зупиняло банківські установи отримувати судові рішення саме про звернення стягнення на заставлене майно, оскільки закон забороняє лише виконувати такі рішення та не дає правових підстав судовим інстанціям для відмови у позовах або скасування раніше ухвалених рішень. Більш деталізована правова позиція вказана у висновку Верховного Суду України № 6-44цс15 від 25 березня 2015 року.

 

Ігор СЕМЕНОВ,

адвокат, старший юрист МЮГ AstapovLawyers

Позасудове врегулювання спору має багато переваг, однак на практиці сторони рідко застосовують засоби мирного врегулювання спору, надаючи перевагу традиційному судовому вирішенню спору. Водночас новели чинного законодавства створюють умови для більш широкого застосування позасудових процедур.

Зокрема, у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов’язань» № 321-VIII від 9 квітня 2015 року боржникам — фізичним особам надали змогу не включати до оподатковуваного доходу суму доходів, отриманих унаслідок реалізації заставленого майна при зверненні стягнення банком на таке майно у зв’язку з невиконанням боржником своїх зобов’язань за кредитним договором. Таким чином, закон робить добровільну реалізацію предмета застави в ході досудового врегулювання спору більш привабливою, оскільки позбавляє боржника необхідності сплачувати відповідні суми податку.

Крім того, згідно з вищезазначеним законом, боржники зможуть не включати до оподатковуваного доходу також і суми прощених банком відсотків, комісій та штрафних санкцій. За таких умов пропоновані банками умови щодо врегулювання спору шляхом списання частини боргу та штрафних санкцій за невиконання кредитних договорів стануть більш економічно привабливими для боржників, адже останні не будуть зобов’язані сплачувати податки із прощенних сум.

Відомо, що позасудове вирішення спору дає змогу сторонам суттєво зекономити на судових витратах. Вищезазначена перевага набуває особливої актуальності у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким підвищено розмір судового збору при зверненні до суду, а також скасовано верхню межу розміру судового збору для юридичних осіб.

Таким чином, потрібно очікувати збільшення кількості спорів, що будуть вирішені в позасудовому порядку. Кредиторам і позичальникам необхідно звернути увагу на переваги альтернативних засобів вирішення спорів і намагатися врегулювати спір мирним шляхом у найкоротший строк та з мінімальними витратами для обох сторін.

Антон КУЦ,

адвокат, керівник практики судових спорів і медіації АО «Юскутум»

Важливо тримати руку на пульсі та отримувати актуальну письмову інформацію у відділені банку, незважаючи на те, чи є заборгованість. Цим простим правилом багато позичальників нехтують. У разі коли позичальник не має можливості погашати поточні платежі, важливо письмово повідомити про це банк. Ліпше, коли таке повідомлення містить опис обставин, що унеможливлюють виконання зобов’язань, документи, що це підтверджують, та варіант вирішення ситуації. Далі можна розв’язувати проблему шляхом досудових переговорів. Це може бути як обмін листами, так і перемовини з представником банку.

Чим можна зацікавити банк? Як кажуть, гроші сьогодні завжди дорожчі, ніж гроші завтра. Можна запропонувати оплачувати частину від регулярних платежів, але постійно та без затримок або погасити одразу значну частину заборгованості в обмін на зменшення нарахованих санкцій. Можливе погашення боргу за рахунок заставленого майна, але в добровільному порядку, що значно зекономить час і дасть змогу вилучити більше коштів. Необхідно враховувати, що банк не зацікавлений у примусовому стягненні заборгованості. Адже така процедура дуже розтягнута у часі і не завжди призводить до бажаного результату.

У будь-якому разі, якщо сторони дійшли згоди змінити умови кредиту, обов’язково укладається письмова додаткова угода з банком, в якій необхідно чітко викласти умови, що були змінені. Лише після підписання її банком можна починати виконувати змінені зобов’язання.

Зволікання з перемовинами може призвести до нарахування величезних штрафів, про зняття яких буде дуже важко домовитися. Гіршою буде ситуація, коли борг можуть передати незрозумілим «колекторам», які вимагатимуть не лише власне борг та санкції, а ще незрозумілі суми як «оплату за їхню діяльність».

Отже, маєте кредит — необхідно платити. Виникли проблеми з його погашенням — повідомте про це банк, вкажіть об’єктивні причини і спробуйте домовитися.

 

Юрій ДІДЕНКО,

юрист ЮФ LCF

Великий відсоток прострочених кредитів — удар по фінансових показниках банку, що здатен призвести до досить неприємних для нього наслідків, при цьому основною причиною виникнення заборгованості є відсутність у боржника необхідних грошових кош­тів для оплати строкових платежів по відсотках та тілу кредиту.

З метою вирішення питання щодо зменшення кредитного навантаження та, як наслідок, зменшення розміру заборгованості банк може запропонувати боржнику декілька шляхів реструктуризації заборгованості.

Так, угодою між кредитором та боржником може бути збільшено строк дії договору кредиту, при якому платежі розподіляються пропорційно до нового строку кредитування, що призводить до зменшення розміру щомісячних платежів.

Також шляхом укладення додаткової угоди може бути вирішено питання відстрочення погашення періодичних платежів за основною сумою боргу, що надасть позичальнику право сплачувати лише відсотки у визначений період та не здійснювати платежів з повернення основної суми боргу за кредитним договором.

Більш кардинальним способом є рефінансування простроченої заборгованості шляхом укладення нового договору про надання кредиту для погашення простроченої заборгованості, але при цьому більшість банків усе ж таки вимагає здійснити погашення певної частини кредиту (близько 20 %).

Іншим способом позасудового вирішення питання погашення заборгованості може бути звернення стягнення на предмет застави, будь-то рухоме або нерухоме майно. Так, наприклад, закон про іпотеку передбачає можливість вирішити питання про погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки шляхом укладення між кредитором (іпотекодержателем) та іпотекодателем договору про задоволення вимог.

Таким договором іпотекодержателю може передаватися або право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання або ж право від свого імені продати предмет іпотеки третім особам на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно враховувати, що можливість позасудового вирішення питання погашення заборгованості безпосередньо залежить від свідомості позичальників (заставодавців), і якщо вони готові виконувати взяті на себе зобов’язання, то проблем не виникає.

Але, як свідчить практика, позичальники, як і заставодавці, найчастіше не тільки не виконують взяті на себе зобов’язання, але й усіляко перешкоджають кредитору, внаслідок чого спірні питання все ж таки доводиться вирішувати в судовому порядку.

 

Андрій ІВАНІВ,

юрист ЮК FCLEX

Позасудове вирішення спорів щодо заборгованості між кредитором та боржником стає все більш практичним методом врегулювання конфліктів навколо порушених зобов’язань.

При цьому чинне законодавство та практика дає змогу сторонам обирати з-поміж різних видів та способів позасудового врегулювання спорів.

Класичними цілями проведення переговорів з метою позасудового врегулювання є реструктуризація заборгованості, в тому числі шляхом погашення або зменшення частини штрафних санкцій, відсотків, шляхом відстрочення або зміни способу сплати відсотків, основного боргу. Боржники, які бажають продовжити свої відносини з кредитором, у свою чергу, можуть запропонувати введення додаткового забезпечення зобов’язання, чим підтвердять свої довгострокові плани щодо співпраці з конкретним кредитором.

Досить часто, виходячи з намірів сторін та рівня їхнього фінансового інтересу, боржник отримує пропозицію про можливість викупу заборгованості на афілійованих осіб. Як правило, уступкою кредитора в цьому випадку є суттєвий дисконт.

Окрім цього, на сьогодні досить ефективним та перспективним способом комплексного вирішення проблемних питань боржників вважається квазі-позасудовий вид врегулювання спорів як досудова санація. Ця процедура дає змогу використовувати ряд правових інструментів, притаманних для судової санації, без входження в банкрутство та вдало встановити баланс інтересів не тільки між кредитором і боржником, а й між заставними та незаставними кредиторами.

Варто відзначити, що позасудове вирішення спору дає можливість уникнути майже автоматичних на сьогодні опцій судових спорів — арештів майна, грошових коштів на рахунках у порядку вжиття заходів забезпечення позову, судових витрат на правову допомогу та сплату судових зборів. Крім того, позасудове врегулювання дозволяє обмежити поширення інформації про наявність невиконаних зобов’язань та вберегти хорошу репутацію серед інших поточних та майбутніх кредиторів, що є досить вагомим аргументом для добросовісних гравців ринку.

Тому реалії сьогодення спонукають сторони до позасудового врегулювання спору, якщо така можливість, звичайно, виникає. Проте чи виправдають себе результати довгих переговорів, переважно залежить від добросовісності кожної зі сторін.