Кримінальне право: Уповноважені способи
Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає затримання не наділеною спеціальними повноваженнями особою правоохоронця як інструмент захисту від його незаконних дій
При розробці та прийнятті чинного Кримінального процесуального кодексу (КПК) України законодавці намагалися імплементувати в національне законодавство європейські та міжнародно-правові норми щодо прав і свобод людини. Зокрема, визначення законних підстав, за наявності яких допускається можливість затримати людину і позбавити її волі.
Частина 2 статті 207 КПК України, власне, і встановлює в національному законодавстві право для не наділеної спеціальними повноваженнями особи затримати злочинця, а частина 3 цієї статті покладає обов’язок вжити заходів до доставлених до компетентного органу для подальшого виконання процесуальних процедур щодо притягнення до відповідальності у встановленому законом порядку.
«Неуповноважене» затримання
Зазначені права часто й успішно застосовуються громадянами на практиці у випадках затримання підозрюваних у скоєнні так званих злочинів загально кримінальної спрямованості. Найчастіше це посягання проти громадського порядку, майнових прав або особистості, статеві злочини, наприклад хуліганство, крадіжки, грабежі та розбої, вчинення ДТП, зґвалтування, тілесні ушкодження, вбивства тощо.
Стається так, що затримують на гарячому у таких справах і правоохоронців (міліціонерів, прокурорів, працівників служби безпеки). Ці дії визнаються цілком законними, обґрунтованими, якщо вони вчиняються «не уповноваженою» особою при зазначених обставинах. Також і в передбачених випадках необхідної оборони — якщо дії зазначених осіб мають явно кримінальний, суспільно небезпечний характер, то вони повинні бути негайно припинені, а правопорушник затриманий для попередження спроб сховатися.
Набагато складніша ситуація у випадках, коли правоохоронець підозрюється у скоєнні посадових кримінальних правопорушень (злочинів) — перевищенні службових повноважень, зловживанні ними, здирництві неправомірної вигоди, перешкоджанні законній діяльності адвоката, захисника або в службовій підробці. Теоретично застосування не уповноваженими особами затримання в порядку частини 2 статті 207 КПК України у таких справах можливе, але на практиці зіштовхуватися з такими фактами не доводилося.
Видається, що ця норма закону непридатна у випадках, коли питання законності чи незаконності дій посадових осіб правоохоронних органів, зокрема у відношенні адвокатів, має оціночний, дискусійний або спірний характер. Особливо тоді, коли дії правоохоронця щодо адвоката можуть і повинні бути оскаржені у встановленому процесуальним законом порядку.
Важливо враховувати, чи права по суті така «не уповноважена» особа, чи має достатній обсяг інформації про події в своєму розпорядженні і чи правильно усвідомлює та оцінює їхній характер.
Крім того, необхідно враховувати, що правоохоронець, який справді порушив закон, уже не посоромиться при своєму затриманні застосувати службове становище, залучити на допомогу колег, обмовити «не уповноважену особу», сфальсифікувати докази його провини, а то й застосувати силу та навіть табельну зброю.
Тому затримання правоохоронця за визначенням є заходом досить ризикованим. У результаті варіантів розвитку подій — безліч. Це адміністративна, кримінальна відповідальність, а в особливо сумних випадках — геройська, але безглузда загибель «не уповноваженої особи» внаслідок застосування табельної зброї «уповноваженим».
Утім, останній може суб’єктивно і не усвідомлювати незаконність, неправильність своїх дій. Зокрема, таке можливе при виконанні неправосудного, але чинного судового рішення. А ще міліціонер може виявитися простим виконавцем незаконного наказу свого керівництва: діяти, не відаючи про його незаконність, а перебуваючи в повній упевненості у своїй правоті і не усвідомлювати себе гідним суб’єктом застосування частини 2 статті 207 КПК України!
Як приклад можна навести реальний випадок з кримінальної практики. У цей час в одному з районних судів м. Києва триває слухання кримінального провадження щодо рядових оперативних працівників міліції, обвинувачених у виконанні діючих постанов суду про дозвіл на проведення обшуків за сфальсифікованими слідчим міліції справами. При цьому і судді, і міліціонери-виконавці, у будь-якому разі деякі з них, перебували в повному невіданні про те, що документи, які стали підставою для цих постанов, сфабриковані. Нескладно прогнозувати розвиток ситуації у разі застосування у подібних випадках потерпілими прав, передбачених коментованою нормою закону.
Поведінка — за обставинами
Для оцінки можливості застосування «не уповноваженою особою», скажімо адвокатом, положень частини 2 статті 207 КПК України як інструменту захисту від незаконних дій працівника міліції (слідчого) вважаю за можливе враховувати такі обставини і на їхній підставі обрати відповідну модель поведінки.
Загальновідомо, що законні вимоги працівника міліції є обов’язковими для виконання громадянами і посадовими особами, а їхнє невиконання та дії, що перешкоджають виконанню покладених на правоохоронців обов’язків, тягнуть за собою відповідальність у встановленому законом порядку.
Співробітники міліції не несуть відповідальності за моральну, матеріальну і фізичну шкоду, заподіяну правопорушникові застосуванням у передбачених законом випадках фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, якщо заподіяна шкода сумірна силі протидії, що чиниться.
Обов’язковими для виконання громадянами і посадовими особами є тільки законні вимоги працівника міліції у зв’язку із виконанням останнім своїх обов’язків і використанням прав з охорони громадського порядку та реалізації інших завдань міліції.
Незаконність вимог, дій співробітника міліції повинна бути очевидною для особи, права якої порушуються. У спірних ситуаціях вимоги співробітника міліції повинні бути виконані, а згодом можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. Ось тоді і може бути вирішене питання про притягнення співробітника міліції до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.
При цьому невиконання явно незаконної вимоги співробітника міліції ні злочином, ні правопорушенням не є і не дає підстав для застосування примусових заходів, фізичної сили або спеціальних засобів. Якщо ж таке сталося, то має розглядатися як злочинне перевищення службових повноважень або зловживання владою, що також є підставою для притягнення працівника міліції до відповідного виду відповідальності.
Незаконними дії та вимоги працівника міліції треба вважати лише такі, що явно виходять за межі його прав і повноважень, тобто не передбачені чинним законодавством або прямо ним заборонені, а також вчинені з порушенням встановленої законом процедури.
Тобто громадянин зобов’язаний підкорятися лише законній вимозі співробітника міліції при виконанні ним службових обов’язків (необхідно зазначити, що окремі нормативні акти, які регламентують діяльність міліції, встановлюють, що міліціонери завжди при виконанні).
Якщо впевнені, що вимога або дії співробітника міліції незаконні, — ви не зобов’язані йому підкорятися.
При цьому за вчинення непокори або опору працівникам правоохоронних органів чинним законодавством України передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність згідно з обставинами справи.
Тому для запобігання можливих непорозумінь і негативних наслідків, а також для забезпечення законності застосування частини 2 статті 207 КПК України, якщо зважилися, можна порадити таке.
Вжити всіх можливих заходів для того, щоб не зустрічатися, не залишатися з працівниками міліції наодинці, а мати чисельну перевагу, максимальну кількість очевидців ваших законних дій. Насамперед варто запропонувати міліціонеру представитися, після чого представитися самому, надати в належних випадках документи, що підтверджують особу та повноваження адвоката. Необхідно усвідомити суть питання, якщо спілкування відбувається з ініціативи правоохоронців.
Корисно мати при собі і використовувати в дозволених законом випадках засоби аудіо-, відеофіксації (диктофон, телефон, відеокамеру тощо) і розмовляти із співробітниками міліції, фіксуючи все, що відбувається, на носії інформації.
При кожній процесуальній дії або вимозі міліціонера необхідно просити послатися на конкретну норму закону, що регламентує його дії, а також дати роз’яснення суті подій і при наявності підстав — вимагати надання відповідних документів, постанов, письмових відповідей на клопотання і заяви адвоката, якщо строки їх розгляду минули.
При цьому, безумовно, неприпустимо зловживати процесуальними правами, використовувати непроцесуальні дії і вислови, що можуть спровокувати правоохоронця, створити формальний привід і підстави для звинувачення адвоката або для звільнення самого порушника закону в погонах від відповідальності.
У всіх передбачених законом випадках треба наполягати на складанні протоколів і простежити за належним їх оформленням. Уважно вивчати документи, які пропонують підписати, а при незгоді з викладеними у них обставинами діяти по ситуації: не підписувати або підписати з письмовими зауваженнями, застереженнями або заявами.
Важливо визначитися в ступені провини, можливій кваліфікації злочинних дій особи, яку ви збираєтеся затримувати, оцінити обсяг доказів, що може бути підставою для притягнення її до відповідальності, і, звичайно, перспективи справи.
За наявності підстав для притягнення до відповідальності знахабнілого правоохоронця, але якщо є хоч мінімальна можливість уникнути дій, передбачених частиною 2 статті 207 КПК України, потрібно негайно звернутися до відповідних компетентних органів. Як варіант це можуть бути служби власної безпеки органів, де працює порушник закону. Аматорство в будь-яких питаннях, що потребують спеціальних знань, підготовки і кваліфікації, є абсолютно неприпустимим і ризикованим. У розглянутих питаннях — особливо.
Необхідно відзначити, що будь-якого виробленого алгоритму такого затримання не існує, і, безумовно, є необхідність додаткового нормативного врегулювання цього питання.
У світлі останніх подій у суспільному, політичному житті країни, у зв’язку з погіршенням криміногенної обстановки і в ході «непримиренної братовбивчої боротьби з корупцією» зазначена норма закону може бути використана найхимернішим чином.
Зокрема, в законі потрібно чітко визначитися, чи є затримання законним, якщо була можливість залучити компетентні органи. Надзвичайно важливі деталі, що стосуються місця затримання.
Справді, а чи припустимо таке у відомчих приміщеннях, де служить особа, що підлягає затриманню, чи це можливо лише в інших місцях? Останнє важливо, оскільки визначить законність можливого «штурму» відомчих будівель правоохоронців під приводом законного затримання їхнього працівника-перевертня «не уповноваженими», але такими, що мають інтерес, особами. Діючою статтею 341 КК України це нині суворо карається.
Немає сумнівів, що в таких випадках не залишаться осторонь й інші «уповноважені» особи, які населяють службові приміщення, а там і до подій, що описані в диспозиції статті 342 Кримінального кодексу України (відповідальність за опір працівникові міліції), недалеко...
