Податкове право: Зради справедливості

Володимир РАК,
керівник податкової практики ЮК «Моріс Груп»

Василь АНДРУСЯК,
юрист податкової практики ЮК «Моріс Груп»

Українські суди «реформують» судову систему через наповнення державного бюджету

Україна потребує негайного реформування судової системи, про що постійно наголошують Президент, уряд, міжнародні інституції. Метою судової реформи є реальне запровадження принципу верховенства права в країні, реалізація права кожного на справедливий судовий розгляд його справи незалежним професійним та неупередженим судом. Від успіхів у цій сфері залежить подальший розвиток країни, її євроінтеграційні перспективи, підтримка з боку міжнародних інвесторів.

У цьому контексті парламентом та урядом проводиться ряд реформ, з більшим чи меншим успіхом. Кожен такий крок широко висвітлюється у засобах масової інформації, громадськість висловлює власну думку і формується компромісний варіант, покликаний максимально задовольнити інтереси сторін.

 

Формальний підхід

Однак на фоні ажіотажу щодо рішень парламенту і уряду залишається практично непоміченою діяльність самої судової гілки влади задля впровадження в Україні верховенства права.

Розгляньмо нещодавній приклад здійснення «правосуддя» найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції у сфері податкового права.

Фабула: підприємство при імпорті товару сплачувало ПДВ, що підтверджувалось тимчасовими ван­тажно-митними деклараціями. За датою сплати імпортного ПДВ підприємство скористалося правом на податковий кредит. Відповідно документом, що підтверджує дату сплати імпортного ПДВ і виникнення права на податковий кредит, була тимчасова вантажно-митна декларація.

З таким висновком погодився суд першої інстанції і, вдавшись до тлумачень законодавства, ­зазначив, що тимчасової декларації достатньо для сплати податкового зобов’язання, але недостатньо для формування ­податкового кредиту, оскільки вона ще повинна пройти певні етапи адміністрування.

Варто згадати, що головним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку. Принципи та завдання адміністративного судочинства полягають у захисті прав, свобод та інтересів підприємств. Згадаємо і про всезагальний принцип правової визначеності, який є необхідним компонентом принципу верховенства права і гарантує забезпечення легкості з’ясування змісту права для платників податків.

Дотримавшись згаданих принципів і не вдаючись до тлумачень, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та справедливо вказав, що тимчасові митні декларації цілком підтверджують факт сплати ПДВ, є митними деклараціями відповідно до положень Митного кодексу України, а тому підтверджують право підприємства на податковий кредит. Залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України також зазначив, що документи повинні розглядатися, виходячи з їхнього змісту, а не з формальних особливостей, а тому відповідач безпідставно пов’язує право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей.

Позиція самого контролюючого органу з цього питання також еволюціонувала по мірі тиску на нього бізнес-середовища. Так, у листі від 20 серпня 2012 року № 604/0/61-12/15-3115 керівництво податкової відмовило платникам у можливості використовувати для формування податкового кредиту тимчасові дек­ларації і вказало, що необхідно дочекатися вантажно-митної декларації, заповненої у загальному порядку. Однак після зливи критики, яка вилилася на податківців у зв’язку із зазначеним листом, вийшов інший (від 29 січня 2013 року № 1387/6/15-3115), який дарував невдоволеним підприємцям можливість відносити сплачені суми до податкового кредиту на підставі тимчасової вантажно-митної декларації.

 

У пошуках справедливості

Здавалося б, що з урахуванням останніх роз’яснень контролюючого органу та позиції ВАСУ у цьому спорі, базові принципи права реалізовані. Однак — ні. Кульмінацією судової тяганини кількох років стало рішення Верховного Суду України, який підтримав позицію суду першої інстанції.

Обґрунтування такої позиції з точки зору права є парадоксом: тимчасової вантажно-митної декларації достатньо для того, щоб сплатити державі відповідну суму податкового зобов’язання, але недостатньо, щоб віднести її до складу податкового кредиту. Тим більше незрозумілим є рішення ВСУ з огляду на пункт 198.2 ПК України, що вказує на дату виникнення права на податковий кредит, якою є дата сплати податку за податковим зобов’язанням на момент подання митної декларації для митного оформлення. Тобто найвищий судовий орган взагалі ігнорує норму ПК України, натомість керується порядком митного адміністрування, який не має жодного відношення до податкового законодавства.

В юридичному середовищі вже звернули увагу підприємств, які формували податковий кредит на підставі тимчасових вантажно-митних декларацій, на потенційну небезпеку і порадили самостійно вносити зміни у податкову звітність, сплачуючи штрафні санкції у розмірі 3 %. В іншому випадку після перевірки контролюючого органу штрафні санкції збільшаться до 25 %.

Отже, не треба шукати логіку і потаємний зміст там, де його немає. У даному випадку логіка ВСУ щодо цієї категорії спорів зводиться до банального наповнення бюджету за рахунок штрафів. Це аж ніяк не відповідає принципу верховенства права і завданням адміністративного судочинства. Виходить так, що поки Президент, уряд, парламент та суспільство працюють над впровадженням реформ, у тому числі задля досягнення в країні верховенства права, з метою їхнього подальшого розвитку, судова система продовжує працювати за старим правилом — судочинство не заради справедливості, а заради латання бюджетних дір.