Особистість: Закони інвестиційної привабливості

Очевидним є факт, що Україні терміново потрібні інвестиції, а інвесторам — захист та сприятливий клімат. Але далі розмов справа не йде, і, відповідно, інвестор намагається не мати справу з нашою країною. Про те, чому так відбувається і як з цим боротися, а також про інші актуальні речі «УЮ» говорив з Ігорем ШЕВЧЕНКОМ, екс-міністром екології, а нині — президентом Українського фонду сприяння інвестиціям та міжнародній торгівлі

Пане Ігоре, чому вирішили зосередитися саме на залученні інвестицій в Україну? Адже сьогодні не найсприятливіший для них час.

Так, це один із найважливіших напрямів моєї діяльності на найближчий час. Причому не лише залучення інвестицій та захист прав інвесторів в Україні, а й допомога українському бізнесу в експортуванні товарів.

Власне, захист і залучення інвесторів в Україну були основ­ними напрямами моєї діяльності і раніше, у тому числі й під час перебування на посаді міністра. Але зараз вирішив зайнятися цим питанням масштабніше. Усе дуже просто. Щоб допомогти пересічній людині, їй потрібно дати роботу, хорошу роботу. Оскільки держава не в змозі (та й не повинна) створювати якісні робочі місця, вона має надати умови для бізнесу, який ці місця створить. Крім того, потрібно збільшити надходження до бюджету, допомігши бізнесу більше заробляти. І ці два завдання вирішують інвестиції. Але їм потрібно надати захист і сприятливі умови.

Саме це зробив у Сінгапурі Лі Куан Ю. Коли він був при владі, Велика Британія прийняла рішення вивести з країни свою військову базу, яка була основним джерелом прибутку для Сінгапуру та одним з основних місць працевлаштування для сінгапурців. Тож Куан Ю зайнявся залученням іноземних інвестицій. Він особисто відвідував конференції, зустрічався з керівниками великих корпорацій, створював умови та призначав відповідальних за кожного інвестора менеджерів. За великим рахунком, це те саме, що Саакашвілі сьогодні намагається зробити в Одесі — тобто до інвестора, який приходить із проектом на 100 млн доларів, приставляють людину, котра допомагатиме йому розв’язувати всі проблеми та долати перешкоди.

Так потрібно робити і на національному рівні для всіх значних інвесторів, які до нас заходитимуть. І я особисто планую цим займатися. У мене сьогодні достатньо особистих можливостей для просування інвестпроектів в Україні — це і кошти, і технології, і зв’язки з більшістю міністрів, народними депутатами, Адміністрацією Президента тощо. Важливо залучити інвесторів і таким чином створити робочі місця та збільшити надходження до держбюджету. А на ці кошти вже розв’язувати інші проб­леми у країні та проводити реформи у соціальній сфері, сфері освіти та охорони здоров’я тощо. Поки нормально не запрацює економіка, грошей на такі реформи не вис­тачатиме. А намагатися зараз вичавити з бізнесу все, що тільки можливо, для вирішення поточних популістичних завдань — це шлях у нікуди.

І, звичайно, найперша умова для розвитку економіки та залучення інвестицій — це закон і порядок.

 

А яка загалом ситуація з інвестиціями?

Складно. По-перше, політична нестабільність та проб­леми в економіці, по-друге (і це найбільша проблема), це саботаж і корупція з боку чиновників, оскільки сьогодні завдання кожного з них — не допомогти інвестору, а створити йому проблеми, які потім можна розв’язати за хабар. Це психологія та підхід чиновників на всіх рівнях.

Як говорить Саакашвілі, держава має піклуватися про інвестора, щоб він прийшов, вклав кошти, створив робочі місця, запустив виробництва, сплатив податки. Це також запровадження нових технологій, у тому числі й екологічно чистих. Нам потрібні стратегічні інвестори, які прийдуть всерйоз і надовго.

 

Одеська область може стати пілотним проектом у цьому сенсі?

Одеса сьогодні є дуже благодатним регіоном, бо у губернатора є політична воля та рішучість це робити. Приміром, мій приятель, Юрій Дімчогло, впродовж двох років намагався почати реалізацію такого важливого для Одещини проекту, як паромна переправа між Україною та Румунією. За ці два роки, попри чималі кошти, які він був готовий інвестувати в будівництво цієї переправи, він не міг отримати відповідні дозволи та погодження. Після приходу команди Саакашвілі все було погоджено за два тижні. Я познайомив його із Саакашвілі, і він зробив презентацію проекту переправи йому особисто просто під час поїздки з Одеси в Затоку звичайною маршруткою. До речі, фотографія цієї поїздки облетіла весь український Інтернет та ЗМІ.

Також мені вдалося залучити інвестора для реалізації проекту на 100 млн доларів в Іллічівському порту. Тому так, акцент сьогодні робитиму на Одеські області, оскільки там не потрібно буде боротися із вітряками. Хоча вже отримав пропозицію обговорити інвестиційне майбутнє Черкаської області. Найближчим часом зустрічатимуся з її губернатором. Власне, я відкритий для всіх і готовий допомагати.

 

Бачу, що ви все ж таки знаходите інвесторів попри складні часи. Є бажаючі ризикувати?

Чим вищі ризики, тим більші прибутки. Тому великі компанії, які є більш обережними, наш ринок не розглядають. Але приходять середні, які готові брати на себе більш високий ризик, очікуючи на прибутки.

Але їм все одно потрібні дві умови: відсутність адміністративних бар’єрів та нормальні податкові умови. Приміром, на цей момент рентні платежі на видобування наф­ти і газу є настільки високими, що недоцільно не лише інвестувати у цей напрям, а й узагалі здійснювати видобуток в Україні. Компанії, які залишилися на ринку, вже декілька місяців працюють у мінус. Рішення про підняття ставок було прийнято прем’єр-міністром, воно було відверто популістичним. Я був категорично проти цього. Але йому потрібно було закрити «дірки» у бюджеті. Ось така інвестиційна привабливість. Зараз прем’єр-міністр уже усвідомив, що припустився помилки, але зміни поки що не внесені.

Можу сказати, що я, будучи міністром, досить наполегливо, на кожній нараді з цього питання, наголошував на тому, що потрібно зменшити рентні платежі хоча б до рівня, який був раніше, оскільки при ньому галузь нормально розвивалася. Хоча, на моє переконання, і він був зависоким для країни, яка імпортує нафту і газ. Ми повинні до мінімуму знизити ці платежі, щоб стимулювати місцевий видобуток. Йдеться, у тому числі, й про енергетичну безпеку України.

 

А що вдалося зробити для інвесторів під час перебування на посту міністра? Зокрема, у нафтогазовій сфері.

Ми проводили багато переговорів щодо залучення інвестицій, а тим часом намагалися надавати допомогу вже існуючим інвесторам. Зокрема, посприяли запуску проекту італійської нафтогазової компанії Eni, якій до цього часу ставили палки в колеса.

Що стосується переговорів, то ми почали розробляти спільний проект із газовидобувною компанією Frontera Resources, яка знайшла великі поклади газу в Грузії (до 2 млрд кубометрів на рік) і готова будувати термінал для скрапленого газу та постачати його в Україну. Причому за ціною, значно нижчою за ту, що пропонує нам російський «Газпром». І це було б вирішенням одного з основних зав­дань, яке переді мною ставив Президент — зробити все, щоб зменшити залежність від російського газу. На жаль, з нашим прем’єр-міністром і його рентними платежами та іншими «кознями» це було малореально. Інвестори за таких умов не приходять.

 

А як склалися відносини з Президентом?

Цілком нормально. Вважаю, що я ефективно виконував інші його завдання, зокрема повернення активів, вкрадених «командою» Януковича. Недавно Вищий адміністративний суд України прийняв остаточне рішення щодо 19 ліцензій, які ми повернули у державну власність від ТОВ «Голден Деррік» — компанії, що належала колишньому міністру екології Едуарду Ставицькому. До цього ми повернули ще три частки у спільній діяльності на Сахалінському родовищі у Харківській області. Заплановано було перевірити й інші компанії на предмет законності отримання ними ліцензій з точки зору інтересів держави. Але декому моя успішна діяльність з повернення активів державі не дуже подобалася.

 

Якісь законодавчі проекти встигли реалізувати?

У нашої команди багато розробок. І в першу чергу це, звичайно ж, нормативні акти у нафтогазовій сфері. Зокрема, це нова постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію та проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами». Ми запропонували норми, що зробили аукціони більш прозорими. Допуск до аукціонів лише компаній, які мають прозору структуру власності, володіють достатніми технічними, кадровими можливостями та мають досвід у цій сфері. Компанії, що були «вчора» створені і отримували ліцензії за копійки для подальшого перепродажу інвесторам, відій­шли у минуле.

Ще один цікавий законопроект від нашої команди у нафтогазовій сфері — це внесення змін до Закону України «Про угоду про розподіл продукції». Цей законопроект, який уже поданий до Верховної Ради України, покликаний зробити процедуру укладення таких угод прос­тішою та швидшою. У першу чергу для тих інвесторів, які вже працюють за договорами спільної діяльності. Ці договори про спільну діяльність, більшість яких були укладені з державними підприємствами з корупційною складовою, є невигідними для держави. Щоб держава отримувала більший прибуток від видобутку нафти і газу, потрібно законодавчо передбачити, щоб усі договори про сумісну діяльність були переведені в угоди про розподіл продукції за спрощеною схемою.

Також подані до Верховної Ради України й інші «екологічні» проекти, зокрема законопроект «Про оцінку впливу на навколишнє середовище» та ще один маленький, але важливий проект — «Про підпорядкування Державного агентства з лісових ресурсів України Міністерству екології та природних ресурсів». Сьогодні це агентство підпорядковується Міністерству аграрної політики та продовольства України, внаслідок чого ліси просто знищуються! Оскільки головне завдання Міністерства — якомога більше зрубати та продати. А відповідно до Лісового кодексу України ліс у першу чергу виконує природоохоронну функцію. Не може структура, завдання якої — вирубувати ліс, його охороняти!

 

Ця ідея знайшла підтримку?

Так, цей законопроект був підтриманий профільним комітетом. Причому буквально в останній мій день на посаді міністра.

Відзначу, що в нас є й інші проекти, які не стосуються екологічної сфери, але які є важливими. Приміром, мої пропозиції до законопроекту про державний прапор, який було розроблено Міністерством юстиції України. Власне, проект, пов’язаний із нашим прапором, я розпочав ще у 2007 році як громадську ініціативу з урочистого святкування Дня прапора 23 серпня. До того часу це свято було лише на папері. А у 2007—2008 роках ми організовували громадські святкування, мітинги, залучали відомих людей, щоб порушити цю тему в пресі та на телебаченні. Проект мав назву «Жовто-блакитний — національна гордість України». Тоді ми також ставили за мету прийняття закону про державний прапор, але його так і не було прийнято. І ось зараз знову було розроблено законопроект, але із досить дивною нормою (думаю, вона просто перекочувала із радянських нормативних актів), що лише державні установи мають право вивішувати державний прапор. Оскільки я вважаю, що кожен громадянин має право це робити, то звернувся до міністра юстиції Павла Петренка і він погодився включити цей пункт до законопроекту. Впевнений, що чим більше прапорів довкола, тим вищим є патріотичний дух ­народу.

Також направив свої пропозиції до проекту про державну службу, а саме щодо запровадження принципу мерітократії, за яким держслужбовці мають відбиратися та призначатися лише завдяки їхнім професійним якостям та навичкам.

 

Але ж поняття професіоналізму є досить суб’єктивним…

Є об’єктивні параметри — ті ж знання з політології, історії, основних законів, які можна оцінювати за допомогою тестів. Крім того, можна виробити і методику оцінювання реальних досягнень людини. У США є державне рекрутингове агентство, яке відбирає кандидатів на посади держслужбовців. І це правильно, оскільки від того, хто керує країною, багато залежить. Реформи неможливі без людей, які здатні їх запроваджувати.

 

Якщо вже йдеться про кадри, не можу не запитати, як оцінюєте масовий перехід юристів на держслужбу. Що вони можуть привнести і чи зможуть щось справді змінити?

На мою думку, це величезний плюс, коли у владі з’являються юристи. Звичайно, не ті, які придбали собі дипломи за гроші чи за «сало», а практикуючі, які доб­ре розуміються на законах, на системі функціонування держави тощо. У них є системне бачення, системне мислення й аналітичний розум. Тому я дуже радий бачити колег і у виконавчих, і у законодавчих органах влади. Сьогодні в Україні головна проблема — не власне закони (вони якраз є досить непоганими), а їхнє невиконання та відсутність принципу невідворотності покарання. А з юристами у владі є реальний шанс це змінити.

До мене сьогодні звертаються багато практикуючих юристів із пропозиціями допомогти і із залученням інвестицій, і з участю у виборах, і з іншими питаннями. Причому на безоплатній основі. Вони розуміють, що треба об’єднуватися і змінювати країну. Відсутність єдності є, до речі, великою проблемою. На українській політичній арені сьогодні чимало партій (у тому числі заснованих юристами або з юристами у списках), які мають хороші ідеї та пропозиції і волю їх втілювати, але які є досить дрібними, щоб реально зайняти місця у парламенті. Треба об’єднуватися навколо конкретного плану дій та конкретних ідей.

 

І створити нову партію?

А чому б ні?! Скласти відкритий прозорий список із гідних людей. Тільки це потрібно робити, а не сидіти по своїх квартирах чи офісах і розповідати, що вони найкращі. Головне — щоб ця нова партія могла взяти участь у наступних виборах до Верховної Ради України (незалежно від того, коли вони відбудуться) та змогла пройти до парламенту.

 

А якими є ваші особисті політичні плани?

Є ідея балотуватися у мери Києва. Ситуація з моєю відставкою спровокувала чимало відгуків громадян на мою підтримку. Крім того, маю чимало ідей з розвитку міста, у тому числі й структурна глобальна адміністративна реформа, що має поліпшити управління містом. Її суть полягає у тому, щоб віддати владу місцевим громадам. Сьогодні вся влада в місті сконцентрована в руках мера та міської ради. І міська рада у складі 120 осіб вирішує, який двір відремонтувати на Оболоні та яку лавку встановити на Троєщині.

Усі великі міста світу мають трирівневу систему місцевого самоврядування. Є міська рада, є районні ради і є ради місцевих громад. Вважаю, що місто треба розділити на 80 громад, які існують історично — Куренівка, Липки, Борщагівка тощо. І потрібно передати на місця певні пов­новаження та бюджети, залишивши за міськрадою лише проекти міського масштабу. Приміром, у місті є бюджет на озеленення, його необхідно розділити на 80 територіальних громад пропорційно до кількості мешканців. А кожна громада нехай сама вирішує, в яких дворах вона саджатиме дерева чи ремонтуватиме під’їзди. Також ці громади мають самостійно вирішувати такі питання, як погодження будівництва, встановлення рекламних конструкцій, МАФів тощо. Ось із такою реформою планую піти на вибори мера.

 

Головне у передвиборчій кампанії — донести ідеї до виборців. А вони не прагнуть вивчати програми і спілкуватися.

Сьогодні багато протестних груп активістів, яким ця ідея має сподобатися. За великим рахунком ми пропонуємо віддати владу на місцях саме їм, і вони зможуть самі вирішувати, що дозволити і що будувати. А потім, відповідно, нести відповідальність за свої рішення. Коли люди самі керуватимуть своєю територією, вони ставитимуться до неї відповідальніше.

Крім того, за нашим проектом, депутат, який приймає рішення по вашому району, має бути вашим сусідом, а не проживати на Липках чи у Кончі-Заспі. Тобто піклуватися про громаду, в якій він живе. Тому законодавчо однією із вимог до кандидатів у ради місцевих громад має бути проживання на відповідній території не менш ніж один рік до виборів.

 

Але ж організувати позначку про реєстрацію не так і важко.

Реєстрація — це формальність, мають бути також свідчення сусідів, за які вони нестимуть відповідальність. Інакше не можна. Людей потрібно навчати відповідальності, а також фактажу, а не формальностям. У всьому світі речі визначаються фактично, а не за папірцями, які можна купити, намалювати тощо.

 

І як можна підвищити правову свідомість нашого населення?

Високими штрафами. Іншого шляху немає, це доказано не в одній країні. Без великих штрафів та реалізації принципу невідворотності покарання результату не буде. Узагалі вважаю, що багато злочинів, особливо економічного характеру, передбачених Кримінальним кодексом України, потрібно вивести з категорії кримінальних та зробити їх правопорушеннями, за які присуджуватимуться значні штрафи. Гривнею потрібно вчити. Але спочатку роз’яснити всім нові правила гри і лише потім починати «нове життя». І, звичайно, потрібна рівність усіх перед законом.

 

З огляду на велику кількість планів та амбіцій, чи залишається час і натхнення на екологічні проекти?

Сьогодні багато питань у цій сфері вирішуємо. Зок­рема, наразі допомагаємо одному німецькому інвестору, який хоче встановити на всій території України тисячі автоматів зі збору тари — пластикової, скляної, алюмінієвої. Причому автомат «віддячуватиме» грошима. Це і допомога для екології, і наявність сировини для подальшої переробки. І невеличкий прибуток населенню. Корисний проект.

Узагалі за своєю суттю я — дуже «екологічна» людина, і з точки зору способу життя, і з точки зору харчування, взагалі люблю природу як таку. Вважаю, що ми є її частинкою, це наш дім, який ми маємо захищати, а не руйнувати. Тому час на такі проекти завжди знайдеться — і офіційно, і неофіційно.