Дослідження: Аграрний ривок

Перетворення України на аграрного тигра: покрокова стратегія

Аналіз найбільш вдалих економічних моделей розвитку різних країн світу яскраво демонструє, що просуванню країни та її товарів на зовнішні ринки добре сприяє наявність загальновідомої асоціації цієї країни з певним продуктом, послугою чи навіть з якоюсь властивістю. Якщо говорити про Швейцарію — це шоколад, банківські установи, годинники, якщо про Німеччину — це автомобілі, побутова техніка, якщо про Японію — це електроніка, робототехніка. Чи повинна Україна мати таку асоціацію? Якщо так, то з яким саме продуктом вона має асоціюватися?

Переконаний, що стратегію просування України необхідно зосере­дити навколо сільського господарства та виробництва якісних продуктів харчування. По-перше, за прогнозами FAO, в майбутньому збільшення світового ринку продуктів харчування неминуче, а тому такий вибір буде актуальним як мінімум на найближче сторіччя. По-друге, таке позиціонування буде раціональним, зважаючи на вже наявний історичний досвід. Так, починаючи з ХІХ сторіччя, спочатку в німецьких академічних колах, а згодом по всій Європі за Україною міцно закріпилася слава житниці Європи. І це цілком зрозуміло, зважаючи на унікальні та надзвичайно родючі чорноземи, сприятливий клімат, вигідне географічне розташування і наявність трудових ресурсів.

 

Ключові питання

На сьогодні аграрний сектор України зайняв лідируючі позиції в українській економіці як за обсягом валютних надходжень, так і за грошовим еквівалентом валового обсягу виробленої продукції. Мені це особливо приємно констатувати, оскільки аграрна галузь є основною сферою, на юридичному супроводі якої вже понад 10 років спеціалізується наша компанія.

У тій ситуації, в якій ми знаходимося, Україна повинна будувати інноваційну економіку аграрної спрямованості. Враховуючи досвід нашої компанії, можу заявити, що потенціал аграрної сфери реалізований не більш ніж на 30—40 %. За рахунок поліпшення цих показників Україна в змозі швидкими темпами стати одним із лідерів з виробництва сільськогосподарської продукції в світі — стати світовим аграрним тигром.

Наша компанія протягом тільки 2015 року організувала та взяла участь як експерт у великій кількості заходів, пов’язаних з аграрним сектором. Так, у рамках підготовки до Київського міжнародного економічного форуму 2015 року ми спільно з представниками КМЕФ організували прес-сніданок на одну з найбільш актуальних тем «Сільськогосподарські землі України: продавати чи ні?», на якому мали змогу висловити свою позицію представники законодавчої та виконавчої гілок влади, агробізнесу, банківського сектора, а також юристи, експерти, які спеціалізуються на земельному питанні. Не менш гострі дискусії щодо ринку земель сільськогосподарського призначення точилися також на земельних агродебатах, що організовував Український клуб аграрного бізнесу, партнерами проведення якого теж була наша компанія.

Головною цінністю проведення подібних заходів є можливість висловити власну думку та почути думки інших зацікавлених сторін. Адже головне завдання держави — вислухати ці думки, знайти необхідний баланс між інтересами всіх сторін та закріпити його у відповідній стратегії.

Сьогодні Міністерство аграрної політики та продовольства України розробляє Єдину комплексну стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015—2020 роки (Єдина комплексна стратегія). Позитивним є той факт, що процес її створення здійснюється через всеохоплюючий процес консультацій із зацікавленими сторонами, зокрема представниками громадянського суспільства та бізнесу.

Приємно відзначати, що експерти нашої компанії залучені до напрацювань майбутніх положень вказаної стратегії, що здійснюється у відповідних робочих групах. Участь у подібних заходах дозволяє нам зробити деякі висновки щодо ефективності створення цієї стратегії. Уже зараз можу сказати, що Єдина комплексна стратегія буде складена в найкращих традиціях створення на законодавчому рівні в Україні будь-яких стратегій — це буде величезний за обсягом тексту документ, який практично не міститиме жодних чітких строків виконання, відповідальних виконавців, етапності виконання і шляхів її оперативного перегляду у зв’язку зі зміною ситуації в країні чи інших обставин. Боюсь, що цю стратегію може спіткати доля більшості її попередниць з інших сфер, вона так і не буде повністю виконана та реалізована.

Насправді ж ситуація в іншому. Для реалізації Україною її аграрного потенціалу та перетворення країни на світового аграрного тигра необхідно вирішити ряд ключових питань, а саме:

1. Яким повинно бути майбутнє українського села, його населення та сільських територій у цілому?

2. Хто саме має займати ключове становище серед форм господарювання на українській землі — аграрний холдинг чи фермерське господарство?

3. Яким чином держава повинна підтримувати аграрний сектор?

4. Ринок земель сільськогосподарського призначення: яким він має бути?

Якщо заглибитися та намагатися дати відповідь на кожне з цих питань, одразу зрозумієш, що вони між собою тісно пов’язані, і якщо обираєш певну стратегію поведінки при вирішенні першого питання, її ж необхідно дотримуватися і при відповіді на подальші питання. Спробую коротко висвітлити своє бачення ситуації з цих питань.

 

Майбутнє села

На цей момент українське село перебуває в жалюгідному стані. Щороку з мапи України зникає декілька десятків сіл, а чисельність сільського населення скорочується високими темпами, причому для українського села характерне явище «старіння», оскільки молоді мешканці сільської місцевості часто залишають свої домівки в пошуках кращої долі у містах. Загальне число сіл в Україні скоротилося з 1991-го по 2015 рік на 456 одиниць, з 28 844 до 28 388. А населення за це й же період скоротилося на 1,5 млн осіб і зараз становить близько 14 млн громадян.

Катастрофічна ситуація із зай­нятістю. Так, за даними Державної служби статистики України, у 2014 році чисельність зайнятого населення у сільській місцевості зменшилася порівняно з 2013 роком на 741 тис. осіб та становила 5,3 млн.

Треба відзначити, що найпоширенішим видом економічної діяльності серед усіх зайнятих у неформальному секторі економіки (40,2 %) залишається сільське, лісове та рибне господарство.

Таким чином, село опинилося у нерозривному колі негативних обставин: через нерозвинену інфраструктуру — школи, дитячі садки, медпункти, відсутність роботи — люди виїжджають із села до міста, відповідно і кількість населення зменшується, села зникають — сільська інфраструктура ще більше скорочується, а джерела надходжень до бюджету падають. На цьому фактично коло замикається.

Розірвати його можливо за рахунок результатів діяльності аграрного сектора, механізації сільського господарства, створення на місцях закритого циклу виробництва харчових продуктів, тобто уникнення зай­вих посередницьких схем при русі харчової сировини від господарств до об’єктів переробки. Необхідною умовою добробуту села має бути зміна підходів перерозподілу податкових платежів на користь наповнення в першу чергу сільського бюджету — гроші повинні залишатися у селі.

 

Агрохолдинги vs фермерські господарства

В Україні функціонує близько 40 тис. фермерських господарств (з них 20 %, або 8,1 тис., з площею до 10 га) та 4,2 млн особистих селянських господарств з середнім розміром земельної ділянки — 1,5 га.

Вони забезпечують виробництво понад 50 % валової продукції сільського господарства (в основному картопля, овочі, плоди і ягоди, молоко, м’ясо). Задовольняючи потребу внутрішнього ринку у трудомістких і комерційно непривабливих для інших виробників продовольчих товарах, вони також дають змогу підприємствам корпоративного сектора нарощувати виробництво експортоорієнтованих видів сільськогосподарської продукції. Саме фермерські та особисті селянські господарства є місцем роботи для 80 % осіб, зайнятих у сільському господарстві.

Варто відзначити, що у розрахунку на 1 га посівів цих культур витрати праці в агрохолдингів у 5—20 разів нижчі порівняно з трудомісткими культурами (наприклад, овочі, картопля, цукровий буряк, хміль, плоди, ягоди тощо). Ще вищі витрати праці на 1 га ріллі з урахуванням розвитку тваринницьких і кооперативних галузей — кормовиробництва, виробництва комбікормів, преміксів тощо.

Із зазначеного слідує, що для держави з точки зору кількості створених робочих місць агрохолдинг є менш корисною формою господарювання, ніж дрібне та середнє фермерське господарство. Наприк­лад, на площі 500 тис. га один агрохолдинг умовно працевлаштує одну тисячу працівників, а 500 фермерів (по 1 000 га) працевлаштують загалом 20 000 працівників. Враховуючи актуальність питання забезпечення робочими місцями на селі, ця перевага є дуже важливою.

Також на перший погляд може здатися, що за рахунок оптимізації операційних витрат та прямих пос­тавок за кордон агрохолдинги мають пропорційно значно більші прибутки, ніж фермерські господарства, та, відповідно, значно більше перераховують податків до бюджету, але це не так. За оцінками МВФ, частка агропромислового сектора у ВВП країни становить близько 10 %, при цьому сектор генерує тільки 1 % податкових надходжень до бюджету.

Варто відзначити, що протягом 24 років незалежності керівництво Української держави так і не обрало форму господарювання на землі, яка для економіки та суспільства є найбільш корисною і ефективною.

У 90-х роках ХХ сторіччя в Україні було взято курс на розвиток та підтримку дрібного сільськогосподарського виробника, але на початку ХХІ сторіччя на зміну фермерським і селянським господарствам прийшли надвеликі і небачені у світі агрохолдинги із земельним банком розміром до 500—700 тис. га ріллі, де вирощують фактично тільки культури експортного спрямування — зернові та олійні. Аналіз іноземного досвіду показує, що головною рушійною силою аграрного сектора є саме малий та середній аграрій.

Тому правильним вибором для нашої держави та суспільства є саме розвиток і підтримка малого та середнього виробника сільськогосподарської продукції. Така пріоритетність дасть змогу чітко диференціювати політику держави у питанні надання державної підтримки, збереженні пільгового режиму оподаткування тощо.

 

Державна підтримка

Державна підтримка агросектора фактично пов’язана з наявністю фіксованого сільськогосподарського податку та із спеціальним режимом сплати податку на додану вартість. Перевагою цього механізму для аграріїв є те, що фактично він є прямою фінансовою підтримкою, оскільки забезпечує їх грошима в режимі реального часу.

Зараз порушується питання про можливість скасування цього механізму та переходу на загальну систему оподаткування, але чи принесуть такі дії додаткові надходження до бюджету, ніхто ґрунтовно цього питання не вивчав і не прораховував.

Як альтернатива податковим пільгам пропонується запровадження державних адресних цільових дотацій, однак на сьогодні агробізнес не готовий до переходу на ­бюджетну підтримку. Причина криється у фактичній відсутності довіри з боку аграріїв до бюджетної підтримки (адже наявний негативний досвід їх отримання в минулому), а також невиконанням на сьогодні зобов’язань схожого типу — автоматичне відшкодування ПДВ. Більше того, механізм надання дотацій аграріям криє в собі величезні корупційні ризики.

Тому у вирішенні питання розробки дієвого механізму державної підтримки аграріїв необхідно шукати компромісний варіант. На нашу думку, потрібно залишити податкові пільги аграрному сектору та знайти рішення, яким чином збільшити податкові надходження за рахунок інших джерел.

 

Ринкові відносини

Не ставлю питання про те, відкривати ринок земель сільськогосподарського призначення чи ні. Переконаний, що настав час відкрити ринок землі. Але перш ніж дозволити продавати землю, необхідно визначити для України лаконічну, чітку, продуману, покрокову стратегію створення ринку землі, оскільки скасування мораторію в першу чергу — юридичне питання. Це також підтверджується метою введення мораторію, яка полягала у створенні законодавчої бази ринку та інфраструктури. З того моменту, коли законодавча база, яка створить національну модель ринку, що влаштовує наше суспільство, буде прийнята, питання про долю мораторію вирішиться саме собою.

Зазначена стратегія створення ринку землі повинна бути комплекс­ною, оскільки безпосередньо саме скасування мораторію можливе після прийняття лише одного закону, але для повноцінного запуску ринку земель сільськогосподарського призначення потрібно внести зміни до більш ніж ста нормативно-правових актів. Саме ці акти мають враховувати баланс інтересів усіх учасників ринку:

• власникам землі необхідно забезпечити чесний ринок і справедливі ціни на землю;

• для місцевих громад важливо, щоб гроші, отримані в результаті реформи, надходили до місцевих бюджетів і йшли на розвиток села;

• держава зацікавлена в максимальних надходженнях до бюджету від продажу землі, яка знаходиться у державній власності;

• приватний бізнес зацікавлений у володінні землею як інструментом ринку, щоб була можливість укладати угоди, забезпечувати нею позики для отримання додаткового фінансування тощо.

Для мінімізації ризиків можливих негативних наслідків відкриття ринку землі, більш ефективного використання описаних вище та інших методів державного регулювання продажу землі треба розглянути варіанти з поетапним відкриттям ринку землі: наприклад, почати із земель державної власності, а потім перейти до земель приватної власності.

Щодо підтвердження необхідності поетапного відкриття ринку землі треба також зазначити, що глобальні експерименти в економіці, державному управлінні та суспільному житті у світі проводять лише в обмежених масштабах. Тому для розв’язання стратегічних економічних проблем застосовують моделювання соціально-економічних наслідків реформаторських заходів і лише після численних системних розрахунків визначають і приймають як основу один із варіантів розвитку суспільства. Досвід попередніх численних реформ показує, що, на відміну від передових країн, Україна експериментує в реальному режимі й нічим особливо вдалим це поки не закінчувалося.

У результаті проведення серйозної юридичної роботи, враховуючи баланс інтересів усіх зацікавлених сторін, буде створено комплексну стратегію створення ринку землі, реалізація якої дозволить в перспективі перетворити Україну в аграрного тигра.

 

Експертний висновок

З чого ж розпочати створення стратегії створення ринку землі? На мою думку, алгоритм дій має бути таким:

1 етап — провести незалежне соціологічне дослідження щодо з’ясування думки всіх зацікавлених сторін з питання ринку землі.

Адже рішення щодо цього питання має не тільки прийматися на основі бажань поодиноких груп інтересів, але й враховувати точку зору невеликих агровиробників, фермерів, а також пайовиків (реальних власників землі), котрих найчастіше до дискусій узагалі не долучають.

2 етап — сформувати робочу групу з розробки стратегії, визначити відповідальних осіб, встановити строки виконання.

Для збереження балансу інте­ресів до складу таких груп мають входити з однаковим правом голосу представники всіх заінтересованих сторін — власників землі, агробізнесу (як дрібного та середнього, так і великого), державних органів влади, місцевого самоврядування.

3 етап — сформувати команду юридичного забезпечення розробки стратегії.

Оскільки робочі групи фактично займатимуться концептуальною підготовкою стратегії, тобто пошуком компромісів щодо кожного питання, які ці сторони цікавлять, то команда юридичного забезпечення необхідна для напрацювання юридично правильних рішень та їх закріплення в проектах нормативно-правових актів, які необхідно розробити та прий­няти для запуску ринку землі.

4 етап — затвердити у встановленому порядку, а саме — шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України, та почати реалізовувати стратегію створення ринку землі.