Дорожні нотатки: Туризм по-китайськи

Євген ПІДЛІСНИЙ

Для тих, хто вперше вирушає до Китаю, може виявитися несподіванкою те, що в країні, яка себе позиціонує комуністичною, треба за все платити, причому плата за відвідування музеїв і найбільш визначних пам’яток історії та культури така ж, як і в Західній Європі. Утім, це не єдиний сюрприз, який очікує на туриста у Піднебесній

Перші враження туриста від Китаю справді неоднозначні: попри провідну роль комуністичної ідеології, Китай може здатися більш капіталістичним та комерційним, аніж будь-яка інша країна капіталістичного світу. Окрім музеїв та пам’яток, платним є і проїзд багатьма дорогами, а китайські речі у КНР нерідко дорожчі, аніж у нас.

Вражає і стан цих пам’яток. Якщо в Індії місцеві чиновники та населення часто недбало ставляться до них і, як наслідок, вони псуються, заростають травою та покриваються пліснявою після чергового мусону, то в Китаї інші крайнощі. При відвіданні пам’ятника старовини інколи вкрадається думка, що значну його частину спорудили зовсім недавно, а будматеріали придбали в якомусь місцевому «епіцентрі». Насправді ж китайці вважають, що головне — зберегти дух місця та його приваб­ливу форму, питання ж первинних форм є другорядним.

Любителям старовини доведеться також активно користуватися місцевим транспортом. Китайські чисельні туристичні принади (і природні, і культурні) розкидані у різних частинах країни. Тому щоб охопити найбільш відомі та популярні із них, без перельотів або переїздів залізницею на далекі відстані не обійтися. Вартість переїзду прямо залежить від швидкості транспорту — зокрема, від Пекіна до Шанхая (а це близько 1 300 км) можна доїхати на швидкісному потягу за п’ять годин та 90 дол. США.

Також вражає, що, попри величезну кількість транспорту, пробки на вулицях китайських мегаполісів — явище нечасте і швидкоплинне. Цьому сприяють такі фактори, як відсутність безкоштовних парковок як мінімум у центральних та найбільш завантажених районах, обмеження на в’їзд до найбільших міст немісцевих приватних автівок у робочі дні та заборона для вантажівок, що діє з ранку до вечора. І, звісно, зручний, комфортний та недорогий громадський транспорт, який у найбільших містах розвивається такими темпами, що карти з маршрутами за кілька років стають морально застарілими. Міста надзвичайно зручні для пересування велосипедами — цей вид транспорту має давні традиції у Китаї.

Подорожуючи Китаєм, треба бути готовим ще до того, що абсолютна більшість населення не володіє англійською. Навіть у передових містах — таких як Пекін, Шанхай чи Гуанчжоу — нелегко знайти когось із місцевих, хто володів би англійською на пристойному рівні. Тому, вирушаючи до Китаю, варто не лише запастися розмовником, але й попередньо підготувати записки з ієрог­ліфами щодо найнеобхідніших запитань. Такі записки можуть допомогти скласти співробітники ресепшену готелю — знання англійської є одним із найважливіших критеріїв при наборі на такі позиції. При цьому не варто сподіватися на те, що ви запам’ятаєте назви тих чи інших слів або об’єктів — у китайській мові велике значення мають тони (їх чотири) і у разі неправильної вимови (а ризик цього достатньо високий) вас просто не зрозуміють.

 

ДВІ СТОЛИЦІ

Китайська столиця серйозно оновилася після Олімпіади-2008. Саме місто майже повністю рівнинне, але на півночі та заході є гори, по яких проходить Велика китайська стіна та розташовано кілька гірськолижних курортів. Незважаючи на те, що Пекін — дуже популярний для шопінгу, місто цікаве перш за все історією, все-таки це столичне місто протягом останніх 800 років. Чимало принад є у центрі міста — в районі знаменитої площі Тянанмень. Одразу за площею знаходяться хутуни — стара забудова китайських міст, яка ще поки не знесена. Прогулявшись цими одноповерховими кварталами, можна поринути у минуле, адже так будували ще у середні віки. Зверху вони схожі на лабіринти, що складаються з вузьких вуличок та невеличких подвір’їв, ворота в які розташовані на сході або півдні, щоб більше світла і тепла потрапляло всередину.

Одним із популярних туристичних місць є Заборонене місто, відоме як Гугун, — найбільший палацовий комплекс у світі (без малого 9 тисяч кімнат!), що служив китайським імператорам резиденцією з XV сторіччя до початку ХХ сторіччя. Колись воно було від’єднано від навколишнього світу за допомогою високих стін та рову. Перебувати за червоними стінами могли тільки імператор та його оточення. Навіть і сьогодні Заборонене місто виправдовує свою назву: адже лише половина його залів доступна відвідувачам. Однією з цікавих деталей комплексу є те, що система опалення проведена під підлогою, а на території палацу немає жодного димоходу, незважаючи на холодні зими. Основними ж кольорами Гугуна є жовтий та червоний: перший вважається найчистішим кольором і символізує землю, а другий — багатство та знатне походження. Цікаво, що тривалий час непривілейованим особам заборонялося використовувати жовтий колір у повсякденному житті.

Неподалік знаходиться Храм Неба — колись головний духовний центр Піднебесної, а нині — один із найбільших міських парків країни. Храм було збудовано приблизно у той же час, що й Гугун (тобто у першій половині XV сторіччя), і з самого початку він був храмом Неба та Землі: південна його частина квадратна (символ Землі), а північна — кругла (символ Неба). Протягом майже півтисячоліття лише імператори — як особи божественного походження — мали право молитися у храмі та здійснювати жертопринесення у день зимового сонцестояння. Остання така процесія відбулася 23 грудня 1914 року.

У глибині континенту розташоване місто Сіань — стара столиця Китаю. Його офіційна історія нараховує вже 31 сторіччя, що робить місто одним із найстарших міст на планеті. Колись воно було останнім пунктом Шовкового шляху, а його велич робила місто рівним Риму. Сіань можна назвати зразковим містом: це був приклад для будівництва інших великих китайських міст, включно із столицею Пекіном. Історичний центр обнесено 12-кілометровою стіною, якій уже шість сторіч. Причому перші захисні стіни у Сіані виникли задовго до тих, які можна бачити сьогодні. Востаннє відреставрована у 80-х роках ХХ сторіччя стіна шириною від 15 до 18 м нині облаштована велосипедами, серед яких особливою популярністю користуються двомісні велосипеди — китайці дуже колективістська нація. Якщо не хочеться крутити педалі — можна проїхатися на електромобілі.

Є чимало цікавого і за старими стінами: у 10-мільйонному місті розташовані одні із найбільших та найкрасивіших буддистських пагод Китаю. Особливо варто відзначити семиярусну 64-метрову Велику пагоду диких гусей, зведену ще в середині VII сторіччя. Із нею пов’язана легенда: колись буддистські монахи ділилися на тих, хто їсть м’ясо, і тих, хто його не їсть. Одного разу у монахів-м’ясоїдів скінчилося м’ясо, і один із них висловив сподівання, що будди надішлють їм м’ясо. У цей самий час над їхніми головами пролітала зграя диких гусей, один із яких впав монахам під ноги. Відтоді вони перестали споживати м’ясо, а на місці, де впав гусак, було споруджено пагоду. Неподалік знаходиться Мала пагода диких гусей, що на 21 метр нижча та на півстоліття молодша за свою Велику «сестру».

Буквально за півгодини їзди на автобусі від Сіаня знаходяться Теракотові воїни: армія Цінь Шіхуанді, першого імператора об’єднаного Китаю. Глиняне військо ІІІ сторіччя до нашої ери мало супроводжувати його у потойбічному світі. Кожен із 8 тисяч солдатів має свої неповторні риси обличчя та звичайний людський зріст. При цьому воїни вдягнені у різне вбрання і розташовані відповідно до військових звань. Окрім них, було розкопано ще й велику кількість теракотових коней та дві бронзові колісниці. Колись воїни тримали у руках зброю, однак через кілька років після смерті імператора місцеві мешканці розкопали місце поховання імператора та заволоділи справжньою зброєю, яку тримали у руках теракотові воїни. Цю величезну композицію знайшли у 1974 році троє місцевих селян, коли копали колодязь. Наразі основна експозиція являє собою критий павільйон, в якому подекуди ще продовжуються розкопки.

 

ШАНХАЙ

Шанхай можна сміливо назвати містом-локомотивом Китаю: воно і найбільше за кількістю населення у країні (а за багатьма даними — у всьому світі), має найбільший у світі порт та найдовшу систему метрополітену — 337 станцій та 548 км (для порівняння: київський метрополітен має 52 станції та 67,6 км). І це при тому, що метрополітен було відкрито у 1993 році. Наразі у планах збільшити кількість гілок із нинішніх 16 до 18 та довжину до 800 км усього за п’ять років. Місто має чіткий план розвитку на найближчі двадцять років, багато проектів будівництва та реконструкцій затверджені й існують у вигляді найбільшого у світі макета міського плану. Саме вони представлені у місцевому музеї містобудування у Павільйоні досягнень планування та будівництва та Павільйоні генплану міста.

Серцем ділового життя Шанхаю є Пудун: там, де зараз височіють десятки хмарочосів, ще на початку 1990-х років були сільськогосподарські угіддя та невеликі будинки місцевих пролетаріїв. Проте створення у цій місцевості спеціальної економічної зони швидко перетворило її на фінансовий центр Китаю. У 2013 році ВВП Пудуна становив близько 104 млрд дол. США (для порівняння: ВВП України у 2013 році — 177,8 млрд дол. США).

Найпомітнішою будівлею у Пудуні є телевежа Східна перлина зав­вишки 468 метрів — одна із найвищих у світі. У ній на висоті розташовано ресторани, бар, караоке, конференц-зал. Поруч — тріо з найвищих хмарочосів. Шанхайська баш­та, другий за висотою у світі будинок, висота якого становить 632 метри, — «найсвіжіший» хмарочос міста, будівництво якого велося з листопада 2008-го по квітень 2013 року, а відкриття намічено на другу половину цього року. Його викручена, схожа на спіраль форма ніби символізує постійне зростання Китаю. Шанхайський всесвітній фінансовий центр теж наразі входить до десятки найвищих будівель світу — він відомий «викривачка» завдяки своїй характерній верхній частині. Тут, на висоті 472 метрів розташовано найвищий у світі оглядовий майданчик. Трохи нижчим є 88-поверховий хмарочос Цзінь Мао (Золоте процвітання). Ключовою цифрою у будівлі є вісімка, яка у китайській культурі якраз і означає процвітання: фундамент являє собою восьмикутник, оточений вісьмома колонами; основа складається із 16 поверхів (8+8), які розділені на 16 сегментів, причому кожен наступний на 1/8 коротший за попередній.

На протилежному березі річки Хуанпу розташовано квартал Бунд, який на противагу діловому Пудуну є зразком європейської колоніальної архітектури: тут колись розташовувалися торгові та фінансові компанії і банки, а будівельний бум прийшовся на кінець ХІХ — початок ХХ сторіччя — у той час Бунд був фінансовим центром Східної Азії. Навіть орендувати приміщення у цьому районі мали право лише іноземці. З-поміж більш ніж 50 будинків, збудованих європейцями та американцями, можна знай­ти різні стилі: готику, бароко, класику, арт-деко тощо. Найкраще відвідувати Бунд надвечір, коли тут запалюються тисячі вогнів, а хмарочоси і телебашта сусіднього Пудуна освітлюються ілюмінацією.

 

СТІНА

Найвпізнаванішою китайською принадою є, безперечно, Китайська стіна. Найзручніше добиратися з Пекіна — доїхати до неї можна за годину. Ділянка, що знаходиться в Бадаліні, є ще й однією з найкраще відреставрованих. Будівництво Стіни розпочалося у ІІІ сторіччі до нашої ери для захисту від кочівників півночі. Ініціатором її спорудження був один із найвидатніших китайських імператорів Цінь Шіхуанді. Ті ж ділянки Стіни, що збереглися до сьогодні, були зведені в основному у період з XIV по XVII сторіччя, коли земляні насипи заміняли на цеглини, а окремі ділянки будували заново. Система сповіщення про тривогу, яка полягала у запаленні багать, давала змогу за добу передати інформацію від одного краю Стіни до іншого — а це понад 8,8 тис. км (видимість сигнального багаття могла становити до 10 км). Ширина Стіни робила її зручною для маневрів воїнів, а чудовий її стан дозволяв використовувати ділянку довжиною у 750 км як дорогу. Башти часто будувалися на відстані у близько 200 м одна від одної — це була умовна дальність польоту стріли.

Як оборонна споруда Стіна далека від ідеалу, адже була нездатна стримати серйозних завойовників. Війська Чингісхана неодноразово проривались через неї та влаштовували успішні набіги на Китай. Є легенди, за якими воїни, що несли варту на Стіні, більше піклувалися про небезпеку не ззовні, а зсередини: у Піднебесній час од часу вибухали пов­стання, крім того, періодично знаходилися бажаючі втекти з країни. З часом, коли кордони Китаю почали розширятися у північному напрямку, значення Стіни як оборонної споруди швидко звелось нанівець, вона почала руйнуватися, а місцеві мешканці активно розтаскували її на будівельні матеріали аж до кінця 70-х років ХХ сторіччя, коли китайський уряд почав її реставрацію.