ЄС: Раціональне зерно

Максим БАЛАЦЕНКО,
юрист ЮК FCLEX

Чи передбачає співпраця з ЄС скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення?

Угода про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами з іншої сторони (Угода) передбачає не так багато положень стосовно гармонізації земельного законодавства. Власне, основні пункти з цього питання передбачені у главі 17 («Сільське господарство та розвиток сільських територій») розділу V («Економічне та галузеве співробітництво») і набули чинності з 1 листопада 2014 року. Але варто їх проаналізувати.

 

Наблизитися до Європи

Прямої норми, яка передбачала б повне скасування мораторію на купівлю-продаж земель ­сільськогосподарського призначення, в Угоді немає. Власне, це й не дивно, враховуючи нетиповість застосування імперативних вимог у міжнародних угодах з огляду на їхню компромісність, а також той факт, що земельні питання здебільшого є саме внутрішньою прерогативою держави. Проте Угода все ж містить окремі положення, які так чи інакше передбачають забезпечення Україною обігу земель сільськогосподарського призначення.

Так, стаття 403 Угоди вказує, що сторони співпрацюють з метою сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, зокрема шляхом поступового зближення політик та законодавства. У статті 404 Угоди серед галузей співробітництво між Сторонами у сфері сільського господарства та розвитку сільських територій охоплює заохочення сучасного та сталого сільськогосподарського виробництва з урахуванням необхідності захисту навколишнього середовища і тварин (пункт «с»); поліпшення конкурентоспроможності сільськогосподарської галузі та ефективності і прозорості ринків, а також умов для інвестування (пункт «е»); посилення гармонізації з питань, які обговорюються в рамках міжнародних організацій (пункт «h»); обмін найкращими практиками щодо механізмів підтримки політики у сфері сільського господарства та розвитку сільських територій (пункт «і»).

Формулювання «зближення законодавства» вже наводить на думку, що законодавство України, в тому числі й у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення, має відповідати законодавству країн ЄС. Звісно, в цьому аспекті прихильники мораторію можуть навести приклади країн, в яких сформульовано законодавчі обмеження щодо продажу сільськогосподарських угідь іноземцям, наприклад Естонію, Болгарію, Іспанію, які водночас є членами Європейського Союзу. При цьому в усіх країнах ЄС діє налагоджений ринок земель, який і є фундаментом для розвитку сільського господарства. Введення специфічних заборон щодо набуття прав власності на землю іноземцями принаймні не обмежує прав своїх громадян.

Якщо ж говорити про українське законодавство, то воно також передбачає подібні обмеження — заборону іноземцям набувати права власності на землі сільськогосподарського призначення, згідно з частиною 5 статті 22 Земельного кодексу (ЗК) України. Водночас ще з 2001 року безпосередньо діє мораторій, передбачений у пунктах 14—15 розділу Х ЗК України. Згідно з останньою редакцією наведених норм, скасування мораторію має відбутися з прийняттям майже міфічного закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 2016 року. Однак у Верховній Раді України наразі немає відповідного законопроекту, і програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року, його розробки, на жаль, не передбачає.

 

Заради інвестицій

Очевидним є факт, що скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення сприяло б поліпшенню інвестиційного клімату у сільськогосподарському виробництві, що прямо зазначено в якості умов співпраці України з ЄС. При цьому необхідно врахувати, що існування мораторію обмежує права громадян і суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У юридичних колах уже неодноразово висловлювалася думка, що мораторій аж ніяк не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Штучна заборона набувати/відчужувати землі сільськогосподарського призначення, спрямована нібито на захист власників, насправді у багатьох випадках нічого спільного з їхніми інтересами не має. Суттєва частина земельних ділянок, придатних для сільського господарства, має несуттєву площу, і, як наслідок, економічної вигоди з її обробки власник отримати не може. При цьому ділянка залишається для власника тягарем, якого він не має можливості позбутися. Як наслідок, у нього немає іншого виходу, ніж здавати в оренду землю, причому за ціною, яку диктують агрохолдинги (адже основні гравці аграрного ринку України свої землі здебільшого орендують), та за доволі «смішними» цінами, спричиненими саме відсутністю ринку земель.

Таким чином, можемо констатувати, що скасування мораторію є неодмінною умовою виконання Угоди, хоча ця вимога прямо і не імплементована до її тексту. Поліпшення конкурентоспроможності сільськогосподарської галузі України неможливе без функціонування повноцінного ринку земель. При цьому вважаємо, що прийняття окремого закону для цих цілей є невиправданим і незрозумілим заходом — достатньо лише внес­ти адекватні зміни до тексту ЗК ­України.