Судова практика: Карні сподівання

Попри зміни, пов’язані з дією нового Кримінального процесуального кодексу України, адвокати відчувають тягар старих проблем галузі

Особливості кримінального провадження у справах за звинуваченням осіб в економічних злочинах

Євген СОЛОДКО,

адвокат АГ «Солодко і Партнери»

У цій категорії справ перед пошуком злочинця необхідно насамперед знай­ти злочин. Як правило, приводом для внесення в ЄРДР інформації про такі злочини служать акти перевірок наших численних контролюючих органів. Це — в ліпшому випадку, оскільки початкові претензії держави викладені саме в цьому документі. Гірше, коли кримінальне провадження починається на підставі рапорту незрозумілого «о/у» (оперуповноваженого), який щось «здобув і задокументував». Природно, що після внесення інформації до ЄРДР слідчий може перевернути з ніг на голову діяльність будь-якого підприємства. При цьому він тільки шукає правопорушення, а не викриває винного. Це — наступний етап, але тільки у тому випадку, якщо попередній буде результативним. Але й тоді в діях потенційних винуватців потрібно знайти і довести склад відповідного кримінального правопорушення. Вдається це далеко не завжди — досить порівняти кількість зареєстрованих провад­жень і відповідних вироків за ними. При цьому слідчими органами напрацьовано колосальну практику, якої достатньо для вивчення, узагальнення та внесення відповідних змін до законодавства для попереджання подібних правопорушень. Має бути просто (а) невигідно і (б) складно не платити податки, розкрадати бюджетні кошти. Вихід бачу у такому: граничне спрощення державних регуляцій. Чим простіше і прозоріше нормативне регулювання, тим менше поле для корупції. А також максимально виключити людський фактор при прийнятті рішення.

 

Практика застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні: переваги та недоліки нового КПК України

Тарас ЛУКАШ,

юрист ЮФ «Салком»

Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України 2012 року хоча і містить низку прогресивних новел, спрямованих на захист прав та законних інте­ресів людини, задекларованих функцій він усе ж таки не виконує.

Чому? Суттєва частина нового Кодексу, на жаль, містить суто декларативні норми, які лише збільшили обсяг закону майже вдвічі порівняно з КПК України 1963 року, але на реалізацію захисту права особи у кримінальному процесі вони суттєво не вплинули.

Особисто я схиляюся до думки, що поганих законів немає, а є лише ті, хто не мають наміру його виконувати, і ті, хто не наполягає на його виконанні. Тобто ключовою проблемою є не зміст прогресивних положень того чи іншого закону, а ступінь його виконання.

Одним із декларативних моментів нового КПК України було положення щодо обов’язкового характеру реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) інформації про кожне кримінальне правопорушення (злочин). Декларативність цього положення була зрозумілою ще до набуття чинності цим Кодексом, виходячи з рівня кваліфікації, завантаженості і технічного оснащення працівників слідчих органів. При цьому цілком очевидним було те, що кількість прихованих (не зареєстрованих) злочинів була набагато більшою, ніж відображених у статистиці.

Таким чином, на сьогодні маємо те, що одна із найпрогресивніших норм нового КПК України щодо внесення інформації про кожен злочин нівельована за рахунок відвертого саботажу з боку окремих працівників правоохоронних органів. Прик­рим є те, що вже є непоодинокі випадки, коли суди стають на бік правоохоронців, відмовляючи заявникам у визнанні цих дій незаконними та внесенні інформації до ЄРДР.

Натомість новий КПК України вже не містить положення, яке давало б можливість оскаржити дії службових осіб у частині внесення до ЄРДР інформації про злочин. Треба визнати, що вказаний спосіб захисту залишиться актуальним до моменту існування такого поняття, як «замовна справа».

До недоліків також можна віднести: відсутність строків досудового розслідування у так званих справах «за фактом», відсутність обов’язку щодо надання копії протоколу обшуку після його проведення та вилучення майна та/або документів тощо.

Щодо позитивних новел нового КПК України в частині застосування запобіжних заходів, то можна згадати доповнення їх переліку домашнім арештом та можливістю внесення застави у разі обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Стосовно особливостей застосування запобіжного заходу у вигляді застави, то насамперед привертають увагу її розміри, які, на мою думку, є необґрунтованими та неспівмірними у відношенні до рівня життя пересічного українця. Складається враження, що лейтмотивом при визначенні розміру застави було винятково завдання щодо поповнення державного бюджету за рахунок надходжень від застави. Непоодинокими є випадки, коли суд при визначенні розміру застави виходить за їх верхню межу, беручи до уваги не завжди обґрунтовані доводи сторони обвинувачення про розмір заподіяної злочином шкоди.

Основним у питанні аналізу переваг та недоліків чинного КПК України, у тому числі щодо застосування запобіжних заходів, є неухильне дотримання всіма суб’єктами процесу вимог закону.

 

Ефективність застосування Закону України «Про очищення влади». Практичний аспект

Вікторія МИХАЙЛОВА,

юрист ЮК L.I. Group

З метою проведення люстрації, яка є обов’язковим заходом для захисту демократії в Україні, було прийнято Закон України «Про очищення влади», так званий Закон про люстрацію.

Основним завданням цього норматив­но-правового акта було проведення очищення влади з метою захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права і прав людини в Україні.

З дня набуття Законом чинності минув уже майже рік, і, аналізуючи наслідки проведення очищення влади в Україні, можна дійти висновку про відсутність очікуваних результатів, що спричинено наявністю недоліків та прогалин безпосередньо в самому Законі.

З правої точки зору необхідно відзначити, що одним із негативних положень Закону є автоматичне звільнення деяких чиновників, які обіймали свої посади при попередній владі.

Такий спосіб очищення влади на практиці призвів лише до подання скарг колишніми чиновниками щодо відновлення їх на займаних посадах, оскільки в такому випадку вбачається неконституційним спосіб автоматичної люстрації і звільнення з посад осіб тільки за те, що вони працювали на державній службі в певний проміжок часу.

Станом на сьогодні, відповідно до інформації, яка міститься в офіційних джерелах, до Верховного Суду України надійшло вже понад 130 рішень адміністративних судів у справах, що стосуються відновлення колишніх керівників на займаних посадах.

Як висловився з цього питання Голова Верховного Суду України, люстрація в Україні має відбуватися лише після встановлення індивідуальної вини чиновника, і при цьому закликав дотримуватися презумпції невинуватості.

Зазначений підхід також суперечить рекомендаціям Ради Європи, практиці інших країн у сфері люстрації, європейським і міжнародним нормам прав людини.

Серед інших недоліків Закону, які перешкоджають впроваджувати в життя передбачені ним цілі та завдання, можна також виділити відсутність єдиного органу, відповідального за люстраційну політику, часові рамки застосування закону, децентралізований характер процедури люстрації та відсутність чітко визначеного порядку захисту особи, яка підпадає під люстрацію.

Враховуючи вищенаведене, необхідно зазначити, що саме прий­няття закону, спрямованого на очищення влади в України, є позитивною тенденцією, однак головною метою має бути не факт прийняття цього акта, а його подальша реалізація, дієвість та контроль над реальним застосуванням його положень, адже тільки це дасть змогу у майбутньому побудувати демократичне суспільство відповідно до європейських стандартів.

 

Порушення професійних прав адвокатів: тенденції та інструменти протидії

Ігор САМОЛЬОТОВ,

адвокат департаменту кримінальної практики ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Численні порушення професійних прав адвокатів тривають. А посадові особи, які в цьому винні, незважаючи на наявні докази, як правило, не несуть встановленої законом відповідальності.

Практикуючий адвокат останнім часом відчуває стурбованість через порушення його професійних прав. І це тоді, коли в суспільстві лунають заклики про позитивні зміни.

Від наших колег постійно надходять скарги щодо нападу на адвокатів, погроз. У їхніх приміщеннях незаконно проводять обшуки, вилучають документацію, досьє або інші документи, пов’язані із здійсненням адвокатської діяльності. Продовжуються також спроби деяких правоохоронців неправомірно викликати адвоката на допит як свідка з питань, що становлять адвокатську таємницю. Кожному адвокату доводилося розв’язувати проблему допуску до провадження, коли слідчі органи вимагали від нього документи, не передбачені законом. Стикаються адвокати також і з тим, що адвокатські запити ігноруються…

І це лише невеликий перелік основних порушень, стратегію боротьби з якими кожен адвокат визначає для себе самостійно.

Однак я переконаний, що, крім постійно триваючого реформування кримінального процесуального закону, створення методичних рекомендацій щодо роз’яснення та застосування окремих його норм, необхідно рішуче реагувати на кожне порушення професійних прав. А також використовувати для цього всі можливості, які надає закон адвокату.

Вважаю, що потрібно обов’язково оприлюднювати кожен ганебний факт із негайним оскарженням протиправної дії чи бездіяльності, повідомляти про кримінальне правопорушення щодо дій, які мають ознаки статей 365, 373, 374, 397—400 Кримінального кодексу України. Ці заходи поступово повинні змінити правосвідомість правоохоронців, яка, на жаль, досі залишається каральним інструментом колишньої тоталітарної імперії.

 

Євген СОЛОДКО,

адвокат АГ «Солодко і Партнери»

Змушений констатувати, що порушення прав адвокатів стало нормою. Правоохоронні органи просто не звертають уваги на гарантії адвокатської діяльності, їх свавілля і нехтування законом стали нормою. Це вид­но як за документами кримінальних проваджень, так і за коментарями «радників» різного рівня та обсягу, які коментують розслідування, дії силовиків, тут же виносять вироки і самі від себе кайфують на сторінках мас-медіа.

Очікувати на якесь поліпшення не доводиться, бо правоохоронців, які не знають меж, потрібно зупиняти всіма допустимими способами. Для цього бачу такі прийоми і способи:

1. Ради адвокатів регіону мають для себе вирішити, що жоден випадок порушення прав адвоката не повинен залишитися безкарним. І донести це рішення до керівників силових відомств. Як кажуть, хто попереджений, той озброєний. Потрібно довести до логічного завершення кілька ситуацій, і з адвокатами почнуть рахуватися. Звичайно, підступи будуть, але нишком, не у відкриту.

2. Групи швидкого реагування Ради адвокатів регіону — на будь-який випадок порушення прав адвоката виїжджає тривожна група, оповіщаються за допомогою SMS та інших повідомлень адвокати регіону. Особливо це актуально при обшуках адвокатських офісів. І аж до фізичного протистояння — випроваджувати на вулицю осіб, які вломилися до адвокатського офісу. Лікувати подібне подібним. Це називається дією у стані крайньої необхідності, якщо по-іншому присікти злочинні дії неможливо.

3. Зі стратегічних цілей — потрібні доповнення до КПК України, що зобов’язують проводити слідчі дії за обов’язкової присутності адвоката. Один слідчий так відповів на моє запитання про недопуск адвокатів на обшук: «Ви пізно приїжджаєте». Отже, потрібно цю прогалину в законодавстві усунути. Крім того, потрібно концептуально заборонити розголошення адвокатської таємниці, прирівнявши її до таємниці сповіді — священик ні за яких умов цю таємницю розкрити не може, а адвокат залежить від волі клієнта. А якщо клієнта «притиснули» і він дав згоду на розкриття адвокатської таємниці? Те ж стосується і адвокатського досьє — воно є недоторканним, і винятків бути не може.