Антимонопольне право: Судова конкуренція

Мирослава САВЧУК,
старший юрист ЮФ Aequo

Чи завершиться багаторічна практика неоднакового застосування адміністративними та господарськими судами норм про підвідомчість справ про оскарження рішень органів АМК України?

Роками невирішеним залишалося питання визначення підвідомчості справ з оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України (АМК України).

Такі спори приймали до розгляду господарські суди на підставі прий­нятого у 2001 році Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно зі статтею 60 якого спори про оскарження рішень органів АМК України підлягають розгляду господарськими судами. Проте з 2005 року, тобто з моменту набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства (КАС) України, ці спори також приймалися до розгляду адміністративними судами як спори, що виникли з публічно-правових відносин та відповідно віднесені до їхньої компетенції статтею 4 КАС України.

 

Спірне Питання

Приймаючи до розгляду вказані спори, адміністративні суди виходили з того, що норми КАС України мають перевагу над нормами Закону України «Про захист економічної конкуренції» в силу пізнішої дати його прийняття, а господарські суди вважали, що норми Кодексу та Закону співвідносяться не як більш пізні з більш ранніми, а як загальні (КАС України) та спеціальні (Закон України «Про захист економічної конкуренції»).

Така ситуація надавала можливість для зловживань недобросовісним суб’єктам шляхом подання одночасно двох позовів, затягування вирішення спору, а також породжувала неоднакове застосування одних і тих самих норм судами різних юрисдикцій (інколи — у відношенні одного й того самого рішення АМК України та одних і тих самих суб’єктів). Так, українській судовій практиці відомі випадки, коли одне й те саме рішення органу АМК України було скасоване господарськими судами, але залишене в силі адміністративними.

Оскільки підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України (ВСУ) донедавна було неправильне застосування лише матеріальних норм, вважалося, що зазначена колізія може бути вирішена лише шляхом законодавчих змін та визначення юрисдикції таких спорів. Але насправді все виявилося зов­сім не так.

Спочатку в січні-лютому 2015 року Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) у декількох справах дійшов до висновку, що справи із оскарження рішень органів АМК України не підлягають розгляду в адміністративних судах. В ухвалі від 29 січня 2015 року у справі № К/9991/82105/12 та ухвалі від 5 лютого 2015 року у справі № К/9991/64312/12 ВАСУ вказав на господарську підвідомчість таких справ. Ці справи могли свідчити про зміну підходу ВАСУ до питання підвідомчості даної категорії спорів.

Разом із тим, попри одиничні випадки, коли ВАСУ доходив висновку щодо відсутності у адміністративних судів компетенції розглядати такі спори, більшість їхніх рішень усе ще містили протилежну позицію.

Пізніше, у березні 2015 року, набув чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» (Закон про справедливий суд), що вніс до процесуальних законів зміни, за якими підставою для перегляду судових рішень ВСУ є також неправильне застосування норм процесуального права — при оскарженні рішення, прийнятого з порушенням підвідом­чості або підсудності. З прийняттям цього Закону стало очевидним, що розгляд даного питання у ВСУ є лише питанням часу.

Справді, майже одразу після набуття чинності Законом до провадження Верховного Суду України у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм процесуального права — статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статті 4 КАС України — були допущені одразу дві справи про оскарження рішень органів АМК України. Одна розглядалася господарськими судами, друга — адміністративними.

 

Позиція ВСУ

17 червня 2015 року ВСУ переглянув постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 910/1331/14 за позовом ТОВ «Сумитеплоенерго» про визнання недійсним рішення Сумського обласного територіального відділення АМК України. У своїй заяві про перегляд ТОВ «Сумитеплоенерго», зокрема, посилалося на згадані вище постанови ВАСУ, в яких він вказував на господарську підвідомчість цих справ.

Оскільки неоднакове застосування норм допускають і господарські, і адміністративні суди, згідно зі змінами, внесеними до процесуального законодавства Законом про справедливий суд для забезпечення однакового застосування норм спеціалізованими судами, справу розглядали на спільному засіданні дві палати ВСУ — господарська та адміністративна. Спільно вони дійшли висновку про підвідомчість цієї категорії справ господарським судам.

При перегляді судових рішень у справі № 910/1331/14 ВСУ вказав на те, що відповідно до частини 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, окрім спорів, для яких законом передбачено інший порядок розгляду. Із зазначеного випливає, що законами України може передбачатися вирішення деяких категорій публічно-правових спорів у порядку іншого провадження. Згідно з висновками суду, такий інший порядок передбачений, зокрема, частиною 1 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за якою суб’єкти господарювання можуть оскаржити рішення АМК України у господарському суді.

23 червня 2015 року ВСУ, також у складі господарської та адміністративної палат, розглянув справу № 21-688а15 про визнання недійсним іншого рішення того ж Сумського обласного територіального відділення АМК України, яке знаходилося у провадженні адміністративних судів. ВСУ повторно підтримав позицію, викладену за декілька днів до того у господарські справі, і дійшов вис­новку про підсудність цієї категорії спорів господарським судам.

Фактично ці рішення можуть завершити багаторічну практику неоднакового застосування адміністративними та господарськими судами норм про підвідомчість справ з оскарження рішень органів АМК України. Так, з урахуванням обов’язковості висновків ВСУ у подальшому справи про оскарження рішень органів АМК повинні будуть розглядатися господарськими судами. Відступити від такої позиції суди зможуть лише у тому разі, якщо обґрунтують свої мотиви належним чином. При цьому сам ВСУ може відступити від викладеної ним позиції лише після розгляду такого питання за участю палати, що приймала рішення, в якому така позиція викладена.

Разом із тим варто відзначити, що вказаний консенсус між адміністративною та господарською палатами ВСУ щодо питання підвідомчості даної категорії спорів не виключає, що законодавець матиме протилежну точку зору на питання підвідомчості, яку в майбутньому втілить у відповідних змінах до законодавства.