Податкове право: Збірний пункт

Олександр МІНІН,
старший партнер WTS Consulting, адвокат АО «КМ Партнери»

Помилка чи злочин законодавця: на прикладі військового збору

Верховна Рада України може встановлювати будь-які податки, які їй заманеться, — для цього їй варто лише прийняти відповідний закон. Ми ж повинні лише сплачувати, та ще й мовчки, оскільки за статтею 67 Конституції «кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а за статтею 74 Основного Закону «референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків». Тобто пряме волевиявлення громадян щодо податкових проектів не допускається і навіть фактично забороняється. На практиці сьогодні повноваження можновладців з податкових питань сприймаються як не обмежені нічим, окрім їхньої власної волі.

Та чи так це? Чи такий стан лише тому, що ми його самі поки що допускаємо?

Через пасивність громадян у цьому відношенні Верховна Рада України (ВРУ) часто-густо не опікується навіть формальним дотриманням вимог уже існуючих законів. А порушення обіцянок і руйнування правомірних очікувань громадян не сприймається як щось надзвичайне. Адже ніхто не опирається і не оспорює таких порушень. Поки що.

 

Збірний сюрприз

Як приклад нехтування вимогами законів можна навести ситуацію, що склалася з так званим військовим збором, який було запроваджено наприкінці літа 2014 року.

Зрозуміло, що це запровадження відбулося всупереч закону, зокрема одному із положень принципу стабільності (підпункт 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу (ПК) України: «податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року»).

Однак тоді це було сприйняте суспільством із розумінням, оскільки викликане надзвичайними ­обставинами і до того ж чітко обмежене в часі, адже було встановлено, що військовий збір запроваджується «тимчасово, до 1 січня 2015 року».

Та марні були сподівання, що цьому слову можна довіряти. «Під ялиночку», 28 грудня 2014 року, ВРУ приймає рішення «слова і цифри «до 1 січня 2015 року» замінити словами «до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України». Тобто застосування цього платежу продовжено фактично на невизначений час.

При цьому додатково суттєво розширено об’єкт оподаткування: якщо в 2014 році об’єктом оподаткування збором були «доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри», тобто головним чином заробітна плата і близькі до неї по суті виплати, то грудневими змінами 2014 року запроваджено новий об’єкт оподаткування — «доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу», тобто майже всі доходи, які оподатковуються податком на доходи фізичних осіб.

Чи було це законним та правомірним? Аж ніяк. Знову-таки в порушення вже згаданого принципу стабільності, який також встановлює, що «зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки». Елементи податків і зборів, визначені статтею 7 ПК України, і включають, зокрема, об’єкт оподаткування, податковий період, строк та порядок сплати податку.

 

Сплаті не підлягає

За пунктом 7.1 статті 7 ПК України, під час встановлення податку обов’язково визначаються елементи, перелічені в пункті 7.1. Не всі вони встановлені навіть зараз щодо військового збору. Зокрема, бракує буквального визначення бази оподаткування (передбачена підпунктом 7.1.3). Базою оподаткування ­визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування, до яких зас­тосовується податкова ставка і які використовуються для визначення розміру податкового зобов’язання (стаття 23 ПК України). Наприклад, для ПДВ об’єкт оподаткування визначений як операції платників податку з постачання товарів чи послуг, ввезення чи вивезення товарів (стаття 185 ПК України), а база оподаткування в загальному випадку — як їхня договірна вартість (статті 18–192 ПК України). Отже, якщо один із обов’язкових елементів не визначений під час встановлення, то цей податок треба вважати взагалі не встановленим? А отже, таким, що сплаті не підлягає?

І не тільки з наведених уже вище причин. Такий збір узагалі не згадується серед загальнодержавних (стаття 9 ПК України) чи місцевих (стаття  10) податків та зборів. Так, він не включений Кодексом ні до загальнодержавних, ні до місцевих. А за Кодексом в Україні встановлюються лише загальнодержавні та місцеві податки та збори (пункт 8.1 статті 8), і лише «сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України» (пункт 6.3 статті 6). Тож для військового збору, невизначеної законом природи, за Кодексом немає місця в податковій системі України.

Варто нагадати, що за пунктом 9.4 ПК України «установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється», за пунктом 10.4 ПК України «установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється», а за пунктом 4.4 ПК України «установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України».

Зрозуміло, що військовий збір не був передбачений ПК України, коли Верховна Рада його фактично запровадила, і тому він не встановлений і не міг бути встановлений (адже це заборонено Кодексом, а ВРУ має установлювати податки і збори відповідно до Кодексу) ні як загальнодержавний, ні як місцевий податок чи збір. Отже, його запровадження як податку є фактично неправомірним, і він не може вважатися таким, справляння якого справді передбачене Кодексом. А знову-таки стаття 4.2 ПК України стверджує, що «загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають».

Для повноти викладення зазначимо, що військовий збір не може навіть бути визнаний збором для цілей ПК України. За статтею 62 цього Кодексу «збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій». Яка спеціальна вигода отримується, умова отримання якої є визначальною рисою збору для цілей ПК України?

 

Податковий опір

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади має здійснювати свої повноваження у встановлених цією Конституцією ме­жах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції), «діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина 2 статті 19 Конституції). Тобто чинні закони України, за Конституцією, зобов’язуючі для ВРУ. То чому ж вона їх порушує і, зокрема, згадані вище положення ПК України, який є основним законом з питань оподаткування?

Маю лише таку відповідь: це через те, що ми самі дозволяємо їй це робити. ВРУ не бачить спротиву свавіллю і тому можновладці роблять те, що заманеться. Якби так було завше в цьому світі, то не було б тих самих Сполучених Штатів Америки. Адже повстання північноамериканських колоній було значною мірою спричинене саме спорами щодо оподаткування, кульмінацією яких стало так зване Бостонське чаювання. Без подібного опору британська монархія і досі справляла б податки з колоністів як заманеться.

Тож не варто залишатися внут­рішньої колонією. І не очікувати «податкової реформи», «податкової лібералізації» винятково від ВР чи уряду. Наша доля, в тому числі щодо податкових питань, значною мірою — в наших руках, і залежить від наших конкретних дій. Щоб зупинити свавілля можновладців, потрібно активно боротися за свої права, обстоювати їх, у тому числі в судах, фактичною несплатою незаконних податків. Для цього є законні підстави, які викладено вище.

Невипадково для ілюстрації з обговорюваної теми обраний саме військовий збір. Адже зараз порушення закону часто виправдують р-р-революційною чи іншою необхідністю, уррра-патріотизмом чи чимось подібним. Згадаймо лишень, як приймалися ті ж закони з «податкової реформи» 28 грудня 2014 року. Однак насправді все це робить більшу шкоду національній справі і девальвує, шкодить тим же патріотичним мотивам, і тому, на мою думку, не може бути перешкодою для обстоювання законних інтересів. До того ж платники податків поставилися до військового збору із розумінням і платили, коли була нагальна необхідність. Однак не бачимо розуміння з боку держави, яка демонструє, що якщо вона на щось наклала лапу, то добровільно назад уже не віддасть. Військовий збір має бути скасовано. На цей момент він уже достатньо «перекритий» підвищенням ставки податку на доходи фізичних осіб, яке теж відбулося торік. І зовсім не виправданий як окремий податок.

На майбутнє ж треба боротися проти узурпації податкових питань Верховною Радою України. Це ж наші гроші, і головним чином ми самі маємо вирішувати, що і як авансуємо державі, зокрема за допомогою референдуму, для чого Конституцію і, власне, статтю 74 потрібно змінювати. Як це зроблено, наприк­лад, у Грузії, частиною 4 статті 94 Конституції якої встановлює, що запровадження нових видів загальнодержавних податків, крім акцизу, або підвищення верхньої граничної ставки за видами загальнодержавних податків може здійснюватися тільки шляхом референдуму, за винятком випадків, передбачених органічним законом.