Банківське право: Вплив на дії

Ігор ЛИННИК,
партнер Gryphon Investment Consulting Group, податкове структурування,
управління ризиками, врегулювання спорів, адвокат

Доведення банків до неплатоспроможності через дії недобросовісних банкірів ставить під сумнів ефективність чинної системи гарантування вкладів

Ефективне функціонування сис­теми гарантування депозитів є одним із ключових механізмів, які сприяють збереженню довіри до банківської системи. Саме наявність у вкладників можливості повернути всі або хоча б частину своїх коштів за рахунок держави у разі визнання банку неплатоспроможним є одним із вирішальних факторів, які спонукають їх довірити свої гроші банківській установі.

Діючу систему гарантування вкладів в Україні було впроваджено у 2012 році, коли набув чинності Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон про систему гарантування). Нова система не відрізняється від попередньої за суб’єктом здійснення виплат — як і раніше, компенсації вкладникам виплачує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд). Однак нова система гарантування вкладів суттєво відрізняється від старої за порядком виведення неплатоспроможного банку з ринку та порядком формування реєстрів осіб, які мають право на отримання відшкодування.

 

Непорядок у черзі

 

Починаючи з 21 вересня 2012 року, коли набув чинності Закон про систему гарантування, Фонд отримав право не тільки здійснювати гарантовані вкладникам виплати за поданнями Національного банку України (НБУ) як тимчасового адміністратора та ліквідатора, а й самос­тійно управляти неплатоспроможним банком, проводити інвентаризацію та продаж його майна, ліквідовувати банк на підставі відповідного рішення НБУ, самостійно формувати списки вкладників, які мають право на отримання гарантованого державою відшкодування, а також багато інших аналогічних повноважень.

Фактично Фонд став суб’єктом, який не тільки виплачує кошти вкладникам, а й здійснює пошук та накопичення активів неплатоспроможного банку, за рахунок яких здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку відповідно до черги.

Разом із цим у липні 2015 року конституційність чинної системи гарантування вкладів та діючого порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку було піддано сумніву Верховним Судом України (ВСУ), який звернувся до Конституційного Суду України (КСУ) з поданням щодо відповідності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України (Подання).

У Поданні зазначено, що у зв’язку зі зміною черговості кредиторів неплатоспроможного банку (2009 рік) та подальшим ухваленням Закону про систему гарантування (2012 рік) було звужено права та свободи людини. Зокрема, до 2009 року вимоги вкладників займали третю та четверту черги кредиторів неплатоспроможного банку, а вимоги Фонду — п’яту. 24 липня 2009 року до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (який на той час регулював процедури здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможного банку, у тому числі й черговість задоволення вимог вкладників та інших кредиторів) було внесено зміни, відповідно до яких вимоги Фонду зайняли третю чергу, а вимоги вкладників — фізичних осіб (понад гарантовану суму) — четверту.

Враховуючи зазначене, а також те, що внаслідок реформування системи гарантування вкладів 2012 року Фонд отримав більше повноважень (а отже, його діяльність з виведення неплатоспроможного банку з ринку стала більш затратною), ВСУ робить висновок про те, що Законом про систему гарантування було суттєво звужено права вкладників, оскільки вони отримують свої кошти (понад гарантовану суму) лише після того, як свої кредиторські вимоги до банку задовольнить Фонд.

ВСУ також робить висновок про те, що практичне застосування Закону про систему гарантування ставить кредиторів неплатоспроможного банку в нерівні умови, оскільки допускає, що Фонд (отримавши від НБУ частину функцій з нагляду та регулювання діяльності неплатоспроможних банків, а тому, фактично, ставши ще одним регулятором ринків фінансових послуг в Україні) може здійснювати свою діяльність неефективно та застосовувати різні підходи щодо задоволення кредиторських вимог різних вкладників.

У свою чергу, КСУ не підтримав ініціативу ВСУ з цього питання, і 9 листопада 2015 року, після чотиримісячного аналізу Подання, колегія суддів КСУ відмовила у відкритті конституційного провадження, передавши це питання на розгляд КСУ для прийняття остаточного рішення.

При цьому, незважаючи на відсутність факту відкриття конституційного провадження, протягом цих чотирьох місяців адміністративні суди різних інстанцій на підставі пункту 3 частини 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України регулярно зупиняли провадження та виконання рішень у справах, стороною в яких виступає Фонд, до вирішення питання щодо Подання (ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2015 року у справі № К/800/24998/15 тощо).

Однак зазначені рішення можна вважати безпідставними з огляду на таке. Умовою зупинення провадження у справі в межах адміністративного судочинства є розгляд пов’язаної справи в межах іншого судочинства. Проте КСУ не відкрив конституційного провадження, тому розгляд питань, порушених у Поданні, так і не почався. Відповідно, підстав для зупинення проваджень в інших справах немає.

Разом із тим, окрім процесуальних питань, Подання спричинило значний резонанс у суспільстві, оскільки визнання неконституційним Закону про систему гарантування в цілому, без прийняття взамін іншого законодавчого акта, унеможливило б функціонування системи гарантування вкладів в Україні. Більше того, скасування цього закону вивело б за межі правового поля здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, які визнані неплатоспроможними після 21 вересня 2012 року.

Справді, питання досконалості та ефективності чинної системи гарантування вкладів і виведення неплатоспроможних банків з ринку є дискусійним. Особливо актуалізувалося воно тепер, у період банківської кризи, коли ­неплатоспроможні ­банки один за одним виводяться з ринку, відповідно, збільшилася кількість вкладників та інших кредиторів банків, вимоги яких залишаються без задоволення.

 

Системна залежність

 

Ефективність роботи Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку й задоволення вимог вкладників та інших кредиторів таких банків залежить від ряду факторів, а саме: кількість активів, що залишилися у банку, кількість вкладників та кредиторів, ресурси Фонду, розмір фінансової підтримки від держави тощо.

З огляду на те, що фінансові ресурси Фонду та розмір ліквідаційної маси банку зазвичай обмежені, для забезпечення соціальної справедливості та рівності суб’єктів законом встановлено граничний розмір суми гарантування вкладів, а також черговість задоволення кредиторських вимог. При цьому система гарантування вкладів спрямована насамперед на захист прав фізичних осіб, які є більш вразливими, ніж інші кредитори.

Також треба зазначити, що перебування Фонду в черзі кредиторів банку вище за фізичних осіб частково обґрунтовується таким. Левову частку кредиторських вимог Фонду до неплатоспроможного банку становлять цільові позики, які Фонд надає банку для здійснення гарантованих виплат на стадії тимчасової адміністрації. Таким чином, на стадії ліквідації банку Фонд у порядку задоволення вимог кредиторів отримує переважно лише ті кошти, які були ним позичені банку раніше.

Варто наголосити на тому, що неможливість вкладників та інших кредиторів банку повернути свої кош­ти обумовлено неплатоспроможністю банку, яка настала в результаті невиконанням своїх обов’язків власниками й топ-менеджментом банку, проведення махінацій з фінансовими ресурсами тощо, але ніяк не діяльністю Фонду та не в результаті застосування Закону про систему гарантування.

Тому ефективність системи гарантування вкладів напряму залежить від того, наскільки професійно НБУ разом із правоохоронними органами відстежуватиме та протидіятиме протиправним діям недобросовісних банкірів, які умисно або з власної недбалості доводять банк до неплатоспроможності.

Таким чином, система гарантування вкладів, а також механізми виведення неплатоспроможних банків з ринку мають бути комплексно та якісно вдосконалені, а не скасовані взагалі. Причому акцент треба робити на превентивні заходи, спрямовані на збереження активів банків, достатня кількість яких дасть змогу задовольнити вимоги всіх вкладників та інших кредиторів у повному обсязі.