Проблема: Пішли ва-банк

Невтішні тенденції: що засмутило банкірів у 2015 році?

2015 рік навряд чи можна назвати вдалим для банківського сектора — економічні показники та кількість ліквідованих банків говорять самі за себе. Так, якщо до економічного падіння банкіри мали би бути готовими, то до пильної (а іноді навіть і зайвої) уваги законодавця і регулятора — точно ні. Тож які закони, нереалізовані законодавчі ініціативи та дії Національного банку України (НБУ) попсували банкірам кров у 2015 році?

 

Пов’язані одним законом

 

Невдалий для банкірів рік розпочався із Закону України № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов’язаних із банком осіб». Цей Закон, власне, став найболючішим для банкірів у році, що минає: з його прийняттям кінцеві бенефіціари банків мали розкритися перед Національним банком України, а банківські устави — показати всіх пов’язаних із банком осіб та припинити їхнє опосередковане кредитування. І як би банкам не хотілося приховати своїх реальних власників, Закон їм такої можливості не залишив — ненадання зазначеної інформації НБУ поповнило перелік підстав для віднесення банків до категорії проблемних.

Крім того, цей перелік поповнився ще одним, вкрай суперечливим, пунктом: з 8 березня 2015 року НБУ зобов’язаний приймати рішення про віднесення банку до категорії проб­лемних за умови, якщо цей банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Зрозуміло, що таке абстрактне формулювання надає НБУ широкі можливості для зловживань, тому ця новела Закону була вкрай негативно сприйнята банкірами.

Однак якими б неприємними не були перелічені вище новели, найбільше занепокоєння в банківському секторі викликало внесення змін до Кримінального кодексу (КК) України. Так, з 8 березня 2015 року КК України поповнився статтею 2181, яка встановлює кримінальну відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності. Склад цього злочину полягає в умисному, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчиненні пов’язаною з банком особою будь-яких дій, що призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі або кредитору. Інакше кажучи, з березня поточного року власники та менеджмент банків мають усі шанси піддатися кримінальному переслідуванню у випадку, якщо НБУ вирішить запровадити тимчасову адміністрацію…

 

Посилена відповідальність

 

Здавалося б, вищезгаданий Закон № 218-VIII максимально посилив відповідальність банкірів перед державою та вкладниками. Утім, деяким народним обранцям цього здалося замало.

Так, 10 серпня 2015 року у Верхов­ній Раді України було зареєстровано законопроект № 2487а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності власників банківських установ», ініціатором якого виступив народний депутат України Юрій Шаповалов. Цим законопроектом, зокрема, було запропоновано запровадження повної матеріальної відповідальності для власників банків за всіма зобов’язаннями останніх, якщо ­рішенням суду не буде встановлена їхня невинуватість у визнанні банків проблемними або неплатоспроможними. Більше того, законопроектом передбачено накладення арешту на все майно власника банку з моменту визнання останнього проблемним. Для зняття такого арешту депутат знову-таки запропонував банкірам звертатися до суду та доводити свою невинуватість у фінансових проблемах банківської установи.

Такі ноу-хау, однак, були вкрай негативно сприйняті як банкірами, так і юристами.

У першу чергу юридична спільнота розкритикувала законопроект у зв’язку із очевидним порушенням принципу невинуватості, яке в цьому випадку полягає в необхідності отримання власниками банків судового рішення про їхню невинуватість у визнанні банків проблемними або ж у запровадженні тимчасової адміністрації.

Крім того, нещадній критиці піддалася і пропозиція притягати до відповідальності як власників банків, так і їхніх засновників. У цьому аспекті треба зазначити, що «зас­новник акціонерного товариства» і «акціонер» — поняття абсолютно різні, а відповідальність засновника закінчується в момент реєстрації товариства.

Вищезазначені прогалини законопроекту, вочевидь, так і не дали йому змоги трансформуватися в закон, адже ця законодавча ініціатива, попри галас, навіть не була розглянута Верховною Радою України.

 

Тимчасово непрацездатні

 

Окрім законодавчих змін, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації — найбільший страх банкірів цього року.

На сьогодні банк має всі шанси отримати «спостерігача» у вигляді тимчасового адміністратора у випадку:

1) неприведення банком ­своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проб­лемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ;

3) невиконання банком протягом п’яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проб­лемних;

4) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, унаслідок яких зобов’язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов’язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов’язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

5) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення НБУ (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги НБУ щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ протягом визначеного регулятором строку.

Здавалося б, перелік чіткий та зрозумілий, а невиконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками — найочевидніша підстава для визнан­ня його неплатоспроможним. Разом із тим цього року (як, у принципі, і минулого) НБУ демонструє вибірковий підхід до «вибору жертви».

Так, у деяких випадках проблеми із виплатами вкладів є очевидними, але регулятор офіційно зволікає із запровадженням тимчасової адміністрації, дозволяючи нечистим на руку банкірам виводити кошти до моменту «приїзду ревізора». В інших же випадках НБУ приймає вкрай сумнівні рішення, визнаючи банки неплатоспроможними навіть за умови, що вони вчасно розраховуються із вкладниками.

Деякі банки намагалися оскаржити такі рішення НБУ в судовому порядку, але бажаного результату так і не досягли. Зокрема, перемогу у двох інстанціях здобув ПАТ «ГРІН БАНК», але в подальшому судові рішення на користь банку були скасовані Вищим адміністративним судом України. Ознайомитися з аргументацією ВАСУ, на жаль, в широкого загалу можливості немає, адже тексту судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає. Цікаво, що закритим є і доступ до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, який прий­няв рішення на користь банку, але розгляд справи здійснював у закритому режимі.

 

Фонд гарантування невиплат вкладів

 

Не менш цікавою за тимчасову адміністрацію банків є діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який за останній рік став надвпливовим державним органом. По-перше, саме від ФГВФО залежить здійснення виплат вкладникам і, по-друге, саме Фонд упов­новажений через своїх тимчасових адміністраторів виявляти та реагувати на порушення, допущені менеджментом банків до моменту запровадження тимчасової адміністрації.

Як свідчить практика, цьогоріч ФГВФО налаштований як проти вкладників, так і проти банкірів. Зок­рема, Фонд робить усе можливе і неможливе для нездійснення виплат тим вкладникам, які намагаються отримати свої кошти в повному обсязі, а не в межах 200 000 гарантованих гривень. Варто зазначити, що такі намагання вкладників підкріп­лені складними (і законними) юридичними схемами, над якими думала чи не вся країна. Наприклад, йдеться про так зване дроблення депозитів та зустрічне зарахування зобов’язань за кредитними договорами та депозитами.

Вирішивши, що ці схеми не мають права на існування (точніше, їхня реалізація надто дорого обходиться Фонду), ФГВФО через своїх тимчасових адміністраторів розпочав масову кампанію з порушення кримінальних справ проти осіб, які брали в них участь, а по суті — проти вкладників та менеджменту банків. І якщо першим закидають вчинення злочину, передбаченого статтею 90 КК України (шахрайство), то другим — статтею 3641 того ж Кодексу (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

Утім, навіть незважаючи на порушення кримінальних справ, деякі вкладники все ж не визнають відмови ФГВФО у виплаті вкладів та оскаржують цю відмову в судовому порядку.

Комплексний аналіз судової практики з цього питання свідчить, що суди не мають єдиного бачення з цього питання — рішення приймаються як на користь вкладників, так і на користь Фонду. Вочевидь, крапку в цьому питанні має поставити Верховний Суд України, але на сьогодні робити він це не поспішає.

Фонд гарантування вкладів, у свою чергу, вирішив не очікувати на допомогу від судів.

Так, у липні цього року Фонд за допомогою Національного банку України здобув перемогу над ­вкладниками у вигляді прийняття Верховною Радою України Закону України № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку».

Цей Закон поповнив КК України ще двома статтями: статтею 2201 (порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності) та статтею 2202 (фальсифікація фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи).

Крім того, Законом було встановлено заборону на зарахування зустрічних вимог за зобов’язаннями неплатоспроможних банків, а також використання ними кореспондентських рахунків.

Також було розв’язано і проблему «дроблення» вкладів: Закон розширив перелік підстав, за яких ФГВФО не відшкодовує кошти за вкладами, і до цього переліку увійшли «дроб­лення» вкладів, розміщення коштів унаслідок шахрайських та інших протиправних дій, які є предметом кримінального провадження або перебувають під арештом.

Останні новели Закону викликали шквал критики, адже за відсутності вироку суду говорити про вчинення вкладниками та менеджментом банків кримінального правопорушення, як мінімум, некоректно. Утім, така критика жодним чином не заважає ФГВФО успішно відмовляти у виплаті вкладів на підставі нового Закону № 629-VIII.

 

Валюта vs гривня

 

Якщо посилення відповідальності за віднесення банків до категорії неплатоспроможних зачепило не всі банківські установи, то проблема реструктуризації валютних кредитів цьогоріч була актуальною абсолютно для всіх.

Як відомо, у травні 2015 року найбільші банки України долучилися до Меморандуму про реструктуризацію валютних кредитів, який передбачав конвертацію споживчих кредитів у гривню, а також дозволив банкам списати частину заборгованості позичальників. Водночас цей Меморандум не має сили закону, а відтак, його застосування не є обов’язковим для всіх банківських установ. Крім того, до Меморандуму долучилися не всі банки, адже позиція стосовно умов реструктуризації та курсу валют, який мав би застосовуватися до кредитів, не була прийнятна для більшості банківських установ. За таких обставин проблему довелося розв’язувати на законодавчому рівні.

Зняти напруження у суспільстві повинен був законопроект № ­1558-1, який у разі його прийняття мав би зобов’язати банки реструктурувати всі споживчі кредити за курсом, який діяв станом на дату укладення договору.

Найбільш інтригуючий закон року пройшов три читання у Верхов­ній Раді України і був прийнятий 2 липня, але в подальшому навколо нього розгорнулася «війна»: деякі депутати та міністри оголосили його популістським, банкіри в один голос заявили, що не виконуватимуть його, а Президент пригрозив застосувати своє право вето.

Урешті-решт, закон так і не було підписано, а болюче як для вкладників, так і для банкірів питання рест­руктуризації валютних кредитів — відкладено в довгий ящик.

 

Сумні тенденції

 

Наведений вище аналіз законодавчих змін у 2015 році навряд чи додає оптимізму банківському сектору. На жаль, складається враження, що ані Національний банк України, ні Верховна Рада України на досягнутому зупинятися не збираються.

Так, НБУ продовжує скорочувати кількість банків, запроваджуючи тимчасову адміністрацію по декілька разів на місяць. Особливо пригнічує те, що під деякі банки та їх тимчасових адміністраторів регулятор іні­ціює зміни в законодавство, і ці зміни не йдуть на користь ринку.

Крім того, НБУ цього року вже оголосив війну банкам, які відкривали кореспондентські рахунки за кордоном, особливо в Австрії. Схоже, така тенденція буде актуальною і наступного року.

Не кращою є ситуація й із законодавчими ініціативами народних обранців. Усе частіше Верховна Рада України розглядає не корисні законопроекти, спрямовані на розв’язання нагальних банківських проблем, а популістські листівки, націлені на невдоволених вкладників та споживачів банківських послуг.

Як би там не було, але хочеться сподіватися, що, попри всі проблеми та сумні тенденції, наступний рік принесе банкірам більше хороших новин та стабілізує ситуацію в банківському секторі.