№01 Січень 2016 року → До справи

Судова практика: Арбітражне запровадження

Недовіра до вітчизняної судової системи гальмує спроби законодавців реформувати міжнародний комерційний арбітраж в Україні

Проблема визнання та виконання арбітражних рішень українськими судами

Мирослава САВЧУК,

старший юрист ЮФ Aequo

Проблеми, що виникають на практиці при отриманні дозволу на примусове виконання арбітражних рішень, а також їх визнання в судовому порядку, насамперед пов’язані з недосконалим законодавством, а також неоднаковими підходами судів до вирішення одних і тих самих питань. Практика Верховного Суду України з цього питання, на жаль, є нечисленною.

Так, під час розгляду питання про визнання чи надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення суди повинні перевіряти лише відповідність рішення та порядку розгляду справи, в якій воно було постановлене, на відповідність обмеженому переліку критеріїв, передбачених Нью-Йоркською конвенцією, більшість з яких мають винятково процесуальний характер. Разом із тим суди нерідко виходять за межі цих питань та вдаються до переоцінки обставин і вис­новків арбітражного суду.

Неодностайним є підхід судів щодо ситуації, коли сторона вважається належним чином повідомленою про арбітражний розгляд, що є умовою визнання і виконання арбітражного рішення. Ще більш неодноманітними є підходи судів при застосуванні категорії «публічний порядок». Нерідко необґрунтовані посилання недобросовісних боржників на те, що рішення начебто порушує публічний порядок України, стають підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання належно обґрунтованого арбітражного рішення, прийнятого з дотриманням усіх необхідних процесуальних вимог.

Що стосується законодавства, що регулює відповідні відносини, то вже тривалий час предметом дискусії серед практиків є питання щодо необхідності обмеження процедури визнання чи отримання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення розглядом цього питання лише судом касаційної інстанції або судом апеляційної інстанції з можливістю перегляду в касаційному суді. Є також пропозиції передати всі справи щодо скасування та визнання і виконання арбітражних рішень до юрисдикції Апеляційного суду м. Києва. Обмеження кількості інстанцій розгляду таких справ, безумовно, матиме нас­лідком підвищення якості судової практики, а також більшу її одноманітність.

Створення в Україні альтернативного комерційного арбітражу: «за» та «проти»

Сергій УВАРОВ,

старший юрист практики вирішення спорів ЮФ «Авеллум Партнерс»

На цей момент озвучені ініціативи Мінекономрозвитку щодо реформи міжнародного комерційного арбітражу були сформульовані лише у загальних рисах, тож і робити висновки щодо їх «за» та «проти» можна лише з великою кількістю припущень та зас­тережень.

Передусім треба чітко зрозуміти, які саме недоліки запропонована реформа намагається виправити. Наразі єдиною чітко сформульованою пропозицією Мінекономрозвитку є сприяння та розвиток арбітражу ad hoc. Утім, проводити арбітраж в Україні, наприклад, за регламентом ЮНСІТРАЛ чи за регламентом інших авторитетних арбітражних інституцій сьогодні цілком можливо. Проблема полягає не у відсутності законодавчої бази для проведення таких проваджень в Україні, а у відсутності у сторін довіри до української правової системи і, зокрема, до судової системи, яка здійснює контроль за арбітражним провадженням та може, врешті-решт, скасувати арбітражне рішення, а також фактично у відсутності з боку судів будь-яких процесуальних механізмів сприяння арбітражному провадженню.

Саме з розв’язання таких проблем необхідно починати поліпшення іміджу України як потенційного місця арбітражного розгляду спорів. На жаль, поки що невідомо, чи будуть ці питання адресовані в пропозиціях Мінекономрозвитку. Водночас українським арбітражним співтовариством у цьому напрямі вже зроблені суттєві напрацювання. Так, арбітражний комітет ICC Україна спільно з Українською арбітражною асоціацією підготували свої пропозиції щодо реформи процесуального законодавства у сфері судового контролю та підтримки міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Залишається лише сподіватися, що ці напрацювання буде використано Мінекономрозвитку.

Не треба також забувати, що ефективному розвитку арбітражів на території України заважають багато технічних перепон, такі як наджорстке валютне та податкове регулювання, що ускладнюють залучення іноземних арбітрів. Після усунення перелічених вище основних проблем на шляху розвитку арбітражу в Україні справді можна буде переходити до популяризації та сприяння арбітражу ad hoc і, можливо, навіть розвитку нових арбітражних інституцій в Україні.

Ольга ДОДУХ,

старший юрист практики судових спорів та медіації ЮФ Juscutum

Мінекономрозвитку ініціює створення альтернативного та максимально незалежного міжнародного комерційного арбітражу. З плюсів відзначу можливість залучення іноземних фахівців до участі у правосудді, що справді може підвищити рівень довіри. Але є суперечливими деякі факти.

Пропагуючи ідею максимально незалежного органу від держави, законопроектом займається робоча група та міжвідомча комісія Мінекономрозвитку. Є дані про залучення незалежних експертів, проте ми не знаємо яких. За словами першого заступника Мінекономрозвитку Юлії Ковалів, є позитивна оцінка представників бізнесу, для яких створюється суд, але невідомо з ким така ініціатива обговорювалась. Жодних громадських обговорень.

Отже, є ініціатива створення нового арбітражу із закликом про його незалежність, проте його впровадження здійснюється за незрозумілим механізмом залучення представників бізнесу та громадськості до законотворчості й об’єктивної оцінки.

Невизначеною є подальша доля МКАС при ТПП України, який уже багато років має хорошу репутацію. Постає питання паралельного існування двох судів, що матимуть однакові функції, та вимальовується конкуренція у повноваженнях. Навряд чи іноземних інвесторів приваблюватиме перспектива внутрішньодержавної боротьби двох органів, адже ми пам’ятаємо боротьбу за повноваження між адміністративними, господарськими та місцевими судами.

Утаємниченість для широкого кола бізнесу самого процесу створення такого арбітражу — найбільша прогалина та негативний факт, що наразі викликає лише недовіру. Із заяв пані Ковалів створюється враження, що у процес впровадження нового суду посвячений лише вузький круг обраних. Ідея появи нового органу подається під соусом повернення довіри інвесторів до судової ланки, проте як саме новий орган повертатиме її — незрозуміло. Сама ідея несе глибокий потенціал, проте відсутність чіткої та доступної інформації навряд чи створює враження впровадження прозорої та зрозумілої системи правосуддя.

Створення в Україні альтернативного комерційного арбітражу: «за» та «проти»

Андрій КУБКО,

к.ю.н., партнер міжнародної асоціації «Сквайр Паттон Боггз — Салком»

Таку перспективу треба оцінювати насамперед з точки зору розвитку інституту комерційного арбітражу в Україні, поширення використання і підвищення ефективності цього інструменту у комерційних відносинах. Тобто йдеться про те, чи отримає Україна шанс, принаймні поступово наблизитися до рівня відомих в Європі розвинених арбітражних юрисдикцій, що зарекомендували себе як найбільш сприятливі для проведення арбітражу (так звані arbitration-friendly jurisdictions) — таких як, наприклад, в Австрії, Швеції, Швейцарії.

Видається, як мінімум, сумнівним, що це питання може бути вирішене створенням нових арбітражних інституцій. По-перше, однією з головних перешкод, що сьогодні стають на заваді застосуванню комерційного арбітражу як такого, є недостатня ефективність сприяння арбітражу з боку державних судів. Це пов’язано як із певними прогалинами у законодавстві, так і особливостями правових традицій, правової ідеології країни, кадровим забезпеченням органів судової влади. А тому ця проблема потребує комплексного розв’язання, яке має охоплювати як питання законодавства, в тому числі процесуального, так і підвищення ефективності державної судової системи. Без цього альтернативний комерційний арбітраж, якщо буде створений, залишиться приреченим стикатись з тими самими перешкодами, що є тепер.

По-друге, як відомо, в Україні діє міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України. Цей арбітраж, незважаючи на недоліки у його діяльності, наразі все ж користується певною репутацією в Україні і поза її межами, принаймні на теренах близького зарубіжжя. Тому більш доцільним видається удосконалення міжнародного арбітражу на базі існуючого МКАС шляхом його реформування за низкою напрямів. А створення нового арбітражу здатне лише послабити і без того не надто високий авторитет України як «про-арбітражної» юрисдикції.

Ефективність роботи МКАС при ТПП України. Тенденції 2015 року

Ігор СЕМЕНОВ,

адвокат, FCIArb, старший юрист МЮГ AstapovLawyers

2015 рік став роком тріумфу МКАС при ТПП України. Станом на сере­дину грудня на розгляд МКАС при ТПП Україні протягом 2015 року було подано понад 850 спорів. Цьому сприяло багато факторів, однак сьогодні вже очевидно, що міжнародний комерційний арбітраж не є чимось незвичним для українського бізнесу.

Водночас Мінекономрозвитку неодноразово висловлювало пропозиції щодо створення нового, альтернативного, арбіт­ражного суду в Україні. Варто відзначити, що розвиток міжнародного арбітражу в Україні та створення нових арбітражних інститутів не може бути ефективним без внесення відповідних проарбітражних змін до чинного законодавства. Юристам-практикам відомі безліч неврегульованих законодавством України ситуацій, які сприяють тому, що сторони обирають більш дружні юрисдикції для розгляду свої спорів. Зокрема, досі нерозв’язаною залишається проблема вжиття заходів забезпечення позову міжнародним арбітражем, немає відповідної підтримки арбітражу з боку державних судів.

За таких обставин будь-які ініціативи з реформування міжнародного арбітражу треба починати з прийняття відповідного законодавства. Більше того, експертною спільнотою вже розроблено відповідні законопроекти, і починати потрібно насамперед із прийняття таких законопроектів, чим буде створено належні умови для розвитку арбітражу в Україні.

-->