Корпоративне право: Сила переконання
Непрямий позов як засіб захисту інтересів міноритарного акціонера досі не набув поширення в Україні
Права акціонера (учасника) господарського товариства визначені чинним законодавством України, насамперед Цивільним кодексом України, Законами України «Про господарські товариства» та «Про акціонерні товариства».
Серед цього обсягу прав міноритарні акціонери (учасники), які володіють незначною часткою в статутному капіталі, користуються передусім майновими правами: правом на дивіденди та на відчуження своєї частки (або її частини) іншим особам.
Через невеликий розмір їхньої частки (і, відповідно, невелику кількість голосів на загальних зборах) міноритарії фактично не мають змоги брати участь в управлінні товариством: практично будь-які рішення з питань діяльності товариства можуть бути прийняті попри їхній негативний голос. Природно, що й склад органів управління товариства (насамперед виконавчого органу) визначається, як правило, без урахування побажань міноритаріїв.
У той же час можлива ситуація, коли ті чи інші дії виконавчого органу товариства та/або мажоритарних акціонерів (наприклад, укладення значних правочинів чи правочинів, у вчиненні яких є заінтересованість) призводять до суттєвого зменшення його активів та прибутку. Як наслідок, зменшується і ринкова вартість частки (акцій), якими володіє міноритарій. Акціонер (учасник) також втрачає своє право на очікувані дивіденди.
Права такого акціонера (учасника) виявляються опосередковано порушеними — їхнє порушення є похідним від порушення інтересів самого товариства. Проте товариство в таких випадках часто виявляє бездіяльність. У цій ситуацію міноритарному акціонеру доречно згадати, що «спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих».
Іноземна практика
Законодавство багатьох зарубіжних країн передбачає право акціонера (учасника) захистити свої права в описаній ситуації шляхом подання непрямого (похідного) позову. У США такий позов має назву derivative suit. В американській правовій доктрині застосовується також термін shareholder’s derivative action (об’єднаний позов акціонерів), що має схожий зміст.
Непрямий позов подається акціонером (учасником) від імені та в інтересах товариства, незважаючи на те, що акціонер (учасник) формально не уповноважений представляти ці інтереси. Відповідачем у таких позовах виступає, як правило, виконавчий орган товариства або мажоритарний акціонер, дії якого опосередковано призвели до порушення прав міноритарія.
Непрямий позов також має окремі ознаки групового (колективного) — хоча він і подається однією особою, проте опосередковано стосується інтересів значного кола осіб (усіх акціонерів того ж товариства).
Окрім далеких Сполучених Штатів, інститут непрямого позову знайшов своє відображенні і в праві багатьох європейських країн, серед яких і постсоціалістичні держави на зразок Чехії, Словаччини, Болгарії та Росії.
Так, пунктом 5 статті 71 Федерального закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» від 26 грудня 1995 року № 208-Ф3 передбачено, що акціонер (акціонери), які володіють сукупно не менш ніж 1 % простих акцій товариства, мають право звернутися до суду з позовом до ради директорів (наглядової ради), виконавчого органу або його члена чи управляючої організації про відшкодування завданих товариству збитків, спричинених їхніми винними діями.
Перша спроба
Окремі спроби вітчизняних акціонерів (учасників) вдаватися до непрямого позову зазвичай не знаходили схвалення у судовій практиці. Так, зокрема, Конституційний Суд України (КСУ) виніс рішення від 1 грудня 2004 року, яким встановив, що акціонер має право захищати права та охоронювані законом інтереси товариства, які не є тотожними простій сукупності індивідуальних прав та інтересів акціонерів, шляхом звернення до суду у випадку їхнього порушення. У той же час КСУ встановив, що порядок такого судового захисту визначається законом.
Оскільки на момент проголошення рішення закон такого порядку не встановлював, більшість судів у подібних справах відмовляли акціонерам у непрямих позовах, окрім випадків, коли такі позови подані на підставі відносин представництва (тобто акціонер діє від імені товариства на підставі довіреності).
Темі непрямого позову приділено увагу в постанові Пленуму Верховного Суду України (ВСУ) «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року № 13, пункт 51 якої містить рекомендацію господарським судам відмовляти акціонерам (учасникам) у задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених товариством.
Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI спершу містив положення, яке стосувалося непрямого позову. Частиною 2 статті 72 було передбачено, що будь-хто з акціонерів товариства вправі подати позов про відшкодування збитків, завданих посадовими особами товариства у разі порушення ними вимог закону про правочини, у вчиненні яких є заінтересованість.
Проте зазначена норма «не дожила» до суцільного впровадження в реальність Закону України «Про акціонерні товариства» — вона була видалена Законом України від 3 лютого 2011 року № 2994-VI.
Наразі непрямий позов в Україні фігурує винятково у правовій доктрині та фантазіях окремих акціонерів, які не можуть захистити свої права іншим чином.
На шляху до втілення
З урахуванням тенденції до поступового запозичення Україною зарубіжного законодавчого досвіду можна очікувати, що найближчими роками інститут непрямого позову все ж отримає закріплення в національному праві.
Про це свідчить, зокрема, зміст проекту Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», частина 5 статті 44 якого передбачає право на подання позову про відшкодування збитків, завданих виконавчим органом, учасником товариства. Щоправда, заради справедливості треба відзначити, що проект цей уже не перший рік блукає коридорами «будинку під куполом» і наразі його не винесено на порядок денний.
На тему непрямого позову вітчизняними правниками захищено декілька дисертацій та написано низку наукових праць, тоді як на практиці справа не сунеться з місця — чи то парламентарі мають важливіші справи, чи то досі не можуть дійти консенсусу з деяких дискусійних питань, які стосуються впровадження непрямого позову.
Одним із таких питань є встановлення «позовного ліміту» — мінімальної частки у корпоративних правах, наявність якої в особи (осіб) дає право на подання непрямого позову. Висуваються ідеї як щодо запозичення одновідсоткового бар’єра в російських сусідів, так і щодо встановлення 10-відсоткового мінімуму (апологети останнього підходу посилаються за аналогією до частини 1 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства», за якою право на скликання позачергових загальних зборів акціонерів за власною ініціативою мають акціонери, що володіють у сукупності 10 % голосуючих акцій).
Дискусії викликає також і питання щодо підвідомчості справ за непрямими позовами акціонерів (учасників) до виконавчого органу товариства або його члена. На відміну від спорів між товариством та учасником (акціонером), корпоративність таких спорів дещо сумнівна. З іншого боку, такі справи фактично випливають із корпоративних відносин, що наближує їх «за духом» до господарського провадження.
