Сімейне право: Шлюбна абетка

Юлія ЯШЕНКОВА,
старший юрист МЮГ AstapovLawyers

Договір між подружжям не рятує відносини, проте суттєво полегшує життя сімейної пари після розриву

Відповідно до змін, внесених до Кодексу про шлюб та сім’ю згідно із Законом України від 23 червня 1992 року № 2488-VII, в Україні було запроваджено інститут шлюбного договору. Разом із тим, положення, внесені до чинного на той момент Кодексу, зачіпали питання укладення шлюбних договорів лише побіжно, відводячи його врегулювання на розсуд Кабінету Міністрів України.

З набранням з 1 січня 2004 року чинності новим Сімейним кодексом України це питання набуло більшої юридичної осмисленості та правової урегульованості. Однак до цього часу до укладення шлюбних договорів вдається менше одного відсотка пар. Це пояснюється, з одного боку, нерозумінням доцільності таких договорів, а з іншого — їхньою ефективністю та можливістю реального виконання.

Двосторонній рух

З огляду на це можна виділити декілька аспектів, що становлять, так би мовити, абетку інституту шлюбного договору.

По-перше, це коло питань, що можуть бути врегульовані договором, а також обмеження, встановлені в цьому відношенні відповідно до чинного законодавства. Так, головну мету шлюбного договору становить врегулювання майнових відносин сторін договору. Це означає, що пара може визначити свої взаємні права та обов’язки (як подружжя між собою та/або як батьків між ними та дітьми) винятково матеріального характеру, а саме: правовий режим належного подружжю майна, порядок користування житлом, а також питання надання утримання.

Якщо договором врегульовані питання правового режиму майна, то сторони, наприклад, можуть відмовитися від режиму спільної сумісної власності подружжя, що застосовувався би за відсутності відповідних застережень про це у шлюбному договорі, та визначити водночас, що майно кожного із подружжя вважатиметься особистою приватною власністю кожного з них. Разом із тим, сторони можуть визначити правовий режим шлюбних подарунків, а також передбачити попередні умови та порядок поділу майна подружжя на випадок розірвання шлюбу.

Стосовно ситуацій, коли у зв’язку із укладенням шлюбу один із подружжя заселяється до житлового приміщення іншого з подружжя, сторони шлюбного договору можуть передбачити в ньому порядок користування житлом (у тому числі родичами подружжя) та/або порядок і строки його звільнення у разі розірвання шлюбу та/або умови та порядок подальшого користування таким помешканням.

Водночас, відповідно до умов шлюбного договору, можуть бути визначені умови надання утримання одному з подружжя (зокрема, у випадках, не передбачених чинним законодавством, тобто не пов’язаних з непрацездатністю чи потребою в матеріальній допомозі, що виникли в період шлюбу), а також аліменти на дітей, їхній розмір, порядок та строки виплати.

Крім того, чинне законодавство передбачає для батьків можливість на договірних засадах визначити порядок здійснення батьківських прав та виконання їхніх обов’язків. Таким чином, сторони можуть включити до шлюбного договору і такі умови (зок­рема, на випадок розірвання шлюбу визначити місце проживання дитини з одним із подружжя та порядок відвідування іншим із них).

Проте чинний Сімейний кодекс України містить і низку обмежень стосовно договірного регулювання певних питань. Зокрема, умови шлюбного договору не можуть бути спрямовані на врегулювання ­особистих відносин подружжя, а також між ними та дітьми.

При цьому, врегульовуючи питання майнового характеру, шлюбний договір не може містити положень, що зменшують обсяг прав дітей порівняно із встановленим законодавством мінімумом. Наприклад, відповідно до приписів Сімейного кодексу України, розмір аліментів на дитину не може становити менше за тридцять відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, що станом на 1 квітня 2012 року становить 273,30 гривні для дітей віком до шести років, а для дітей віком від шести до вісімнадцяти років — 340,20 гривень.

Також законодавство забороняє передавати за умовами шлюбного договору одному з подружжя право власності на нерухоме майно або інше майно, що підлягає державній реєстрації.

По-друге, сторони шлюбного договору мають знати, що такий договір може бути укладено винятково у двосторонньому порядку. Так само жоден із подружжя з моменту укладення шлюбного договору не може в односторонньому порядку ані відмовитися від нього, ані змінити будь-які його умови. При цьому внесення до шлюбного договору будь-яких змін та/або відмова від нього, як, власне, і укладення шлюбного договору, ­потребують письмової форми та мають бути нотаріально посвідчені.

Домовленості без умовностей

Стосовно моменту укладення шлюбного договору, то його може бути укладено як нареченими, тобто до моменту державної реєстрації шлюбу (після подання парою заяви до відділу РАЦС), так і подружжям у будь-який момент після здійснення реєстрації (аж до моменту розірвання шлюбу). При цьому шлюбний договір, укладений нареченими до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту укладення шлюбу, а договір, укладений подружжям, — з моменту його нотаріального посвідчення. Водночас з приводу відмови від шлюбного договору сторони за взаємною згодою можуть припинити дію шлюбного договору як на майбутнє, так і на минуле.

Безумовно, своєчасне укладення шлюбного договору у випадку можливого розірвання шлюбу здатне знач­ною мірою вирішити протиріччя як щодо поділу майна, так і стосовно опіки над дітьми та розміру аліментів між подружжям, яке в момент розпаду сім’ї не завжди може опанувати наплив емоцій та досягти компромісу.

Разом із тим, на підставі рішення суду шлюбний договір може бути на вимогу одного із подружжя:

а)?змінений (для захисту інте­ресів одного із подружжя, інтересів їхніх дітей, у тому числі непрацездатних повнолітніх);

б)?розірваний (наприклад, у випадку невиконання одним із подружжя положення, за яким право власності на спільно набуте нерухоме майно після розірвання шлюбу переходить до цього з подружжя із залишенням за іншим із них права користування зазначеним нерухомим майном);

в)?визнаний недійсним повністю або часткового (підставою для цього може, скажімо, стати те, що умови договору, всупереч вимогам чинного законодавства, ставлять одного з подружжя у вкрай невигідне становище).

Таким чином, наявність шлюбного договору здатна розв’язати значну частину проблем, що випливають із шлюбних відносин чи у зв’язку з ними. Хоча, на жаль, шлюбний договір усе ж не є «універсальними ліками» та стовідсотковою гаран­тією на всі можливі життєві випадки. Водночас подружжя не позбавлене права укладати між собою будь-які інші, не заборонені законом, договори (зокрема, дарування, відступлення, купівлі-продажу) як стосовно об’єктів особистої приватної, так і спільної сумісної власності. При цьому такі договори за інших рівних обставин часто стають більш стійкими у разі подальшого оспорювання їх у судовому порядку.

-->