Бізнес: Нечесна гра

Євген ПІДЛІСНИЙ

Хоча недобросовісна конкуренція на юридичному ринку і не проявляється настільки відкрито та нахабно, як у деяких інших бізнес-сферах, це явище, безумовно, шкодить юриспруденції

Юридичні фірми та окремі правники рідко вдаються до відкритих недобросовісних дій, передбачених Законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про захист економічної конкуренції». Юристи не надто часто порушують права інтелектуальної власності інших юристів, мавпуючи їхні логотипи та корпоративний стиль або ж копіюючи веб-сайти (хоча й такі випадки трапляються). Мало хто наважується також відкрито дискредитувати своїх колег в очах клієнтів та інших юристів. Андрій Трембіч, адвокат АФ «Грамацький і Партнери», стверджує, що йому не доводилося чути про умисні зловживання, спрямовані на дискредитацію конкурента, підкуп його працівника чи комерційне шпигунство або ж на пряме використання його ділової репутації, фірмового найменування, торговельної марки чи результатів інтелектуальної праці: подібні агресивні дії зазвичай мають дуже сильний зворотний ефект.

Частіше в юридичному бізнесі спостерігаються такі речі, як недобросовісна реклама та демпінг. І, мабуть, специфічними юридичними методами недобросовісної конкуренції є підкуп осіб, які приймають рішення про залучення до роботи зовнішніх юристів, подання недостовірної інформації до юридичних рейтингів, зокрема завищення доходів, кількості співробітників, проектів у роботі та успішних справ. Останнє має місце, зокрема, тоді, коли юрфірми піарять свою участь у міжнародних багатомільйонних угодах чи судових процесах, «забуваючи» при цьому вказати свою реальну частку в таких справах.

Характерним для України методом недобросовісної конкуренції є й використання неформальних зв’язків з органами державної влади, коли останні наполегливо пропонують звертатися до конкретних юристів, щоб отримати бажаний результат. На думку Андрія Трембіча, недобросовісна конкуренція серед юридичних фірм України має досить деформовану порівняно із «старими» ринками структуру: обмеження вільного змагання між учасниками ринку відбувається переважно не «знизу» (діями самих конкуруючих суб’єктів), а «згори» (антиконкурентними діями органів держаної влади). Йдеться про проведення непрозорих тендерів на закупівлю юридичних послуг за кошти державного бюджету, підозрілу тенденційність при обранні юридичного радника для органів влади та угод з публічним елементом, пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання державного сектору до обрання такого («правильного») радника.

«Відтак, самі носії державної влади, надаючи окремим гравцям необґрунтовані й позаправові преференції (і в такий спосіб дискримінуючи решту), «згори» спотворюють конкурентне середовище на всьому юридичному ринку, — зазначає пан Трембіч. — При цьому в горизонтальній площині «класичні» антиконкурентні дії юридичних фірм зустрічаються значно рідше. За відсутності монопольного становища на нашому ринку немає й обме­жувальної діяльності, пов’язаної з таким становищем».

Двигун нечесної конкуренції

«Несумлінна реклама юридичних послуг — видима частина айсберга несумлінної конкуренції на цьому ринку», — говорить Віталій Бобриньов, партнер ЮФ Pragnum. — До її специфіки можна віднести обмежену, взаємну спрямованість конкурентів, як правило, несумлінні учасники конкурують із собі подіб­ними. Потенційні клієнти таких «конкурентів», не маючи культури споживання юридичних послуг, до «нормальних» юристів просто не доходять. Досвідчені клієнти, у свою чергу, несумлінну рекламу взагалі не сприймають».

Утім, факт залишається фактом: чимало хто «ведеться» на таку рекламу юридичних послуг, яка передбачає «розв’язання будь-яких проблем» чи «стовідсоткові гарантії». Подібна рек­лама не лише вводить потенційних споживачів в оману, а й дискредитує юридичну спільноту і, відповідно, штовхає розчарованих клієнтів шукати неправових методів вирішення своїх питань. Тому зміст реклами юридичних послуг завжди перебуває під пильним поглядом юридичної спільноти у багатьох країнах. В Україні ж немає чітких обмежень на рекламу юридичних послуг, рекламодавці не зобов’язані вказувати ім’я хоча б одного юриста, відповідального за юридичне обслуговування.

Андрій Трембіч додає, що, розраховуючи на певну поблажливість щодо таких «пасивних» порушень (які нібито не заплямовують конкурентів, а «всього лише» вводять споживачів в оману щодо власних неправдивих переваг чи якостей), дехто вдається до кричущої реклами далеко за межею етичних стандартів: багато з цих витворів сучасного рек­ламного мистецтва повсякчас можна зустріти під більшістю столичних судів. «До честі професійного осередку, така сумнівна творчість залишається прерогативою його нижчих верств, які взагалі не звикли приміряти до своєї діяльності масштаби добросовісності, розумності та ділової репутації», — зауважує він.

Загалом, на переконання Віталія Бобриньова, робота несумлінної рек­лами базується на експлуатації двох основних властивостей юридичної послуги. Перша — це непередбачуваність результату: той, хто «зумів» гарантувати, одержує незаперечну конкурентну перевагу, а докори сумління компенсуються гонораром. Друга — нематеріальність юридичної послуги й відсутність чітких критеріїв її якості. Клієнтові складно оцінити зміст і рівень роботи юриста, цим активно користуються при демпінгу, продаючи за викидною ціною свідомо низькосортні послуги.

Істина в ціні

Спірним є питання, чи можна розглядати демпінг як недобросовісну конкуренцію на юридичному ринку. Річ у тім, що ціноутворення юридичних послуг ніяк не регулюється, а тому все залежить від самих юристів. Разом із тим є середні ціни на конкретні юридичні послуги у тому чи іншому регіоні. Проте навіть якщо ціна за послугу видається невиправдано низькою, не факт, що має місце демпінг: вона може бути ексклюзивною для постійного клієнта чи клієнт може бути неприбутковою організацією, яка неспроможна платити за ринковими цінами. Аналогічна ситуація і з послугами pro bono, надання яких цілком може виступати конкурентною перевагою — у першу чергу це добре для репутації компанії. У той же час можливість надавати послуги pro bono без шкоди для тих юридичних послуг, які приносять доходи, у різних юрфірм неод­накова. Тому не варто виключати можливі звинувачення на адресу тих юрфірм, що дуже активно займаються pro bono і мають від цього відповідні дивіденди.

Олена Волянська, старший юрист ЮФ LCF Law Group, вважає, що демпінг ніколи не був ефективним засобом боротьби за клієнта. Так, назвавши клієнту один раз необґрунтовано низький тариф за надання послуги, потрібно бути готовим до того, що з цим клієнтом завжди доведеться працювати собі на збиток — психологічно клієнт не розуміє наступного підвищення і поч­не шукати нового юридичного радника. «Тому демпінг — це, відверто, шлях у нікуди. Більше того, деякі клієнти вельми підозріло ставляться до дешевих послуг, підозрюючи, що, можливо, за рахунок ціни постраждає якість», — говорить пані Олена.

Такої ж думки дотримується і Андрій Трембіч, адвокат АФ «Грамацький і Партнери», відзначаючи, що демпінг — це питання не ціни, а винятково якості юридичних послуг. Причому це питання звернене не до надавачів цих послуг, а насамперед до демпінгоорієнтованого їхнього споживача. Дуже багато клієнтів воліють спитати з адвокатів «як з розумних», а заплатити їм за це «як дурням». І завжди знайдеться клієнт, упевнений, що третій сорт — не гірший за перший. Благо, пропозицій третього сорту вистачає завжди, та ще й за доступною ціною. Проте він не вважає це проявом недобросовісної конкуренції, позаяк, по-перше, не доводиться взагалі сприймати таких суб’єктів як своїх конкурентів (хто продає свої послуги за собівартістю, той, власне, за визначенням виключається з конкурентної боротьби); по-друге, зрештою, ринок сам розставляє все по своїх місцях. Навіть на постійно «падаючому» ринку демпінг є не постійним, а спорадичним, тож не треба переоцінювати цього явища та сили «нового тренду».

Узагалі регулювати ціноутворення на юридичному ринку нормативним шляхом навряд чи має якісь перспективи. Таке регулювання має, швидше, здійснюватися на неформальному рівні, за добровільної домовленості великої частини гравців ринку. Такий «прейскурант» може бути передбачений, наприклад, декларацією чи меморандумом, участь в якому свідчитиме про певний рівень авторитету та взаємної довіри його учасників. Самі учасники юридичного ринку також не підтримують боротьбу проти демпінгу. Андрій Трембіч вважає, що організована юридична спільнота має здійснювати певні активні стримуючі дії щодо демпінгу окремих гравців. За винятком випадків, коли мають місце узгоджені групові антиконкурентні втручання.

Битва титанів

Якщо говорити про міжнародний досвід, то непоодинокими є судові спори між юридичними фірмами з питань недобросовісної конкуренції. Як приклад Олена Волянська наводить те, що переманювання співробітників (або клієнтів) американських юридичних фірм виливається у багатомільйонні позови. «Юридичні спільноти багатьох країн давно мають і дотримуються певних етичних кодексів, однак і це не рятує від порушень на сто відсотків. Однак в українських реаліях навіть теоретично важко уявити собі перспективи такого захисту», — вважає пані Волянська.

На початку цього року Elliott Greenleaf & Siedzikowski P.C., юридична компанія з Пенсільванії, подала позов проти одного з колишніх партнерів, його нової юрфірми та двох своїх колишніх клієнтів, звинувачуючи їх у недобросовісній конкуренції, розробці та застосуванні схеми з незаконного заволодіння інформацією. Суть звинувачень у такому: колишній партнер перед тим, як залишити фірму, перекачав 45 гігабайтів інформації, що належить Elliott Greenleaf & Siedzikowski P.C., до Інтернету, а потім — до свого нового офісу, заодно видаливши резервні копії незаконно перекачаної інформації. Крім того, після свого звільнення він перешкоджав компанії у доступі до комп’ютерів, на яких було встановлено програмне забезпечення для доступу до інформації компанії. Цікаво, що комп’ютери знаходились у приміщенні, власником якого був колишній партнер. На думку Elliott Greenleaf & Siedzikowski P.C., такі дії повинні були сприяти втіленню у життя змови колишнього партнера, його нової компанії та двох колишніх клієнтів з метою забрати бізнес та переманити клієнтів до нової структури, підконтрольної колишньому партнерові та згаданим двом колишнім клієнтам. Наразі у справі не розставлені крапки над «і», зокрема судом не визнано, що вказані вище дії є проявом недобросовісної конкуренції.

Інформація на продаж

Олена ВОЛЯНСЬКА,
старший юрист ЮФ LCF Law Group

Недобросовісна конкуренція, на мою думку, може проявлятися в двох видах: по відношенню до клієнта і у відносинах безпосередньо між юридичними фірмами. Наприклад, юридичні фірми можуть вдаватися до переманювання здібних працівників, так зване хедхантерство (від headhunter — мисливець за головами). Іноді співробітники, які змінюють місце роботи, можуть відчутно «прорідити» клієнтський портфель компанії.

Недобросовісна конкуренція також може полягати у неправомірному використанні маловідомими компаніями торговельного знаку або найменування відомих компаній. Але на сучасному етапі розвитку юридичного бізнесу в Україні це навряд чи введе в оману серйозних клієнтів або спричинить суттєву шкоду компанії-правоволодільцю.

Іноді юридичні компанії або практикуючі юристи можуть «завойовувати» місце в юридичному просторі, навмисно надаючи клієнту неправдиву інформацію щодо юридичних послуг. Кожен, мабуть, неодноразово бачив оголошення типу «ліквідація підприємств за один день» або «допоможемо не повертати кредит банку», або «узаконення самовільного будівництва за сім днів». Однак такі прояви властиві або аматорам від юриспруденції, або відвертим шахраям. На жаль, від подібних проявів найчастіше страждає клієнт, який часто платить двічі: спочатку шахраям, а потім уже професіоналам, щоб виправити ситуацію.

Несумлінна освіта

Віталій БОБРИНЬОВ,
партнер ЮФ Pragnum

Збільшення несумлінності конкуренції обумовлене баченням юриспруденції як винятково комерційного заняття, наслідком чого стає етичне виправдання всіх засобів, які можна застосувати для досягнення результату, тобто одержання максимального прибутку. Така уява про юридичну практику є помилковою, невипадково адвокатська практика на законодавчому рівні визнана не господарською, а професійною діяльністю. Однак часто розуміння суті професії юриста приходить після закінчення вишу, коли змінювати сферу діяльності вже пізно, звідси, на мій погляд, і «ростуть ноги» цієї проблеми. Підприємець від юриспруденції, перебуваючи на ринку, починає аналізувати переваги своїх конкурентів і бачить, що головне — це досвід і вагомий багаж успішних справ, одночасно з цим приходить розуміння того, що швидко все це одержати неможливо, бо юридичний бізнес порівняно повільний. Опинившись у такій «пастці», юрист починає форсування, в основі якого, як правило, лежать методи несумлінної конкуренції, метою якої є заробіток «швидких грошей». Таким чином, проблема несумлінної конкуренції в Україні — це проблема несумлінної юридичної освіти.

Закон Парсонса

Андрій ТРЕМБІЧ,
адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

У «Захоплюючій мерфології» є такий собі «закон Парсонса»: у містечку, де один адвокат не виживе, два адвокати процвітатимуть. Закладений у ньому парадокс відображає природу зростаючого молодого ринку: до певного ступеня ми, адвокати, зацікавлені в конкуренції з боку колег. Розмежування різних її форм і способів відбувається значно пізніше, коли починає складатися організована ринкова інфраструктура. Про недобросовісну конкуренцію на українському юридичному ринку говорити можна, проте лише у певному контексті, оскільки недобросовісна конкуренція у своєму класичному, безпосередньому вигляді тут зустрічається вкрай рідко та надто очевидно шкодить діловій репутації всіх учасників.

Річ у тім, що недобросовісна конкуренція передбачає такі форми конкурентної поведінки, які суперечать торговим чи іншим «чесним узвичаєнням» і діловій практиці на певному ринку. Отже, для її поширення необхідні принаймні дві передумови: (а) наявність достатньо «щільної» конкуренції гравців ринку, за якої всі його ніші зайняті, а суб’єкти так чи інакше вимушені безпосередньо стикатися (конкурувати) один з одним за обмежений економічний ресурс, та (б) наявність чіткої домовленості вказаних гравців про самі правила гри (вироблення загальновизнаного кодексу конкурентної поведінки). Що й говорити: вітчизняний ринок юридичних послуг, який досі переживає період свого становлення, повною мірою ще не набув двох зазначених рис. Відсутність структурованого нормативного канону для юридичного ринку унеможливлює кваліфікацію окремих його сегментів як білих або чорних з погляду конкуренції: наразі всі вони є сірими.

-->