Судова практика: Зокрема думка

Юрій ПЕТРАШ, старший юрист ЮК MORIS GROUP

Донедавна, окрема думка судді була, швидше, винятком, ніж звичайною практикою в роботі суду. Серед практикуючих юристів нерідко доводилось чути про пасивність суддів, що входять до складу колегії під час розгляду справи та про фактичне її вирішення головуючим колегії. З цього приводу навіть побутувало твердження, що саме головуючий суддя приймає кінцеве рішення, а інші — лише підписують складений ним проект постанови. Як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, за весь період своєї роботи Верховним Судом України було складено 75 окремих думок судді. Для порівняння, лише за період з 1 січня 2018 року по 1 грудня 2018 року суддями Верховного Суду (ВС) було складено 375 окремих думки, 173 з яких — суддями Великої Палати. Ця статистика успішно розвінчує вищевказаний стереотип, оскільки не лише засвідчує активну роботу всіх суддів зі складу колегії під час винесення рішення, але й демонструє на практиці реалізацію законодавчих гарантій їх незалежності та автономності від впливу їхніх колег.

Проілюстрована активність суддів Великої Палати ВС у викладенні власної позиції щодо результату розгляду справ, що не співпадає з думкою більшості, не може залишатись не поміченою як серед практикуючих адвокатів, так і серед громадськості. Вважаю, що такий процесуальний інструмент є важливим засобом привернення уваги суспільства до неоднозначності законодавчого регулювання правовідносин у судовому спорі та сигналом, що свідчить про необхідність законодавчих змін. На сьогодні є також і значна кількість так званих колективних окремих думок (28), що підписані низкою суддів Великої Палати ВС, які розглядали справу. Такі окремі думки повинні привертати особливу увагу адвокатів, науковців, а також законодавців для глибокого аналізу правовідносин, що були предметом судової справи.

Варто зазначити, що окремі думки суддів допомагають підвищити також якість судового рішення та виступають дієвим засобом поліпшення його вмотивованості. На це впливає той факт, що та частина суддів, яка активно працює над текстом судового рішення, перебуває у певній конкуренції зі своїми колегами, які працюють над окремою думкою. Завдяки цьому автори судового рішення змушені викладати максимальну кількість аргументів власної правової позиції, аби бути переконливішими, аніж їхні «незгідні» колеги. Це, у свою чергу, поліпшує якість продукту, який буде наданий суспільству за результатами здійснення судочинства.

Вагомим доказом підвищення ролі інституту окремої думки судді в суспільстві є те, що Вища рада правосуддя у своєму рішенні від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» уперше на нормативному рівні окреслила конкретні завдання окремої думки судді — заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

Таким чином, вважаю, що окрема думка судді повинна стати дієвим інструментом впливу на судову практику та передумовою для її зміни. Особисто переконаний, що активна участь суддів Великої Палати ВС у складенні окремих думок при вирішенні справ є позитивним явищем, що є ознакою демократизації судової системи України, її незалежності та ефективне застосування нею принципу верховенства права.

Олексій КОЛТОК, старший юрист ЮФ Sayenko Kharenko

З аналізу офіційно доступної інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень видно, що станом на кінець листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула 1 379 справ. При прийнятті судових рішень було викладено 169 окремих думок. Тобто показник, де судді не досягли одностайної згоди при вирішенні справ, становить близько 12 %.

Якщо порівняти вказану інформацію з діяльністю Верховного Суду України, то за весь період його роботи було викладено лише 75 окремих думок із 10 448 рішень та постанов, прий­нятих за наслідками розгляду судових справ, що становить менше 1 %.

У розрізі справ за категоріями судова статистика є такою: 113 окремих думок із 833 судових рішень викладено в адміністративних справах, що становить 13,7 % від розглянутих справ, 27 із 233 (12 %) — у господарських справах, 25 із 291 (8,9 %) — у цивільних справах, 4 із 22 (22,7 %) — у кримінальних справах.

Вказане свідчить, що сформований склад Великої Палати Верховного Суду справді забезпечує всебічність розгляду судових справ, що досягається поєднанням і взаємодією як професійних суддів, так і суддів-науковців та колишніх представників юридичного бізнесу. Безумовно, така синергія не може не породжувати різного підходу до тлумачення як матеріального, так і процесуального закону, що і знаходить свій прояв у вигляді викладення окремих думок при вирішенні справ.

Зростання обсягу окремих думок при вирішенні судових справ є індикатором того, що судді насправді ретельно досліджують кожну справу і водночас не обмежуються формальним підходом до правозастосування, виходячи із судової практики, яка була напрацьована раніше.

Зважаючи на це, наявність окремої думки при винесенні судового рішення свідчить, що питання, щодо якого було викладено окрему думку, було предметом обговорення Великої Палати, однак Верховний Суд дійшов висновку щодо іншого застосування положень закону до спірних правовідносин.

На наше переконання, для юридичної спільноти це має позитивне значення, зважаючи на такі аспекти. По-перше, практикуючі юристи можуть враховувати позицію меншості при обґрунтуванні правової позиції у власних справах, додатково підсилюючи «проблемні питання» зібраними доказами. По-друге, окрема думка часто розкриває зміст та аргументи щодо можливої іншої позиції, яка може бути викладена у спірних правовідносинах, що не завжди може бути викладене у змісті постанови Верховного Суду. По-третє, за наявності окремої думки юристи розуміють, що позиція Верховного Суду не є одностайною, у зв’язку з чим у подальшому є можливість зміни підходу до правозастосування.

З огляду на це наявність різних думок щодо застосування закону є неминучою при вирішенні судових справ. Викладення окремих думок загалом оцінюється позитивно, оскільки свідчить про наявність дискусії поміж суддями та принциповий підхід до правозастосування.

Щодо другого питання, то варто зазначити, що прогнозованість судових рішень є однією з основоположних засад судочинства, оскільки учасники правовідносин можуть розраховувати, що їхнє право буде захищене у певний спосіб.

Зазначене має досягатися сталістю та єдністю судової практики, що є завданням Верховного Суду, водночас висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, підлягають урахуванню судами при застосуванні норм права.

Зважаючи, що судова практика перебуває у постійному розвитку, на жаль, не можна повністю виключити можливість виникнення різних правових позицій щодо застосування тих або інших положень закону.

Позитивним у цьому контексті є новий підхід до викладення змісту постанов Великої Палати ВС, де чітко обґрунтовуються підстави для відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду або ж Верховного Суду України, викладених у конкретних справах. Таке формулювання судових рішень дає змогу зрозуміти, яка саме практика застосування закону є актуальною на даному етапі, а яка залишилась у минулому. До цього фактично кожна сторона могла наводити підібрану практику судів касаційної інстанції на власну користь, що породжувало, швидше, конкуренцію судових рішень, аніж визначеність у правозастосуванні.

Якщо ж говорити про вплив окремих думок на можливість зміни правової позиції у майбутньому, то, на наше переконання, це не є ключовим фактором, унаслідок якого судова практика може зазнавати змін. Навпаки, наявність окремої думки, тобто незгоди окремих суддів із позицією більшості, свідчить, що правова позиція, яка викладена в окремій думці, була предметом обговорення Великої Палати, проте не була підтримана Палатою загалом.

Як свідчить досвід попередніх років, на зміну правових позицій більше впливає конкретний етап розвитку суспільних відносин, наприклад наслідки падіння економіки, необхідність розв’язання суспільно важливих потреб населення за відсутності чіткого законодавчого регулювання тощо.

Велика кількість окремих думок є наслідком оновлення складу Верховного Суду та доступу до суддівської професії правників з інших сфер юридичної діяльності, хоча, наприклад, у господарських справах найбільша кількість окремих думок викладалася саме професійними суддями із значним досвідом суддівської роботи.

Зважаючи на це, наявність окремої думки, на наше переконання, це не той чинник, який суттєво впливає на принцип правової визначеності. Проте зростання їхньої кількості є свідченням того, що принципові питання у правозастосуванні справді ретельно обговорюються поміж суддями, що не може не свідчити про позитивні зміни.

Тетяна ЮЩЕНКО, адвокат ПЮА «Дубинський і Ошарова»

Вважаю, що протягом тривалого часу інститут окремої думки, який прийшов до нас із системи загального права, недооцінювався. Однак тут, як і в інших сферах життя, має значення дотримання розумного балансу. З одного боку, можливість судді висловити власну думку, яка не збігається з позицією більшості суддів колегії, позитивно впливає на якість (аргументи та стиль) основного судового рішення та сприяє появі довіри до правосуддя, адже доводи сторони, що програла справу, стають предметом широкої дискусії. Крім того, окрему думку може викласти також той суддя, який підтримав думку більшості, але вважає важливими ті аргументи, що не увійшли до тексту рішення або не погоджується з окремими його формулюваннями. Право окремої думки не може тлумачитись як абсолютне, бо має свої обмеження, зокрема, у вигляді таємниці нарадчої кімнати.

З іншого боку, нещодавня судова практика Великої Палати Верховного Суду свідчить, що рішення, які приймаються мінімальною більшістю з розгорнутими та обґрунтованими окремими думками, втрачає свою авторитетність в очах правничої спільноти як безспірна правова позиція. Таким чином, окрема думка закладає потенційну можливість для подальших наукових дискусій щодо спірної позиції.

Що стосується суті питання щодо того, чи можна вважати наявну кількість думок у практиці Великої Палати Верховного Суду значною, варто зважити на статистику інших найвищих судів світу в їх динаміці. Так, відповідно до статистичних даних, з 1931-го по 1960 рік кількість окремих думок у Верхов­ному суді США складала 20 %, з 1965-го по 1995 рік — 44 %, з 1997-го по 2003 рік — 70 %. Відтак, тенденція до збільшення кількості окремих думок не є українським ноу-хау та пов’язана як із ростом незалежності суддів, так і зі складністю та не­однозначністю питань, що виникають у судові практиці, а отже, в суспільному житті.

Певне, не буде помилкою стверджувати, що кожен адвокат, який діє в інтересах клієнта та вболіває за долю вирішення справи, відстежує окремі думки суддів Верховного Суду з на­дією віднайти необхідні доводи в підсилення своєї позиції в процесі. Українська правозастосовча практика є надто динамічною, а суддівський склад нового Верховного Суду — дуже професійним. Усе це в сукупності з колосальним запитом настання якнайшвидших змін обумовлює очікування спільноти на якісні процесуальні документи та належним чином обґрунтовані правові позиції. І в цьому контексті окремим думкам суддів надається значення провідників нової ідеології правосуддя.

Андрій ІВАНІВ, старший юрист EQUITY, адвокат

Однозначно, наявність великої кількості окремих думок у справах, є індикатором неодностайності суддів щодо певної категорії справ чи конкретної ситуації. Поступово зміна обґрунтування з урахуванням висновків окремої думки може призвести до зміни позиції Верховного Суду (ВС), Більше того, це є логічним, оскільки уже на сьогодні є приклади, коли Велика Палата ВС відходить від своїх же висновків.

Причому, примітно, що юридична техніка та й зміст окремих думок значно вищі, ніж у самого судового рішення. Зокрема, суддя/судді, що викладають таку окрему думку, аргументують своє бачення, висновок як з точки зору норм права, національної судової практики та практики ЄСПЛ, так і виходячи з теоретичних, доктринальних підходів та основоположних принципів судочинства.

Сам факт викладення окремої думки в певній категорії справ мотивує суддів ретельніше підходити до аналізу справи та до написання своїх судових рішень у наступних аналогічних справах, навіть якщо сам результат розгляду залишається незмінним. З іншого боку, в процесі дискусій аргументи «окремої думки» можуть змінити позицію всього складу в напрямі зміни практики.

Вважаємо, що цей процес — зміни судової практики, особ­ливо в контексті, коли це наслідок тривалої, правової та наукової дискусії, зокрема під впливом обґрунтованих окремих думок, — є прийнятним та навіть очікуваним індикатором ефективності судової системи. Така зміна судової практики не суперечить принципу правової визначеності, оскільки як суспільні відносини, так і правозастосування може змінюватись, виправляючи свої подекуди помилкові попередні висновки.

Більше того, в своїй постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата ВС, відступивши від своїх попередніх висновків щодо юрисдикції спорів стосовно реєстраційних дій, прямо зазначила, що принцип правової визначеності допускає відступ від своїх попередніх рішень, якщо для цього є обґрунтовані причини.

Обґрунтованими причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, незрозумілість, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Саме тому в межах справ ми постійно відстежуємо окремі думки та оперуємо ними в разі наявності негативної в цей час судової практики. Власна аргументація плюс позиція судді, викладена в окремій думці, дає шанс та мотивацію для потенційного відступу судді, навіть нижчих інстанцій, від судової практики.

Жанна ЗАЄЦЬ, юрист ЮФ Sayenko Kharenko

Інститут окремої думки за умови правильного його використання сприяє вдосконаленню правової позиції, викладеної у рішенні суду, дає можливість зробити його більш обґрунтованим та зрозумілим. Водночас окрема думка є тим інструментом, який у деяких випадках може змінити позицію більшості, а надалі — практику суду з вирішення певного питання.

З огляду на те, що обґрунтування позиції судді, викладені в окремій думці, часто містять вагомі аргументи, які у разі відступлення судом від своєї попередньої практики можуть бути застосовані ним при винесенні рішень в аналогічних справах, відстеження окремих думок у прийнятих рішеннях є виправдано необхідним.

Зокрема, показовою є ситуація зі зміною правової позиції Великої Палати Верховного Суду (ВС), яка виникла при розгляді справ щодо «повторної» реєстрації права оренди на земельну ділянку та державної реєстрації прав на нерухоме майно у випадках, коли між суб’єктами прав на це майно є невирішений спір.

Так, Велика Палата ВС, вирішуючи справи з вищезазначених питань, раніше виходила з того, що спірні правовідносини у справах цієї категорії не пов’язані з виконанням або невиконанням умов договорів оренди та правомірністю укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснювалася ре­єстрація права, а тому Палата підтримувала позицію, що вказані справи підвідомчі адміністративним судам.

Водночас з приводу цієї проблематики було декілька окремих думок суддів Великої Палати ВС (зокрема, у справі № 823/378/16), де були висловлені протилежні аргументи на користь підсудності вищевказаних категорій справ саме судам цивільної або господарської юрисдикції, висловлювалося занепокоєння суддів щодо відходу Верховного Суду від усталеної раніше практики.

З часом у своїй постанові від 4 вересня 2018 року Верховний Суд відступив від висновків щодо підсудності адміністративним судам вищевказаних спорів. При цьому в обґрунтування була покладена саме аргументація, яка вказувалася суддями Великої Палати ВС в їхніх окремих думках, а саме — критерій визначення юрисдикції спору через наявність порушень вимог реєстраційного законодавства у діях державного ре­єстратора не завжди є достатнім та ефективним. Скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір про право між такими особами, а тому такі справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб’єктного складу сторін спору.

Таким чином, у цій категорії справ Верховний Суд змінив свою думку на користь думки, висловленої «меншістю», що, у свою чергу, сприяло розвитку правозастосовчої практики.

Варто розуміти також і те, що часте відступлення від правових позицій та висловлення діаметрально протилежних до попередньо висловлених думок має бути обґрунтованим та не порушувати сталість і єдність судової практики.

У яких принципових питаннях наявність окремих думок є виправданою? На нашу думку, в цьому контексті варто більше говорити не про виправданість існування окремих думок з певних питань, а про забезпечення сталості та єдності судової практики.

Необхідно враховувати, що окрема думка є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості, є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду і жодним чином не змінює та не впливає на набуття чинності судовим рішенням.

Колегіальність та критерії для перегляду судових рішень у Верховному Суді свідчать про те, що всі без винятку справи, які потрапляють на судовий розгляд до касаційної інстанції, є складними та суперечливими, і цілком логічно, що думки суддів можуть не співпадати при прийнятті кінцевого рішення у справі.

Існування окремої думки доводить, що рішення у тій чи іншій справі відображає позицію не всього складу суду, а його більшості. У таких випадках окрема думка має слугувати сигналом для більш уважного дослідження проблематики вказаної категорії справ при розгляді аналогічних спорів.

Важливо звернути увагу на те, що, на жаль, на цей момент у Великій Палаті ВС є дуже багато ідентичних окремих думок, висловлених за результатами розгляду однотипних справ. Це свідчить про те, що до Верховного Суду все одно продовжують потрапляти справи вже після висловлення правової позиції в них, незалежно від того, чи вважається таке питання принциповим, чи ні. Безумовно, така ситуація гальмує діяльність Верховного Суду і аж ніяк не сприяє оперативності та ефективності розгляду справ.

Зокрема, у цьому контексті показовими є справи щодо винесення Верховним Судом ухвал про повернення без розгляду касаційних скарг, поданих безпосередньо до Верховного Суду, а не через відповідний апеляційний суд (як це передбачено перехідними положеннями процесуальних кодексів).

В окремих думках у вказаній категорії справ судді повсякчас посилалися на застосування принципу правової визначеності, який надає сторонам право очікувати від судів таке застосування норм нових процесуальних кодексів, яке буде надавати стороні право безпосередньо звернутися з касаційною скаргою у паперовій формі, незалежного від того, що в майбутньому буде створено Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, яка дозволить подавати електронні скарги та формувати електронні справи без паперових документів.

Таким чином, вважаємо, що висловлення окремої думки є тим правовим механізмом, який дозволяє висловити позицію судді, не згідного з правовою позицією більшості при вирішенні справи, у зв’язку з чим є виправданим у будь-яких категоріях справ.