Права людини: Суспільна цінність

Захист права людини на повагу до гідності не відповідає можливостям існуючих в Україні механізмів їхньої реалізації

Стаття 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до гідності, однак наскільки це право практично реалізується в нашій державі, — питання риторичне. Мабуть, не потребує доказування той факт, що розділ ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» становить найбільшу цінність для кожної людини, оскільки закріплює її права та свободи. Крім того, саме від змісту основ­них прав і свобод, гарантій їхнього дотримання, викладених в Основному Законі, залежить розвиток демократичної концепції прав людини в Україні, становлення України як правової держави, що має неабияке значення не лише для її громадянського суспільства, але й для статусу України на міжнародній арені.

Так, норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому закріп­лені у розділі ІІ Конституції права людини не потребують будь-якого іншого додаткового закріплення в нормативно-правових актах для їхньої безпосередньої реалізації. Крім того, права людини, визначені в Основному Законі, не можуть бути звужені, обмежені чи скасовані. При цьому законодавством встановлена певна специфіка реалізації окремих прав людини в умовах воєнного чи надзвичайного стану, однак право людини на повагу до гідності не може бути обмежене навіть за таких умов.

У хащах дефініцій

Реалізація прав людини загалом та права людини на повагу до її гідності зокрема в Україні забезпечується діяльністю низки органів влади. Так, Президент України є гарантом дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, Верховна Рада України, здійснюючи законотворчу функцію, сприяє забезпеченню закріплення прав людини в законах та інших нормативно-правових актах. Важливу роль у захисті прав людини загалом та права людини на повагу до гідності зокрема відіграють органи судової влади: суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який не лише тлумачить норми Конституції, але й здійснює нагляд за тим, щоб жоден нормативно-правовий акт, прийнятий у державі, не суперечив Конституції України, не обмежував прав і свобод людини та громадянина. Також спеціальним інститутом, що здійснює захист прав людини, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України, є інститут Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини.

Отже, навіть з такого короткого аналізу забезпечення права людини на повагу до гідності бачимо, що в Україні розроблений чіткий механізм його реалізації і захисту. Але чому ж тоді цей механізм на сьогодні не є достатньо дієвим? Спробуємо зробити правовий аналіз окресленої проблематики.

А для цього насамперед потрібно зрозуміти суть самого права людини на повагу до гідності. Однією з основ­них причин неналежної реалізації права людини на повагу до гідності є відсутність законодавчого визначення терміна «гідність». Визначення цього поняття міститься лише в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Так, у зазначеній постанові під гідністю розуміється визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності.

У науці також немає єдиного підходу до розуміння зазначеного поняття. Так, більшість вчених, підкреслюючи багатогранність гідності особи, сходяться на думці, що поняття «гідність» потрібно розглядати у сфері морального і правового самоусвідомлення індивіда. Під самоусвідомленням як особливою формою свідомості розуміють процес самоусвідомлення особою самої себе у всій багатогранності її індивідуальних особливостей, а також усвідомлення своєї сутності і місця у системі численних суспільних зв’язків. Поняття «гідність» визначається як відбиття у свідомості громадянина його певної оцінки суспільством, тобто само­оцінка особою цієї суспільної оцінки.

Однак у даному випадку виникає інша проблема: це поняття завжди містить суб’єктивний аспект, що виражається в усвідомленні особою її суспільної цінності. Суб’єктивний аспект значно ускладнює реалізацію відповідної норми права, оскільки оцінка суспільством цінності особи і оцінка такої цінності самою особою можуть не співпадати, що матиме наслідком деформоване відображення в свідомості особи її цінності для суспільства.

Ще однією проблемою реалізації права людини на повагу до її гідності є зв’язок такого права з іншими правами людини, зокрема соціально-економічними. Так, право людини на повагу до гідності пов’язане із забезпеченням державою прав людини на достатній життєвий рівень, на працю і відпочинок, а тому воно залежить від економічного добробуту держави. Виконання державою своїх обов’язків щодо забезпечення соціального благополуччя населення, його добробуту безпосередньо впливає на усвідомлення особою своєї цінності для такої держави та суспільства.

Право вибору

Проблема реалізації права людини на повагу до гідності також пов’язана з формулюванням «права на повагу». Одні науковці вважать, що право людини на гідність є природним правом, яким кожна особа наділена з народження, а тому воно не потребує додаткового закріплення в законодавстві, відповідно законодавство встановлює право людини на повагу до гідності. Однак з такою позицією не можна погодитися, оскільки візьмемо для прикладу право на життя, яке також є природноправовим та існує у людини з її народження, однак у статті 27 Конституції України також закріплено саме право на життя.

Більше того, повага — це абстрактна соціальна категорія, що відображає оцінку почуття ідеальності того, на кого спрямована така оцінка. Вона базується на визнанні високих якостей кого-небудь або чого-небудь, стосовно яких проводиться ця оцінка. Таким чином, повага — явище досить суб’єктивне і залежить від власного почуття ідеальності особи, що виражатиме таку повагу. Звідси, якщо почуття ідеального в особи занижене — то і її повага до інших цінностей буде відповідною, що, зрештою, матиме наслідком неналежну повагу та порушення цінностей, на які вона спрямована, а саме: на людську гідність.

Для ліпшого правового захисту та реалізації права людини на гідність необхідно було б закріпити саме право людини на гідність, а не право на повагу до гідності, оскільки закріплення права на повагу ще не означає приналежність суб’єкту самого суб’єктивного права на гідність.

Право людини на повагу до гідності відносять до особистих немайнових прав, а тому способи його захисту визначені в Цивільному кодексі (ЦК) України. Стаття 16 ЦК України говорить, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інте­ресу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1)?визнання права;

2)?визнання правочину недійсним;

3)?припинення дії, яка порушує право;

4)?відновлення становища, яке існувало до порушення;

5)?примусове виконання обо­в’язку в натурі;

6)?зміна правовідношення;

7)?припинення правовідношення;

8)?відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)?відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)?визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Проте ці способи не є вичерпними, оскільки частина 2 статті 16 передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.

Право вибору способу захисту особистого немайнового права, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належить особі, право якої порушено. Разом із тим, особа може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Однак особа не обмежена законодавчо встановленими способами захисту. Відповідно до статті 11 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (який набуває чинності 20 листопада 2012 року), кожен має право захищати всіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність.

Бути людиною

Концепція прав людини в Україні на сьогодні розвивається з урахуванням тенденцій, що існують на міжнародному рівні. Так, в Україні діють процеси гармонізації, уніфікації, консолідації національного законодавства і законодавства Європейського Союзу, що є позитивним моментом у забезпеченні дотримання права людини на повагу до її гідності.

А тому, окрім національних механізмів захисту прав людини, в Україні діють і міжнародні. Будь-яка людина, право на гідність якої було порушено, може звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом її порушеного права. Більше того, у випадку виявлення державою — учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року порушення права людини на повагу до гідності іншою державою-учасницею є також підставою для звернення до суду. Також важливого значення для забезпечення прав людини загалом та права людини на гідність зокрема мають консультативні висновки і тлумачення Конвенції, що здійс­нюється Європейським судом з прав людини.

Таким чином, підсумовуючи викладене, потрібно зазначити, що для поліпшення реалізації та захисту права людини на повагу до гідності в Україні необхідно вдосконалити законодавчу базу, забезпечивши нарівні з правом людини на повагу до гідності власне право на гідність, надати законодавче визначення такого права, а також налагодити механізм захисту права людини на повагу до гідності із застосуванням не лише цивільно-правових способів захисту, визначених ЦК України, але й активно розвивати інші способи захисту.