Кримінальне право: Процес пішов

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України покликаний зробити бізнес більш захищеним, проте на різкі зміни у роботі правоохоронних органів очікувати не варто

Так уже повелося в Україні, що іноді охоронці порядку виступають інструментом тиску на бізнес: або дошкуляючи йому проведенням різних слідчих дій, або з особливою прискіпливістю перевіряючи дотримання суперечливих вимог законодавства. Так чи інакше, а зазначені дії виконуються в рамках повноважень, наданих нормами чинного законодавства України.

Маючи справу з подібним у повсякденній практиці, незважаючи на властивий оптимізм, складно повірити в те, що недавно прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України з усіма своїми прогресивними нововведеннями здатний різко змінити ситуацію. Більше того, новий КПК України здатний дати багато нових інструментів тим, хто, прикриваючись посадою, прагне завдати бізнесу втрат.

Без порушень, без прелюдій

Почнімо з однієї з найважливіших новел КПК України — скасування стадії порушення кримінальної справи, а також об’єднання стадій дізнання та досудового слідства в одну — досудове розслідування.

Відповідно до положень КПК України, кримінальне провадження вважається розпочатим з моменту подання заяви про кримінальне правопорушення або виявлення його ознак самим органом дізнання, слідчим, прокурором. Досудове розслідування, в свою чергу, починається з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів. Таким чином, усі слідчі дії, будь-то обшук або допит, можуть проводитися з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів.

На щастя, законодавець обмежив можливості правоохоронних ­органів «розгулятися», використовуючи описану вище свободу в проведенні слідчих дій, а саме: нормами КПК України встановлено судовий бар’єр, який потрібно подолати перед проведенням слідчих дій.

Слідчі дії, в силу положень КПК України, можуть проводитися тільки на підставі мотивованого визначення слідчого судді (нова, раніше не існуюча, фігура у кримінальному процесі). Іншими словами, прокурор у кожному конкретному випадку перед проведенням слідчої дії повинен звернутися до слідчого судді з аргументованим клопотанням про необхідність проведення слідчої дії, і якщо суддя вважатиме аргументи прокурора переконливими — винесе ухвалу про його проведення.

Описана вище процедура отримання дозволу на проведення слідчої дії у слідчого судді, який за визначенням має бути висококваліфікованим юристом і який у змозі оцінити необхідність проведення тих чи інших заходів, є позитивною для бізнесу. Такий підхід може випередити проведення зазвичай незаконних обшуків, допитів тощо, якими безпідставно блокується діяльність окремих суб’єктів господарювання.

Разом із тим, виходячи з реалій неодноразово спотвореного тлумачення судами норм законодавства, тільки з плином часу ми зможемо оцінити достоїнства і недоліки подіб­ного нововведення. Також існуюча практика санкціонування судом обшуку не особливо стримує раптових візитерів до офісу. Слабким місцем новели залишається відсутність відповідальності осіб, які приймають рішення про проведення слідчих дій, за їхні наслідки. Найчастіше процедури оскарження дій правоохоронних органів розбиваються об глухі стіни українських судів, судді яких сліпо не сприймають факти порушень правоохоронними органами вимог законодавства при проведенні обшуку або виїмки. Набуття чинності КПК України навряд чи здатне змінити описану практику, тобто бізнесу не варто сподіватися на швидкий крах підвалин кримінального провадження і способів його ведення. В арсеналі у правоохоронців залишаються колишні схеми роботи і «негласна» підтримка сторони обвинувачення судом.

Приводити чи не приводити?

Також звернімо увагу на деякі заходи забезпечення кримінального провадження.

У цілому в нормах КПК України значно конкретизовано, порівняно з чинним кримінальним процесуальним законом, умови та порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якими є виклик особи, привід, накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна, затримання особи та попереджувальні заходи.

Наприклад, багатьом відомо про примусовий привід особи до правоохоронних органів, який застосовується в разі ухилення з’явитися на виклик цих органів. Найчастіше повідомлення про виклик передається для вручення особі через співробітників патрульно-постової служби, які, в кращому випадку, приходять за місцем проживання особи, що викликається, удень, у робочий час, коли вдома, швидше за все, нікого немає, або ж узагалі нікуди не приходять. Після цього доблесні співробітники патрульно-постової служби складають рапорт, в якому вказують про відсутність особи або про те, що їм ніхто не відчинив дверей. Ґрунтуючись на даних такого рапорту, слідчий вважає, що викликана особа ухиляється від виклику і до неї потрібно застосувати привід. Ну, а далі всім відомо: вломилися, одягли в наручники і вивели. Відверто кажучи, це вкрай неприємна процедура, особливо, коли вона застосовується до керівника компанії або представників топ-менеджменту.

Припинити подібну практику покликані норми КПК України, окремою статтею якого регулюється підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Тепер заборонено застосувати привід у зв’язку з ухиленням з’явитися на виклик, якщо немає підпису особи, що викли­кається, про отримання повістки або відеозапису вручення повістки, або підтвердження про отримання повістки, надісланого особою, що викликається, електронною поштою.

Конкретика законодавства в подібних питаннях завжди ­позитивна, оскільки звужує можливості для «майже» законного застосування приводу. Знову-таки, рішення про застосування приводу приймається слідчим суддею, якому мають бути надані докази повідомлення належним чином особи, яка ухилилася з’явитися за викликом правоохоронних органів чи суду.

Варто сподіватися, що з набуттям чинності КПК України суттєво зменшиться кількість приводів, що застосовуються до керівників або ключових фігур компаній, наслідком чого є блокування роботи підприємств або створення їм негативного іміджу.

Чи варто під варту?

Важливим, крім іншого, є обмеження можливості застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, яке стає виключною мірою. Законодавець визначив ступінь суворості запобіжних заходів: особисте зобов’язання вважається найбільш м’якою, а ось утримання під вартою — найбільш суворою мірою. У світлі цього слідчий суддя або суд зобов’язаний відмовляти в застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор або слідчий не доведуть, що більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, для уникнення яких потрібно застосувати більш сувору міру запобіжного заходу. Крім того, нормами КПК України встановлено виключний перелік підстав для взяття особи під варту. Для «нескладних інцидентів» творці КПК України замінили арешт домашнім арештом або звільненням під заставу. Це є позитивною тенденцією до застосування утримання під вартою як крайньої міри запобіжного заходу. Адже, приміром, домашній арешт легко може запобігти настанню ризиків, з метою уникнення яких людей беруть під варту. Невирішеним залишається питання фінансування застосування такого запобіжного заходу, що, в свою чергу, кладе край можливості її використання.

Світоглядні принципи

У цілому норми КПК України дають можливість бізнесу відчути себе захищеним від посягань правоохоронних органів і судів при реалізації ними функцій у рамках кримінального провадження.

Принципи, закладені законодавцем у КПК України, є сучасними і правильними, справа за «малим»: змінити світогляд і закостенілі підвалини правоохоронних органів, прокуратури та судів. З метою домогтися результатів правоохоронці, як і раніше, будуть «викручувати руки» малому і середньому бізнесу, і КПК України, на жаль, цьому не перешкода.

Крім того, не можна залишити без уваги пункт 361 висновку Ради Європи про проект КПК України, де сказано, що багато деталей, які викладені в цьому висновку, потрібно розглядати не просто як проблемні самі по собі, а як свідчення того, що підхід до створення КПК України в цілому не пронизаний вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які розвинені в практиці Європейського суду з прав людини.

Після набуття КПК України чинності не варто чекати на різкі, стрімкі та кардинальні зміни поведінки правоохоронців або суду, адже від поганих звичок, як відомо, позбавлятися доволі важко.