Хобі: У ритмі свінг

Сьогодні любить джаз, а завтра… а завтра будуть свінгові танці. Причому настільки натхненно та цікаво, що до них долучиться вся родина! Історія про любов з першого погляду Юлії Мацюк, юриста юридичної фірми Asters, до свінгових танців!

Розкажіть, будь ласка, що таке свінгові танці, чим вони унікальні та як саме ви прийшли до цих танців?

Свінгові танці — це ті самі парні танці родом із Америки, які ми звикли бачити у фільмах та мюзиклах «Епохи джазу». Така назва пов’язана з тим, що розвивалися вони паралельно із джазовим стилем свінг у музиці. Ще їх називають соціальними танцями, адже основна мета — отримувати задоволення від спілкування з людьми, які мають схожі музичні вподобання, веселитися, активно проводити дозвілля. Найпопулярнішими стилями є лінді­хоп, бугі­вугі, шег, блюз та бальбоа.

Алгоритм вибору досить простий: подобається джаз, тоді знайдеш однодумців, танцюючи лінді­хоп, не можеш всидіти на місці під запальні ритми рок­н­ролу і джамп­блюзу — тобі завжди будуть раді в клубі бугі­вугі. Здебільшого люди приходять на танці тому, що їм подобається музика, а коли поринають у середовище, то захоплюються ретро­естетикою, змінюють стиль одягу і зачіски, розширюють музичні смаки.

Оскільки філософія танців має соціальне направлення, Kyiv Swing Dance Club та Hot Boogie Club (клуби, в яких я навчаюсь танцювати) постійно організовують вечірки, open air, пікніки та інші подібні заходи, де завжди можна поспілкуватись із цікавими людьми і потанцювати під улюблену музику.

Окрім того, свінгові танці об’єднують людей з різних країн. Вирушаючи в подорож, завжди можна знайти «лінді­хоперів» чи «бугерів» з іншої країни в соціальних мережах, які з радістю познайомлять тебе зі своєю культурою і традиціями, покажуть місто, познайомлять із спільнотою і, звичайно ж, запросять потанцювати.

Це рухливе хобі з’явилося в моєму житті лише п’ять років тому, після закінчення університету і старту моєї юридичної кар’єри. На свінгові танці мене привів щасливий випадок. Моя близька подруга часто відвідувала рок­н­рольні концерти і фестивалі, де люди не тільки слухали музику, а й танцювали. Вона дуже хотіла навчитися танцювати, тож коли дізналася про новий набір у Hot Boogie Club, одразу ж вирішила записатися в групу з бугі­вугі і вмовила мене піти з нею на пробне заняття для підтримки. Позитивні враження від пробного заняття, весела й енергійна музика, нові цікаві знайомства і приємна атмосфера спонукали мене продовжити танцювати.

Свінг неабияк припав мені до душі, тож зараз я розширюю свої горизонти і пробую себе не тільки в бугі­вугі, а й у лінді­хопі та соло­джазі.

 

Що потрібно для початківців у цих танцях?

Розпочати танцювати свінгові танці досить просто, бо не потрібно хвилюватись про наявність партнера чи партнерки, адже під час занять партнери постійно змінюються, достатньо прийти на заняття. Тож якщо хочете урізноманітнити своє життя, не зволікайте і приходьте на проб­не заняття.

Ще однією особливістю є те, що не потрібно постійно завчати хореографію — можна танцювати під улюблену музику, поєднуючи базові рухи та імпровізацію. Усьому цьому можна навчитись, відвідуючи заняття і майстер­класи.

Вік початківців абсолютно не має значення, в спільноті будуть раді різним віковим групам.

Більшість свінгових танцюристів — молодь, хоча заняття відвідують і випускники старших класів, студенти і навіть танцюристи за шістдесят, що вкотре доводить — вік не перешкода для танцю.

 

Як часто ви займаєтесь танцями, чи берете участь у змаганнях або інших виступах?

Для мене свінгові танці — це, передусім, хобі. Відвідую танцювальні класи тричі на тиждень. Зазвичай заняття тривають від однієї до трьох годин. Навчаючись, я отримую задоволення, розслабляюсь і емоційно розвантажуюсь.

Свінгові танці мають свій унікальний формат змагань під назвою Jack and Jill або Mix and Match, під час яких пари утворюються випадковим чином шляхом жеребкування, а судді оцінюють майстерність взаємодії з незнайомим партнером та акцентування музики мовою танцю. Зазвичай такі змагання проводяться під час вечірок, і кожен охочий може взяти в них участь. Найбільшим моїм досягнення стало третє місце в одному з таких змагань.

На мій погляд, бути частиною спільноти свінгових танцюристів та усвідомлювати свою причетність до розвитку танцювального мистецтва — це вже найкраща нагорода.

 

Як рідні ставляться до вашого хобі?

Мені пощастило з родиною, адже вона окриляє мене своєю вірою і безмежною підтримкою.

Мій чоловік, який є радше людиною спорту, ніж мистецтва, після тривалих переконань погодився прийти на пробне заняття і залишився у світі танців по цей день. Його стереотип про те, що чоловіки не танцюють, остаточно розвіявся з появою свінгових танців у його житті. Насправді, в свінгових танцях здебільшого партнер несе відповідальність за себе і партнерку, адже саме він веде партнерку, щосекунди приймає рішення, часто є ініціатором у парі і задає настрій танцю.

Частково розділяють наше захоплення навіть батьки, яким уже за шістдесят. Після сімейних відвідин музично­танцювального ретро­шоу «Епоха джазу», створеного спільними зусиллями найкращих джазових музикантів і свінгових танцюристів, наші батьки почали більшою мірою слухати джаз і поділяти наше захоплення.

 

Хто вас надихає у свінгових танцях?

Френкі Меннінг (Frankie Manning) та Норма Міллер (Norma Miller), які були рушійною силою відродження і популяризації свінгових танців по всьому світу у 1990—2000­х роках. Вони багато подорожували і викладали, збирали найкращих танцюристів світу і створювали феєричні танцювальні номери для фільмів і мюзиклів. Саме завдяки їхній наполегливості і працьовитості свінгові танці отримали друге життя, з’явилися в Україні та назав­жди оселилися в моєму серці.

Мене надихають мої викладачі Марія Тітова та Сергій Безуглий, адже вони змогли зацікавити мене і навчити першим танцювальним крокам, Оксана Павлова і Віталій Калінчик, які розширили мій горизонт та невпинно продовжують захоплювати мене новими рухами, Ольга Смірнова, Тетяна Коляда, Євгенія Цвєткова, які вражають красою своїх рухів і надихають ставати кращою.

Також надихають пари, які беруть участь у змаганнях і викладають, адже вони ніколи не стоять на місті, постійно розвивають танець, вигадуючи щось нове, а потім діляться своїми напрацюваннями з танцюристами на різноманітних майстер­класах і фестивалях. Серед моїх улюблених пар: українсько­норвезька танцювальна пара Тетяна Георгієвська та Сондре Олсен Бай, італійсько­шведська танцювальна пара Б’янка Локателлі та Нільс Андрен, литовська танцювальна пара Памела Гайзутіте і Мартінас Стоніс.