Хобі: Підсісти на біг

Зазвичай біг — це найкоротший шлях до спорту, потрібні лише взуття та бажання. Але ця історія не про любов до бігу з дитинства, тим вона і цікава. Адже прожити від нудьги і монотонності до фізичної необхідності бігти, майже медитативності — це історія про розвиток, це історія, яку цікаво дізнатися. Отже, Ігор Млечко, керуючий партнер АО JUSTL, та його філософія життя

З чого починалося захоплення бігом?

Скільки себе пам’ятаю, завжди негативно ставився до бігу. У мене були спроби розпочати тренування, але такі наміри далі спроб не доходили. Починав тренуватися, проходило декілька тижнів, і біг переставав бути для мене цікавим. Морально втомлював своїм одноманіттям та монотонністю. Однак у 2015 році виникла обставина, яка змінила моє ставлення до бігу. У цей період я увійшов у надінтенсивний робочий режим, з високим рівнем складності і відповідальності. З часом такий режим почав мене виснажувати. Саме тоді я відчув у собі потребу «бігти». Так, саме «бігти», просто кудись «бігти». У той момент я довірився внутрішньому відчуттю, вдягнув спортивну форму і вийшов на свою першу пробіжку в дистанцію, яку тримаю досі. Інтенсивний робочий режим, на щастя, в моєму житті залишився, проте ставлення до нього кардинально змінилося. Адаптуватися допомогли тренування з бігу.

 

Як часто тренуєтеся та скільки часу має бути взагалі приділено спорту?

Займаюся бігом у середньому чотири рази на тиждень: два рази — ввечері, серед робочого тижня; два рази — зранку, у вихідні. Вечірні тренування допомагають розвантажити свідомість після денного навантаження. Ранкові тренування, у вихідні, допомагають систематизувати накопичену протягом тижня інформацію, а також отримати енергетичний заряд на день.

Стосовно того, скільки часу необхідно приділяти спорту, вважаю, що це є суто індивідуальним аспектом, який залежить першочергово від тих цілей та очікувань, які перед собою ставить людина. Якщо спортивні тренування необхідні винятково для підтримання тонусу м’язів, імунітету та гормонального балансу, то вважаю, що достатньо буде трьох тренувань на тиждень.

 

Ви — активний учасник змагань? У вашій компанії маєте «колег» по бігу?

Я відокремлюю біг від спорту. Безперечно, біг є спортом, проте одночасно він є дещо більшим та ширшим за звичайну спортивну діяльність. По­перше, людина може захоплюватися бігом, мати власну систему тренувань, дотримуватися такої системи та режиму, але при цьому не займатися саме «спортом». Тобто не мати жодних спортивних амбіцій, не ставити цілі, не брати участі у спортивних змаганнях. По­друге, біг це своєрідна філософія життя, певна медитація, яка може допомогти людині розкрити глибинне сприйняття самого себе. І це моя генеральна лінія сприйняття бігу.

Проте є люди, для яких біг представляє допоміжний інструмент для перевірки власних можливостей, ­розширення меж фізіологічного потенціалу, підняття рівня самооцінки. Я не відношу себе до цієї категорії людей. Я не займаюся бігом заради досягнень. Для мене біг — це філософія життя в динаміці. Тому я не є активним учасником змагань.

А щодо «колег» по бігу, то в нашій компанії таких «колег» немає, я єдиний поціновувач бігу в адвокатському об’єднанні JUSTL. Таких «колег» маю серед інших представників юридичної спільноти.

 

Наскільки серйозне ваше захоплення бігом? Родина підтримує вас у цьому?

Я маю віру та впевненість, що буду «бігти» дистанцію вздовж усього свого життя. Чи можна це вважати серйозним захопленням бігом? Швидше, це власна та специфічна позиція. А щодо родини, то вона ставиться до мого захоплення нейтрально. Мій «біг» тихий і непомітний для них.

 

Хто є взірцем у цьому спорті?

Як я вже говорив раніше, не ототожнюю біг зі спортом. Тому не маю жодних взірців у цьому виді спорту. Але це запитання наштовхнуло мене на спогади про видатного героя та ветерана Другої світової війни, військового санітара армії США Десмонда Досса. Опинившись у надважких та жахливих бойових умовах на хребті Хаксо, Досс поставив собі за мету витягнути із зони артилерійського обстрілу хоча б одного пораненого бійця. Тільки одного! Після досягнення цієї мети, він знову пішов під обстріл, в надії витягнути ще одного. І так поступово продовжувалося доти, доки він не врятував близько вісімдесяти поранених бійців. Подібні вчинки, як на мене, мають щось спільне з бігом. Я їх називаю «спокійна поступовість». Така поступовість призводить до помітного результату в майбутньому. Така поступовість є взірцем для мене.

 

Дивовижна історія! Узагалі в Україні багато людей бігають, чи є ще куди рости?

Так, згідно з моїми спостереженнями, в Україні бігає багато людей. Це є трендом, і багато людей «побігли» винятково на хвилі цього модного тренда. Досить часто люди займаються бігом безвідповідально. А тому на запитання, чи є куди рости, я відповім так: головне «не дорости» до інфаркту (посміхається). Є випадки, навіть в Україні, коли люди помирали на фінішній точці змагань, пробігши навіть не марафонську дистанцію. Я знаю випадки, коли люди без належної підготовки бігли 42 і навіть 100 кілометрів. Слава богу, без прямих негативних наслідків. Але заради чого вони ризикували? Мабуть, мали намір довести щось собі або іншим. Я не підтримую такий «ріст» культури бігу. На моє глибоке переконання, біг має бути свідомим та відповідальним у ставленні до свого здоров’я та своїх близьких.

Ви тренуєтесь тільки в Україні чи в інших країнах також доводилось бігати?

Намагаюся бігати також в інших країнах, де буваю. Це допомагає мені більше охопити та глибше зануритися в специфіку місцевого побуту. Завдяки такій звичці завжди можна побачити більше та ширше. Нерідко побачити те, що зазвичай сховане від очей класичного туриста. Наприклад, перебуваючи проїздом у Коломбо, без можливості отримати екскурсію цим містом, завдяки ранковій пробіжці я познайомився з районом Форт, який подарував мені приємні враження.

 

Що ви можете порадити новачкам?

Дві речі: бігати в професійному взутті та не починати з великих дистанцій. Не повторюйте моїх помилок, бережіть коліна.

 

Чи є у вас інше, окрім бігу, хобі?

Раніше я захоплювався написанням художніх літературних оповідань. До 27 років встиг написати п’ять повноцінних романів (книг), один з яких був виданий у 2012 році. Наразі починаю відновлювати це захоплення.

 

Якщо не секрет, який саме роман був виданий?

«Во власти порока» — роман з елементами трилера. Підштовх­нув до написання перший досвід роботи в держаних органах.

 

Чи знаходили ви нових клієнтів під час тренувань?

Ні, нових клієнтів не знаходив. Були нові знайомства, проте у ділові відносини в силу певних обставин вони не переросли. Проте звичайним є те, що будь­яка комунікація впливає на клієнтську конверсію. Біг сприяє таким комунікаціям. Тому він є потенційно перспективним у питаннях генерації нових клієнтів. Я давно говорю партнерам: починайте бігати, беріть участь у змаганнях, може вам пощастить (сміється).

 

На вашу думку, є щось спільне між бігом та юрпрактикою?

Мабуть, головна спільна риса — це системність. Захоплення бігом ґрунтується на сукупності певних звичок, взаємопов’язаних правил, а також на жорсткій дисципліні виконання. Якщо не слідувати такій системі, тренування будуть марними. Юридична практика аналогічно має бути системною, починаючи від звички постійно та через заздалегідь обрані інструменти оновлювати власний та командний рівень експертизи, закінчуючи чітким виконанням існуючих у компанії бізнес­процесів. Також між бігом та юрпрактикою є такі спільності: азарт та витримка. Азарт охарактеризую такими фразами: «ще один кілометр», «ще один виграшний кейс». А витримка — це коли важко, але необхідно (неприпустимість зупинки).