Колонка редактора: Гори по коліна

Якщо є вибір, куди податися, що ви оберете: могутню велич гір чи не­озорий простір моря? Жодним чином не применшуючи цілющі властивості процесу спостерігання за морськими хвилями, які шумно розбиваються об берег чи гарячий пісок, що витікає крізь пальці, наче час, пальму першості віддам горам. Воістину так: ліпше гір можуть бути лише гори. У будь­яку пору року. Примхливі, норовливі, величні, горді. Зі своїми правилами, погодою та пантеоном божеств. Свідки світобудови, вони не терплять зневаги, але щедро винагороджують тих, кому «гори по коліна».

У горах можна не тільки загубитися, а й віднайти себе. Особливо взимку, коли око не відволікається на занадто яскраві фарби. Погляд може зачепитися хіба за обвисле віття хвої під покровом снігу. Казковий антураж. Здається, під товщою застигли навіть звуки. У тій всепоглинаючій тиші чутно лишень ритмічні удари власного серця, яке ретельно відмірює миті життя. Дихання перетворюється на клубки пари, які марно намагаються зігріти навколишній світ. Він, світ, також застиг. До весни.

Тож читаймо «УЮ» і пам’ятаймо — червону руту ліпше шукати в світлу пору доби.

Христина ПОШЕЛЮЖНА, редакторка розділу  «Спочатку»