Подорожі: Загубитися у Великому місті
Відтоді, як Христофор Колумб уперше висадився на американському узбережжі, минуло понад 500 років, але сьогодні кожен, хто прибуває до США, відкриває для себе свою Америку
Заблукати в Нью-Йорку
Ми звикли вимірювати землю метрами чи кілометрами. Дійсно, за даними Вікіпедії, площа поверхні земної кулі складає близько 510 мільйонів квадратних кілометрів, але чи можна лінійкою виміряти емоції, які ми переживаємо під час подорожі? Питання риторичне.
Кожна подорож — маленьке яскраве життя.
Моє покоління — діти 90-х — фактично виросло на кінематографі Сполучених Штатів Америки, і це суттєво збільшило туристичну привабливість країни.
Напевне, в кожному місті США, яке хоча б одного разу потрапляло в популярний фільм, найвідомішою його пам’яткою ставали саме ті локації, що були у стрічці.
Одним із найулюбленіших фільмів мого дитинства була стрічка «Один вдома 2: Загублений у Нью-Йорку», в якому юний Кевін Маккалістер відбивався від «липких» бандитів у центральному парку одного з наймогутніших міст світу. Боюсь навіть сказати, скільки разів касета з пригодами Кевіна опинялася в моєму відеомагнітофоні.
Тож на свій день народження я вирішив загубитися в Нью-Йорку та відкрити для себе Америку, яка не одразу, але досить люб’язно, видавши мені візу, це дозволила.
Маленька людина у Великому місті
Усе почалося 8 Березня.
Свято. Привітання жінок. Смачна вечеря. Передчуття подорожі та вильоту вже наступного ранку, о 8-й, збирання речей, Боже, як же я цього чекав! Подорож була запланована за півроку і…
…харчове отруєння.
Так, десь о 4-й ночі, скручуючись на дивані від нудоти, я серйозно думав над тим, щоб скасувати подорож. Одинадцять годин польоту в такому стані — це тортури над самим собою та оточуючими.
5-а ранку. Вода, активоване вугілля. Багато активованого вугілля.
7-а ранку. Білий «Рено Логан», виходьте без дзвінка, ще якихось 30 хвилин, і я в «Жулянах», а потім і в літаку. Перемога. Мені стало краще і попереду лише пригоди.
Про те, що я фактично буду тікати з цієї країни буквально за тиждень, ще не здогадуюся, але про це пізніше.
Перелетів через сім часових поясів, у Нью-Йорку мене зустрічає аеропорт ім. Дж. Кеннеді — найзавантаженіший аеропорт США. Уже з вікна ілюмінатора дійсно відчувалася його завантаженість, оскільки навкруги були сотні літаків, а руління до терміналу зайняло добрих 50 хвилин, настільки цей аеропорт великий.
Паспортний контроль, ще півтори години (чи навіть більше), отримання багажу, і ось — Америка.
Вийшовши з терміналу, одразу подумав, що зовсім не так уявляв собі наймогутніше місто світу. Це була звичайна приміська зона з аеропортом, дійсно нічого особливого: невеликі будиночки, припарковані біля них пікапи та графіті на стінах.
Мій готель знаходився у нижньому Манхеттені, тому я одразу попрямував туди на метро, прикупивши за 28 баксів тижневий проїзний на всі види громадського транспорту.
Метрополітен Нью-Йорка є одним із найстаріших та найбільших у світі. Його гілки здебільшого проходять по тунелях. Саме те, що я потрапив до міста через тунель, дало мені відчути його могутність на всі 200 %.
Станція «Волл Стріт», моя зупинка, останнє, що бачив — типову приміську зону, а тепер я виходжу на вулицю, підіймаю голову…
…і розумію, що в центрі Всесвіту, стою на вузькій вулиці в оточенні десятків хмарочосів, щонайменше на п’ятдесят поверхів кожний. Шум сирен, клаксони авто, квапливі люди гучно розмовляють по телефону чарівною американською англійською, всі кудись поспішають, і запахи, запахи, їх так багато, здається, вони змінюються кожні 10 секунд. Я в Нью-Йорку — маленька людина у Великому місті.
Здається, я тут уже був
Дійсно, до яких би пам’яток я не прийшов — уже знав це місце та бачив його. Від кожної локації було враження, ніби зустрів старого знайомого.
О, Нью-Йоркська публічна бібліотека, як ти тут? Сильно ж ти допомогла героям фільму «Післязавтра»!
Емпайр-Стейт-Білдінг, цікаво, чи залишилися в тебе подряпини від «Кінг-Конга»?
Центральний парк, Готель «Плаза», Бруклінський міст, Гудзон, Рокфеллер Центр з його новорічними ялинками, Таймс Сквер, Чайна Таун.
Ніколи не думав, що можна відчувати ностальгію за місцями, які бачив на власні очі вперше, але тут це вдалося.
Нью-Йорк — дуже масштабне місто і гуляти його вулицями можна безкінечно, щоразу знаходячи щось нове. Щодня я проходив близько 20 км. Черговий кілометр, цікава бесіда з другом, жарти, сміх, стоп…
...затамував подих. Тиша. Сльози на очах. Грінвіч Стріт. Меморіал 9/11.
Тоді, в дитинстві, події 11 вересня дійсно шокували, але відчути біль я зміг тільки опинившись тут, серед тисячі людей, імена яких вибиті на меморіальній плиті та стікають у безодню.
Меморіал включає і підземний музей трагедії 9/11. Вразило те, що музей містить окрему величезну кімнату пошани собакам, які входили до складу рятувальних служб. «Погані люди не можуть так любити і шанувати тварин», — подумалося.
Про людей
«Привіт, як справи, ти звідки?»
Як часто чув це там від абсолютно незнайомих людей. Усім цікаво, як мої справи.
Верховний Суд довго не відкриває провадження, отруївся перед вильотом, а що, необов’язково це розповідати?
Американців неодноразово називали лицемірними, а їхню привітність награною. Хай так, але мати приємну коротку розмову з усмішками на обличчі набагато краще, ніж бачити сумні мовчазні гримаси, чи не так?
Так сталося, що особливо «приємну» розмову в США я мав саме з їхнім президентом.
Втеча
9-а година вечора. Усі американці біля телевізорів. Дональд Трамп оголошує карантин імені Covid-19 та закриває авіасполучення із США, що пізніше робіть і Україна. Два дні на повернення додому.
Авіакомпанії в паніці, посольства та консульства не розуміють, що говорити розгубленим людям. Як нам усім повернутися на Батьківщину?
Єдиним правильним рішенням була термінова купівля нового квитка і вимушена втеча додому на три дні раніше.
Отже, Трамп мені винен ще три доби в Нью-Йорку, а тому I’ll be back…
