Судова практика: Власне захоплення

Сьогодні, на відміну від ситуації, що була ще кілька років тому, коли Україна переживала хвилю рейдерських атак, об’єкти власності мають більший ступінь захисту. Проте певні інструменти, попри удосконалення законодавства, й надалі використовуються для захоплення чужого майна

Володимир СЕМЧУК,
керівний партнер мережі судової практики VSLitigation

Набуття певної власності може відбуватися еволюційно або одномоментно. Відповідно, і відмова від власності може відбуватися еволюційно, в результаті заміни на іншу власність, або одномоментно, шляхом заміни на певний стан, коли вже не потрібно перейматися утриманням власності, а насолоджуватися необмеженою свободою. Який варіант відмови від власності може відбутися щодо певної особи, залежить від того, чи відмовилася вона сама, в рамках чинного законодавства, виважено, усвідомлюючи наслідки власних дій, без незаконного втручання третіх осіб, або відмова від власності здійснилася одномоментно, майже в рамках закону, без самостійного виваженого рішення власника та в результаті незаконного втручання інших осіб.

І наразі питання навіть не в існуванні такого варіанта, як виняток. Головне питання полягає в системності такого явища, як незаконне заволодіння власністю. Адже наявність реально діючого захисту від незаконного втручання в право володіння, розпорядження власністю є одним із головних індикаторів довіри до саме правової країни.

Рівень захисту власності на шкалі такого індикатора кожен має визначити сам. Не хочеться бути песимістом щодо національної особливості законодавства, та головне — його виконання.

Але якщо у захисті власності хтось вийде за червону зону цієї шкали в напрямку жовтої, досить оптимістично, якщо дістанеться зеленої, і у подальшому насолоджуватиметься станом, коли особа не має і не бажає мати власності, або ж є людиною досить самовпевненою щодо реального стану її захисту.

Які об’єкти власності найчастіше стають ласим шматком для здійснення рейдерських атак?
Які правові та неправові інструменти використовуються для захоплення власності?

Анна ТИЩЕНКО,
радник практики вирішення спорів МЮФ Integrites

Як свідчить практика останніх 15—20 років, переважно кінцевою метою рейдерських атак було і залишається отримання права власності на об’єкти нерухомості або права на юридичну особу. У дев’яностих роках це здійснювалося переважно колишнім директоратом підприємств шляхом доведення останніх до банкрутства, створення штучних заборгованостей перед підконтрольними цим же особам підприємствами, які потім у процедурі банкрутства та ліквідації отримували нерухомість та інші активи у рахунок погашення штучно створеного боргу (тобто фактично безоплатно). У подальшому рейдерство розвинулося, і найпоширенішою формою в Україні стало сіре рейдерство, яке застосовували переважно для набуття контролю над підприємством. Проте контрольний пакет акцій/частка у статутному капіталі підприємства, навіть успішного, не завжди цікавлять рейдерів. Чим менш налагодженим та автоматизованим є бізнес, чим більше результати господарської діяльності залежать від певної особи (наприклад, від директора підприємства, який одночасно є його власником — партнер юридичної фірми), тим менш вірогідно, що ним зацікавляться рейдери. І, навпаки, власникам такого бізнесу необхідно бути напоготові, якщо:

— йдеться про великі виробничі, переробні та добувні підприємства;

— бізнес є високоприбутковим та повністю автоматизованим або коли зміна людей не призведе до значних збитків.

Андрій САВЧУК,
партнер ЮК «МОРІС ГРУП»

Якщо говорити про сучасний стан рейдерства, то варто визнати, що воно як явище, на жаль, не зникає, а розвивається. При цьому рейдерство набуває все більш різноманітних форм, миттєво пристосовується до змін у законодавстві. Класичною формою рейдерства залишається корпоративна. Інструменти для рейдерства традиційні — недосконале законодавство і судова практика на будь-який смак. Відверто кажучи, ідейниками більшості рейдерських схем стають самі ж юристи, які намагаються «підігнати» бажаний результат для клієнта під вимоги сучасного законодавства.

Почастішали випадки, коли учасники товариства, які колись добровільно вийшли чи були виключені з нього, раптом «згадують», що припинення їхньої участі відбулося з грубим порушенням законодавства. І байдуже, що відтоді минуло п’ять чи більше років, байдуже, що товариство за цей час отримало нових інвесторів, які вклали в його розвиток мільйонні інвестиції, — справедливість, так би мовити, має бути відновлена, а порушення прав колишнього учасника — усунуте. Питання про те, що ж робити після цього інвесторам, майже риторичне.

Каменем спотикання у таких випадках є положення статті 100 про те, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом, та положення статті 268 Цивільного кодексу України, відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.

Суди теж не мають однозначної позиції в цьому питанні. Одні розуміють положення наведених статей буквально, інші пробують з хірургічною точністю провести межу між правом участі у товаристві (яке є особистим немайновим і немає економічного змісту) та правомочністю на участь в управлінні товариством (яке має економічний зміст).

На маю думку, законодавець вкладав у зміст цих норм зов­сім інше. І зрозуміти логіку законодавця можна, якщо проаналізувати їх у системному зв’язку з іншими нормами. Так, відповідно до статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Тобто, набувши частку в статутному капіталі, особа, як наслідок цього, набуває корпоративні права та відповідні особисті немайнові права. Набути немайнових прав, не маючи при цьому частки в статутному капіталі, неможливо. Відповідно, втративши частку в статутному капіталі, особа втрачає й особисті немайнові права. Підтвердженням цього логічного ряду є те, що частка в статутному капіталі може бути відчужена, а окремо особисті немайнові права — ні.

Іншими словами, з моменту виходу чи виключення з товариства особа втрачає відповідні немайнові права. Відтак, порушення особистих немайнових прав особи може бути тільки тоді, коли особа залишається учасником товариства. Тому до вимог особи, яка не є учасником товариства, повинна застосовуватися позовна давність.

Думаю, таке правозастосування зменшило б простір рейдерам, а для нових учасників товариства виключило хоча б один ризик.

Які об’єкти власності найчастіше стають ласим шматком для здійснення рейдерських атак?
Які правові та неправові інструменти використовуються для захоплення власності?

Ярослав ЯРОВОЙ,
старший юрист АФ ENGARDE

Одним із способів незаконного заволодіння чужим майном у вигляді квартири є фальсифікація боргу та стягнення квартири в рахунок погашення цього боргу.

Схема рейдерського захоплення квартири полягає в такому. Після того як власник квартири виїжджає за кордон на навчання або тимчасову роботу, від імені сусідів, які проживають поверхом нижче, до суду подається позовна заява з вимогою стягнути збитки, які виникли нібито внаслідок затоплення їхньої квартири.

Як докази до суду подається сфальсифікований акт затоплення та оцінка фахівцем завданих збитків. Після повторної неявки до суду власника квартири, який перебуває за кордоном, суд задовольняє позов та зобов’язує відповідача відшкодувати завдані «затопленням» збитки.

Злочинна група, отримавши виконавчий лист, звертається до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження. Після спливу строку для добровільного виконання рішення суду державний виконавець розпочинає процедуру примусового стягнення боргу.

Отримавши оцінку квартири, яка приблизно дорівнює або є меншою за суму завданих збитків, квартира продається з прилюдних торгів наперед визначеному учаснику.

Надалі новий власник квартири, на підставі результатів прилюдних торгів, отримує нові документи, що підтверджують право власності на квартиру, після чого одразу продає квартиру вже добросовісному покупцю, який, може, і не здогадуватися про те, хто є справжнім власником цієї квартири.

У результаті таких дій злочинців власник квартири, повертаючись із поїздки, дізнається, що його квартира продана та в ній уже живуть інші люди.

Звісно, реалізація такої рейдерської схеми неможлива без існування корумпованих представників державної влади, але головна проблема полягає в тому, що доводити злочинність дій рейдерів та повертати свою квартиру через суди доведеться саме потерпілому.

Одним із способів захисту від зазначеної рейдерської схеми може бути передання квартири в заставу близьким родичам або знайомим. У цьому випадку в злочинців виникнуть додаткові проблемі при переоформленні документів на квартиру, а також при розгляді справи в суді заставодержателя повинні будуть залучити як третю особу.

Сергій БАЛАНЧУК,
партнер мережі судової практики VSLitigation

Недосконалість норм Закону України «Про господарські товариства» спричинила величезну хвилю корпоративних конфліктів і так званих рейдерських атак, що охопила Україну в 2005—2008 роках. Варто визнати, що не останню роль у цій проблемі відігравала неоднозначна та в більшості випадків дуже суперечлива судова практика.

Як свідчить наша практика, найчастіше рейдерські атаки спрямовувалися або на реально прибуткові підприємства, або на підприємства власників значних об’єктів нерухомості.

Схеми, що використовувалися при подібних атаках, були дуже різноманітними та вдосконалювалися залежно від протидії таким атакам.

Найпоширенішими були схеми, пов’язані з фальсифікацією протоколів загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, на яких вирішувалися питання щодо зміни керівництва. Після здійснення державної реєстрації зміни керівництва укладався ланцюг договорів купівлі-продажу нерухомості, що, у свою чергу, в подальшому майже унеможливлювало повернення такої нерухомості її законному власнику.

Безумовно, основним чинником, що обумовив зменшення кількості рейдерських атак, стала передача розгляду корпоративних спорів на вирішення господарських судів за місце­знаходженням товариства.

Позитивну роль у боротьбі з рейдерством відіграло також прийняття Закону України «Про акціонерні товариства». Аналіз судової практики, що склалася за результатами розгляду корпоративних спорів після прийняття цього Закону, дає змогу стверджувати: ситуація поліпшується, хоча залишається ще багато проб­лемних аспектів.

Чи можна сьогодні повністю убезпечити власність від зазіхань рейдерів?

Анна ТИЩЕНКО,
радник практики вирішення спорів МЮФ Integrites

Говорити про повне убезпечення від рейдерської атаки наразі важко, враховуючи той факт, що в останні роки стало переважати так зване чорне (кримінальне) рейдерство (власників підприємства (його частки) або активу силою (через використання погроз, тортури, викрадення близьких, убивства) змушують відмовитися від своїх прав та продати, подарувати, іншим чином відчужити їх на користь зацікавлених третіх осіб. Документи, як правило, не підроблюються, не використовується також підкуп суддів та чиновників. Сприяння рейдерам здебільшого вчиняють правоохоронні органи (якщо потерпілі до них звертаються). Усі подальші дії з переоформлення прав вчиняються відповідно до чинного законодавства).

Проте можна назвати ряд факторів, які знижують такі ризики:

—?ведення бізнесу прозоро й відповідно до законодавства;

—?ретельний вибір та перевірка менеджменту і, бажано, всіх інших співробітників (оскільки захоплення підприємства за допомогою найманого директора є одним із найпростіших для рейдерів), створення надійної системи служби безпеки та контролю;

—?надійне зберігання печаток, фірмових бланків, ключів та паролів для використання системи клієнт-банк тощо; сувора заборона використання «пустих» листів з підписами уповноважених осіб та/або печаткою підприємства тощо;

—?вчасне внесення і оформлення змін в уставні документи, вчасне переоформлення юридичної адреси;

—?використання винятково професійної допомоги під час розробки та імплементації схем захисту майна (особливо під час реєстрації для цієї мети компаній в іноземних юрисдикціях або передачі майна в іпотеку й заставу);

—?відсутність конфліктів між учасниками підприємства; відсутність великої кількості дрібних акціонерів у акціонерних товариствах; тримання контрольного пакета акцій в одного власника;

—?внесення до статуту підприємства положень, що обме­жують можливість найманого менеджменту розпоряджатися активами;

—?робота тільки з перевіреними контрагентами.

-->