Практика: Вибачте за запізнення
Серед багатьох питань, порушених у новій постанові пленуму ВССУ, одним із найважливіших є питання щодо поновлення пропущених строків на касаційне оскарження
Не минуло ще багато часу з дати створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ), а пленум нового судового органу вже активно бере участь в узагальненні судової практики. У середині червня цього року «скарбничка» постанов пленуму ВССУ поповнилася черговим документом — постановою пленуму ВССУ від 14 червня 2012 року № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» (постанова).
Цей документ становить інтерес вже тому, що він уперше систематизує практику застосування процесуальних норм щодо розгляду цивільних справ у касаційному порядку, яку раніше доводилося вишукувати у різних постановах Пленуму Верховного Суду України (ВСУ) або навіть безпосередньо у судових рішеннях (на відміну від практики розгляду цих справ в апеляційному провадженні, яка була впорядкована постановою Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року № 12).
Особливістю постанови є те, що призначена вона не суддям судів нижчих інстанцій, як більшість інших документів, виданих пленумом ВССУ, а суддям самого ВССУ, які подекуди по-різному трактують і застосовують положення статей 323—352 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та інших нормативних актів, пов’язаних з касаційним оскарженням судових рішень у цивільних справах.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 355 ЦПК України рішення ВССУ можуть переглядатися ВСУ тільки у зв’язку з неоднаковим застосуванням ВССУ норм матеріального права. Враховуючи цей факт, неправильне застосування суддями ВССУ норм процесуального права є вкрай неприйнятним, адже рішення, прийняті внаслідок такого неправильного застосування, не можуть бути оскаржені в межах національної судової системи України. Вони можуть бути оскаржені хіба що в Європейському суді з прав людини на підставі порушення статей 6 та/або 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є вкрай складною та довготривалою процедурою.
Впровадження приписів постанови у практику покликане посприяти однаковому (і правильному) застосуванню ВССУ процесуального законодавства, яке стосується касаційного провадження у цивільних справах, та зменшити кількість таких випадків.
Постанова містить багато положень, які можуть бути корисними для практикуючих юристів. Нижче вибірково розглянуті деякі з них, які стосуються питання процесуального строку на касаційне оскарження.
Вимушене запізнення
Однією з найбільш актуальних проблем касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах є проблема із дотриманням встановленого законом строку для подання касаційної скарги. Відповідно до статті 325 ЦПК України, такий строк становить двадцять днів з моменту набуття законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, що, на перший погляд, нібито достатньо. Проте на практиці все дещо інакше.
Як відомо, відповідно до статті 319 ЦПК України, рішення або ухвала апеляційного суду набувають законної сили з дня їхнього проголошення (і це означає, що саме з цією датою пов’язаний початок перебігу строку, встановленого статтею 325 ЦПК України). У той же час за змістом статей 209, 218, 222 та 321 ЦПК України у судовому засіданні може бути проголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення, а повний текст може бути виготовлено протягом п’яти днів. При цьому особам, які не були присутні на судовому засіданні, де було проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний його текст надсилається протягом двох робочих днів з дати його виготовлення.
Нескладні підрахунки дають змогу встановити, що навіть при дотриманні суддями встановлених законодавством процесуальних строків може виникнути ситуація, коли судове рішення надсилається особі, яка брала участь у справі, лише на сьомий-восьмий день після його проголошення. До цього строку потрібно додати ще декілька робочих днів, необхідних для того, щоб рішення було доставлено за адресою. У результаті більш ніж половина строку на касаційне оскарження виявляється втраченою для скаржника.
На практиці ж суди апеляційної інстанції вельми часто зволікають із виготовленням повних текстів своїх рішень та з видачею (надсиланням) таких рішень особам, які беруть участь у справі.
Як наслідок, повний текст рішення апеляційного суду, без ознайомлення з яким практично неможливо належним чином скласти касаційну скаргу, може бути отримано за декілька днів до закінчення строку, встановленого статтею 325 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, або навіть узагалі не отримано у такий строк.
У цьому випадку касаційну скаргу доводиться подавати разом із заявою про відновлення пропущеного строку та з примарними надіями щодо долі поданої касаційної скарги, адже дуже часто суд касаційної інстанції не визнає викладені скаржником причини пропущення строку поважними і, як наслідок, не приймає касаційну скаргу до провадження, поставивши тим самим крапку в розгляді справи.
Питання залишається відкритим
У пункті 7 постанови ВССУ роз’яснюється, що якщо недотримання строків касаційного оскарження було зумовлено діями (бездіяльністю) суду, зокрема особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів з дня складання повного судового рішення його копію, як це передбачено частиною 3 статті 222 ЦПК України, а також статтями 317, 321 ЦПК України, то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.
На жаль, у пункті 7 постанови вжито саме вираз «можуть бути підставою», а не «є підставою», що робить позицію запізнілих скаржників дещо хиткою.
Окрім того, на думку ВССУ, при розгляді питання про поновлення строку суд повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між неправомірною діяльністю суду та фактом пропущення строку (наприклад, встановити, що дії чи бездіяльність суду призвели до того, що саме ця особа не змогла подати касаційну скаргу вчасно).
Таким чином, сам по собі факт порушення судом апеляційної інстанції строку видачі (надсилання) рішення, на думку ВССУ, ще не є достатньою підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Скаржнику необхідно довести ще й те, що таке порушення справді призвело до неможливості вчасного подання ним скарги. При цьому формулювання на кшталт «Рішення було отримано нами за два дні до закінчення строку касаційного оскарження, внаслідок чого ми не мали достатньо часу для підготовки касаційної скарги» мають невеликі шанси на успіх. Більш-менш впевнено можуть почуватися лише ті скаржники, які отримали рішення (ухвалу) апеляційного суду вже після закінчення двадцятиденного строку на касаційне оскарження і мають документальне підтвердження такого запізнілого отримання.
Щодо тих «невдах», яким вдалося отримати оскаржуване рішення за день-два до закінчення строку, то вони опиняються перед досить-таки непростою дилемою: вони можуть нашвидкуруч скласти проект касаційної скарги та спробувати надіслати його до ВССУ в останній день строку (при цьому потрібно мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 330 ЦПК України та з огляду на пункт 14 постанови зміни та доповнення до такої касаційної скарги подати вже не вдасться) або ж подати належним чином підготовлену касаційну скаргу із запізненням, ризикуючи опинитися «за бортом» касаційного розгляду в разі, якщо ВССУ не виявить розуміння до причин запізнення.
Без права на касацію
Наталія ДЕЙНЕГА,
юрист ЮФ «Місечко і Партнери»
Перш за все, плюсом є те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) приділив велику увагу питанням подання касаційної скарги особами, які не брали участі у справі, в рамках якої було винесене оскаржуване рішення. Зокрема, ВССУ зменшив імовірність подання касаційної скарги особами, які не мають на це права, звернувши увагу на те, що прокурор, його заступник, мають право подавати касаційні скарги винятково в тих справах, в яких вони брали участь. Омбудсман, у свою чергу, не має такого права взагалі.
З положеннями про порядок подання касаційної скарги кореспондують положення постанови «Про порядок поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження». Зокрема, особливу увагу звернуто на те, що суддя-доповідач самостійно визначає поважність причин пропущення строків подання касаційної скарги. Тому, на думку ВССУ, достатньою підставою для поновлення пропущеного строку є факт неправомірних дій/бездіяльності з боку суду, які призвели до пропущення такого строку касатором.
Це положення має важливе практичне значення, адже на сьогодні частою є ситуація, коли судді пропускають строки, встановлені Цивільним процесуальним судом (ЦПК) України щодо надсилання сторонам та іншим учасникам спору повного тексту судового рішення, допускають у своїй діяльності інші порушення, які призводять до неможливості вчасного оскарження рішень.
Також ВССУ зазначив, що поновлення пропущеного строку забороняється та касаційне провадження не відкривається, якщо касаційну скаргу подано прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набуття оскаржуваним судовим рішенням законної сили, незалежно від поважності причини пропуску такого строку.
Досить важливим є роз’яснення порядку застосування положень статті 335 ЦПК України, про яку йдеться у пунктах 18 та 19 постанови.
Так, пунктом 18 встановлено, що відповідно до статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права виходити за межі доводів касаційної скарги, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті (якщо буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення).
У той же час, як визначено пунктом 19 постанови, норми ЦПК України не містять підстав для обов’язкового скасування судового рішення. Це означає, що на практиці немає підстав для застосування пункту 3 статті 335, тобто виходу за межі доводів касаційної скарги.
У зв’язку з цим суд слушно зазначив, що для обґрунтування висновку про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судам потрібно застосовувати положення статей 338, 340, 341 ЦПК України. При цьому не має значення, були ці обставини зазначені в обґрунтуванні вимог касаційної скарги чи ні.
Майже без змін
Ольга СПЕКТОР,
директор ТОВ «Юридична контора Спектор»
Загалом постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від 14 червня 2012 року № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» (Постанова) суттєвих змін до практики розгляду касаційних скарг не внесла, що не є дивним, оскільки її автори — судді суду касаційної інстанції, а раніше більшість з них були суддями Верховного Суду України.
Однак все ж таки Постанова містить як корисні моменти для практиків, так і не надає відповідей на досить поширену негативну практику, яка застосовується судом касаційної інстанції.
Позитивним є роз’яснення про можливість касаційного оскарження рішень у частині обставин, встановлених судами першої та/або апеляційної інстанцій (частина 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України), з урахуванням поширеного і не завжди обґрунтованого використання положень ЦПК України про звільнення сторін від доказування обставин, встановлених судовим рішенням (пункт 4 Постанови).
У пункті 6 Постанови ВССУ наголосив на обов’язковості постановлення ухвали за результатами розгляду питань про прийняття або повернення касаційної скарги, а також залишення її без руху, що також є доцільним. Нерідко суд касаційної інстанції не дотримується зазначеного положення ЦПК України, а надсилає касаційну скаргу лише з супровідним листом.
В абзаці 4 пункту 18 Постанови ВССУ надав роз’яснення щодо доказів, які можуть бути додані до касаційної скарги і можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції, враховуючи положення ЦПК України про те, що ВССУ не вирішує питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому це можуть бути докази, які підтверджують або спростовують не обґрунтованість судового рішення, а його законність, і не повинні стосуватися вирішення матеріально-правового спору по суті (наприклад, документи, які підтверджують порушення правил належності та допустимості доказів, або документи, що підтверджують наявність у сторони пільг щодо сплати судового збору). Тобто докази процесуальних порушень судів першої та/або апеляційної інстанцій, які призвели до неправильних висновків цих судів.
Суттєвим також є те, що у своїй Постанові ВССУ розширив зміст визначення неправильного застосування норм матеріального права судами нижчих інстанцій (частина 2 статті 309 ЦПК України), зазначивши, що неправильним застосуванням норм матеріального права також вважається неправильна юридична кваліфікація правовідносин або неправильне тлумачення закону, який хоча і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи звужене тлумачення.
Спірними є висновки ВССУ, викладені в пункті 16 Постанови про неможливість застосування підстав, які тягнуть за собою відхилення касаційної скарги або обов’язкове скасування судового рішення (частини 3, 4 статті 332 ЦПК України) при попередньому розгляді справи. По суті, пункт 16 Постанови, яка не має ознак нормативно-правового акта, заперечив прямі норми законодавчого акта.
Дуже поширеними є випадки, коли суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з підстав необґрунтованості доводів касаційної скарги і відсутності необхідності перевіряти матеріали справи (пункт 5 частини 4 статті 328 ЦПК України). При цьому в своїй ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, сам суд касаційної інстанції не зазначає мотивів і обґрунтувань таких висновків, що викликає багато спірних питань. На жаль, ВССУ в своїй Постанові не розглянув питання щодо обов’язковості викладення в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження таких мотивів і обґрунтувань роз’яснень.
Акцентування уваги
Михайло СОРОКА,
адвокат АФ «Грамацький і Партнери»
Хоча узагальнення правил розгляду цивільних справ у порядку касації здебільшого повторює норми глави 2 розділу V Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, цю обставину варто сприймати не як дублювання закону, а як акцентування уваги вищим судовим органом на важливих та проблемних моментах цієї стадії цивільного процесу.
Судові юристи повинні взяти на озброєння озвучене Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) бачення правильності застосування норм ЦПК України, які стосуються процесуальної діяльності самого ВССУ, адже апелювання до цього документа при касаційному оскарженні означатиме нагадування автору про його ж правову позицію, що збільшить ймовірність бути почутим.
Відзначимо роз’яснення ВССУ, які здалися найбільш цікавими та новими.
Так, при оскарженні судових рішень потрібно звертати увагу на правильність/неправильність тлумачення закону судом. До лексикону процесуальних документів, при посиланні на неправильність застосування норм матеріального права, поряд із звичними словосполученнями ЦПК України «застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини» або «не застосовано закон, який підлягав застосуванню», повертаються додаткові обґрунтування: «суд неправильно витлумачив закон».
Згідно з позицією ВССУ, будь-яке порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження у справі незалежно від того, чи призвели такі порушення до неправильного вирішення справи, оскільки така оцінка порушення норм процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції при розгляді справи та ухваленні судового рішення. Тобто, якщо сам факт відкриття провадження є принциповим для касатора, в касаційних скаргах необхідно зазначати навіть незначні процесуальні недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, та констатувати порушення процесуальних норм.
Із справді позитивного: постановою роз’яснено питання можливості оскарження так званих фактових рішень — рішень, прийнятих за наслідками штучно створених спорів, коли сторони зацікавлені не так у резолютивній частині, як у встановлених мотивувальною частиною судового рішення фактах, які використовувались як преюдиціальні факти при розгляді інших справ. ВССУ зазначив, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені рішення як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті).
На допомогу юристам ВССУ надає приблизний перелік процесуальних недоліків, допущених при розгляді справи в першій та апеляційній інстанціях, які не повинні вплинути на суть ухваленого рішення та, відповідно, не можуть бути підставою для його скасування. ВССУ до таких відносить: сплату судового збору, здійснену після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні; відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення.
