Фокус: Євроремонт по-українськи

Ніка ГЛАЗУНОВА

Пристрасті довкола Євро-2012 вщухли. Згадуючи найяскравіші і найбільш значимі події чемпіонату, спробуємо підбити підсумки та усвідомити: які зміни відбулися в свідомості українців та іноземців

Перед початком Євро-2012 була помітна невпевненість уболівальників, що планували приїхати на матчі. Україна уявлялася європейцям як величезна чорна діра, без ознак цивілізації, з радянським мисленням. Масла у вогонь підлили британські ЗМІ. Так, перший телеканал британського суспільного телебачення ВВС ONE показав українців і поляків расистами та антисемітами. У репортажі, названому «Стадіони ненависті», були наведені такі слова колишнього футболіста збірної Англії Сола Кемпбелла, призначені англійським фанатам: «Залишайтеся вдома. Дивіться Євро-2012 по телебаченню. Не ризикуйте. Можете повернутися у труні». Були також наведені приклади використання українськими вболівальниками нацистської символіки, бійки. Задля відстеження суспільної думки щодо Євро Інститут Горшеніна створив міжнародний експертний пул і протягом усього чемпіонату публікував експертні вис­новки. У ході чемпіонату оцінки подій Євро почали ­змінюватися — ­спочатку з негативних на нейтральні, а потім на позитивні. Йдеться не лише про сприйняття зовнішнього світу, але й про ставлення до футбольної першості самих українців. Схожа картина спостерігалася і в Польщі. Опитування поляків на різних стадіях підготовки до Євро показали, що у вересні 2009 року лише приблизно половина поляків вважали, що Євро вдасться провести успішно. За два роки, у вересні 2011-го, вже майже 60 % мали позитивні очікування. У березні 2012-го — 63 %. У червні, вже в розпал чемпіонату, — 85 % поляків вважали, що Євро успішне.

Український альтруїзм

Свій внесок у Євро зробив волонтерський рух, хоча деякі експерти висловлювалися щодо цього скептично. Так, волонтерська ініціатива українців Rooms 4 Free зібрала бажаючих безкоштовно прихистити у себе іноземних гостей. Головний плюс, який отримали українці, — не гроші, а можливість поспілкуватися з носіями іншої культури і традицій. У тематичному співтоваристві в Facebook «Ласкаво просимо! Welcome to Ukraine!» фанати могли знайти інформаційну підтримку, уточнити маршрут, отримати рекомендації стосовно кафе і ресторанів та багато іншого. Напевно, головний позитив від проведення таких заходів, як Євро, — загальна єдність, атмосфера взаєморозуміння та доброзичливого ставлення до іноземців та й поміж українцями. Саме проведення Євро має посприяти зміні ментальності наших громадян, зробити Європу ближчою на соціокультурному рівні. Проте все має свою ціну, і Україна дорого заплатила за позитивні емоції.

Коштовне свято

У середньому для прийняття масштабного спортивного заходу країни, що розвиваються, витрачають близько 5 млрд дол. США, тоді як розвинені країни інвестують не більш ніж 1 млрд дол. В Україні на реконструкцію і будівництво чотирьох стадіонів пішло близько 900 млн дол., а на інфраструктуру — близько 4,5 млрд дол. Витрати на обслуговуючий персонал склали 55 млн дол. На підготовку до Євро-2012 з бюджету було виділено близько 5 млрд дол. За підрахунками експертів, загальний обсяг з урахуванням приватних інвестицій склав приблизно 14 млрд дол. За даними уряду, під час Євро-2012 країну відвідали 1,8 млн уболівальників. При цьому кожен витратив у середньому 400 дол. Тож прибутки міст, які прий­мали Євро, були досить помірними. Так, бюджет Донецька за час чемпіонату заробив близько 300 млн гривень (у перерахунку — 30 мільйонів євро). Про це, підбиваючи підсумки, заявив мер міста Олександр Лук’янченко. За рік до першості континенту в інтерв’ю DW він сказав, що місто витратило на підготовку до Євро близько 1,8 млрд доларів США. Західноукраїнський Львів хоч і прийняв на два матчі менше, ніж Донецьк, проте заробив більше. Львівські організатори турніру стверджують, що міська казна поповнилася 50 млн євро. При цьому на підготовку чемпіонату було витрачено близько 1,2 млрд євро. Таким чином, виходить, що витрати на Євро-2012 в Донецьку і Львові в рази перевищили отримані від його проведення доходи. Схожа ситуація і в двох інших українських містах, що прий­мали чемпіонат.

Хто такі єврофани

Наші очікування були дещо неправильними: бізнесмени та організатори не зрозуміли, хто такий європейський уболівальник. Ми очікували на заможних європейців, а отримали невибагливих шведів, яких за наявності пива не лякала відверта неготовність до прийому мешканців Труханового острова, відсутність ­світла та води. Ми постійно підраховували, скільки місць в п’ятизіркових, чотиризіркових готелях. У результаті готелі були заповнені наполовину в кращому випадку. Не було розуміння також у вітчизняних рестораторів, як треба приймати гостей. Уболівальникам потрібно було просто та смачно поїсти, випити бокал вина чи пива, а не чекати на страву з гарною подачею сорок хвилин. Не виправдалися надії і тих, хто розраховував заманити футбольних уболівальників на екскурсії. В основному іноземці віддавали перевагу коротким пішим прогулянкам. Виняток — тури в Чорнобильську зону, які мали особливий попит. Найбільшу вигоду чемпіонат, схоже, приніс організаторам фан-зон, а також виробникам пива і снеків. Лише за два тижні Євро в Києві, за даними столичної влади, було випито 200 тисяч літрів пива.

Як реалізувати потенціал

В Україні є гострий контраст між туристичним потенціалом і його використанням. Завдяки нашим громадянам багато позитивної інформації пішло в європейський та світовий інформаційний простір. Однак разової дії може виявитися замало для того, щоб налагодити системний потік туристів до нашої країни. За даними дослідження консалтингової компанії Trendscope, що проводилось на замовлення Travel Industry Club, представника інте­ресів німецького турбізнесу, Україна не стане привабливою країною для іноземних туристів за ­підсумками Євро-2012. Так, згідно з даними опитування, 68 % менеджерів у сфері туризму вважають, що Євро-2012 не зробить Україну привабливішою країною для туристів, а 62 % сумніваються в тому, що репортажі напередодні і під час чемпіонату Європи з футболу матимуть позитивні наслідки для туристичного бізнесу країни. Згідно з висновками дослідження, Україна і Польща страждають від принципової проблеми: будучи країнами Східної Європи, вони мають переважно негативний імідж, тому недооцінюються туристами. Такої думки дотримується 81 % респондент.

Сподівання

Якщо ми хочемо, щоб нас знали, любили, щоб до нас їхали, то в нашій державі повинна бути якісна інформаційна політика. Не варто дивуватися, що західні ЗМІ несправедливо про нас розповідали. А чому ми свою інформацію не доносили? Були різні ролики на тих чи інших каналах, але результат цієї діяльності говорить про те, що ця робота була недостатньою. Напевно, потрібно зробити висновки і розробити та проводити ефективну інформаційну політику. Що залишиться після Євро? Надія на позитивні наслідки культурного обміну...

Зміни не відчувалися

Віктор Мороз,
генеральний директор, керуючий партнер ЮК «Правова гільдія «ВікторіАл»

Суттєвих змін у поведінці та настрої українців під час проведення Євро не відчувалося, окрім згуртованості вболівальників під час проведення футбольних матчів. Навряд чи можна говорити про зближення з Європою під час чемпіонату, швидше, відбулося велике футбольне свято, під час якого люди з різних куточків Європи вболівали за улюблені футбольні команди. Утім, безумовно, певний культурний обмін відбувся. Під час чемпіонату про Україну дізналася значна кількість людей, тож, на мою думку, відбувся позитивний соціокультурний вплив та поширення інформації щодо нашої країни серед європейського загалу. Навіть всі пропагандистські фільми, передачі та друковані матеріали негативного характеру, спрямовані на погіршення іміджу України, не змогли зіпсувати настрій уболівальників з Європи.

Міф, що зруйновано

Наталя Красненкова,
директор компанії соціальних комунікацій PR-House

Зміни в поведінці та настрої українців під час проведення Євро були відчутні. Наш офіс розташовано по вул. Лютеранській — це буквально два кроки від фан-зони. Ми бачили багато вболівальників, українці чудово розумілися з іноземцями. Наші часто пригощали іноземців пивом або чимось міцнішим, постійно відбувалося тісне спілкування. Бійок або конфліктів між українцями та єврофанами я не помічала. Таким чином, українці постали перед іноземцями як гостинні, усміхнені люди, готові завжди прийти на допомогу, навіть з мінімальним знанням англійської мови. Пам’ятаю, як табір шведів на Трухановому острові постраждав після буревію та зливи, так у стрічці на Facebook деякі знайомі українці закликали прихистити вдома нещасних шведів. Журналіст Сашко Піддубний взяв своє авто і поїхав на острів, аби забрати додому кількох охочих. Усі ці вчинки ламають стереотип про наших людей — «моя хата скраю». Бізнесмени, як от таксисти і ресторатори, повелися традиційно, схоже зі своїми колегами з Туреччини, Франції та інших країн, піднявши ціни. Під час Олімпіади в Лондоні ціни на проживання та харчування теж підскочили. Тому наші бізнесмени працювали за світовими трендами, якщо можна так сказати.

Стосовно культурного обміну, думаю, що єврофани приїхали до України не за театрами та музеями, а за дещо іншим — дешевим пивом, футболом, красивими дівчатами та пригодами. Фани — досить специфічна аудиторія, тому годі розраховувати на натовпи уболівальників в опері. Одним знайомим голландцям я запропонувала сходити на концерт хору в оперний театр… Зізнаюсь, була нещадно висміяна. «У нас в апартаментах є чудовий друг — Jack Daniels. Ми краще проведемо вечір з ним», — додали мої приятелі. Думаю, відбувся обмін у галузі культури вболівання. Єврофани — люди з традиціями та культурою вболівання. Нашим, є чому вчитися в іноземців. Українці набули патріотичності, розкупили всі прапори та символіку, так само розфарбовували обличчя та співали пісень.

Я помічаю вже більшу кількість іноземців на вулицях. Для мене це маркер: міф, що «Україна — країна дика та небезпечна», — зруйновано. Україна стала цікавою для іноземців, і тепер я прогнозую збільшення кількості туристів. Це прекрасно. Це демонструє, що ми стаємо реальною частиною Європи, і ми стали відкритими. Люди поверталися додому і розповідали про ту Україну, яку побачили на власні очі. А не про ту, яку досі бачили в рекламі. Також для української молоді Євро-2012 може стати поштовхом у вивченні іноземних мов, зокрема англійської. Тепер задля спілкування достатньо вийти на вулиці рідного міста, а не їхати далеко за кордон. Англійська справді потрібна, якщо ти хочеш бути сучасним та прогресивним. Я навіть радила б владі зробити таку соціальну PR-кампанію для молоді, на державному рівні, щось із меседжем на кшталт «Англійська — твоя перепустка в сучасний світ, вона потрібна тобі вже сьогодні і вже в твоїй країні».

В Україні буде життя після Євро?!

Юлія Мушинська,
молодший юрист АК «Правочин»

Беззаперечним є факт, що мешканцям приймаючих міст за час підготовки та й безпосередньо у тижні Євро довелося миритися з деякими незручностями — велися безперервні ремонтно-будівельні роботи, перекривалися вулиці, що призводило до щоденних численних заторів. Навчальні заклади працювали у вихідні, аби студенти встигли звільнити гуртожитки для проживання гостей Євро-2012. На фоні загального ажіотажу, здавалося, найбільш актуальним було питання: «Чи буде життя в Україні після Євро?». Узагалі суспільство поділилося на два табори. Перші — оптимісти — були переконані, що з Євро до України обов’язково прийде міжнародне визнан­ня, а іноземні вболівальники та спонсори зроблять помітний внесок у нашу економіку. Інші — скептики — вважали, що чемпіонат є лише хорошим приводом для розкрадання державних фінансів і джерелом збагачення «верхівки», наводячи приклад Олімпіади в Афінах та її руйнівного внеску в занепад грецької економіки. Проте в червні 2012 року існував третій, значно більш монолітний табір, — табір людей, яких об’єднало свято футболу — улюбленого виду спорту мільйонів.

За різними статистичними даними, після Євро якогось відчутного напливу туристів очікувати українцям не доводиться. Багато людей познайомилися з нашою країною, але не варто забувати, що це були, в своїй більшості, футбольні фани, які поїхали додому одразу по закінченні чемпіонату. Раніше за кордоном Україну не відрізняли від Росії, як і більшість країн, що були союзними республіками за радянських часів. Євро-2012 мав би змінити таке загальнопоширене переконання та додати Україні індивідуальності в очах європейців. Щоправда, напевно, чемпіонату міжнародного рівня не було достатньо. Прикро усвідомлювати, але вже за місяць по закінченні Євро на сайті Олімпіади-2012 Україну називають регіоном Росії.

На жаль, унаслідок активної антиреклами зарубіжних ЗМІ (частково справедливої) багато хто з бажаючих відвідати свято футболу відмовився від поїздки до України. Більшість з них була переконана, що їде до країни третього світу, де їх якщо не пограбують і не скалічать, так обов’язково облають. Проте найбільші побоювання європейців не справдилися — Київ, Львів, Донецьк та Харків зустріли футбольних уболівальників комфортними умовами, гостинністю та щирими посмішками мешканців. Подейкують, що в Донецьку найбільшою популярністю серед сувенірів користувалася футболка з написом «Я був у Донецьку, тепер мені нічого не страшно!». У численних інтерв’ю іноземці зазначали, що приємно вражені нашою країною з її чудовими містами, незвичною архітектурою, привітними людьми, якісною дешевою їжею та напоями. З огляду на попередні антипіар-заходи мешканці Європи боялися їхати до нас. Тому відзначу одну дуже характерну особливість європейця — футбольного вболівальника в Україні — приємно здивований. Причому приємно здивований він був не лише відсутністю в Україні всіх тих жахів, про які попереджали його вдома газети та Інтернет, а й великою кількістю різноманітних можливостей для комфортного дозвілля іноземних гостей.

-->