Відпочинок: Барселона: казковий світ Гауді

У світі є міста, які обов’язково треба побачити. Особливе місце в цьому списку займає Барселона — справжній ансамбль пам’ятників і багатство живих сторінок історії. Своїм обличчям місто багато в чому завдячує Антоніо Гауді — найвідомішому в світі іспанському архітектору і національній гордості Каталонії

Починаючи з ХІХ сторіччя Антоніо Гауді доклав руку до створення більшості архітектурних пам’яток столиці цього регіону. «УЮ» пропонує невеличку екскурсію найвідомішими творіннями барселонського генія.

Дивакуватий мрійник

Ідея єднання людини з природою, відмова від прямих кутів і ліній, а також багатство та розмаїття фарб стало основною «фішкою» видатного архітектора — неомодерніста. Він жив відлюдником у шумному портовому місті і нічого не знав, крім роботи. Він нікуди зі своєї Барселони не виїжджав, навіть у Париж, тогочасну художню Мекку. Лірою Гауді були його мрії, фантазії та любов до Барселони — і твори самі народжувалися. Його вважали дивакуватим, а «текучі і зростаючі» творіння — химерними, формалістичними, містичними та ірраціональними. Новизна стилю Гауді не одразу припала до душі громадськості, а тому всесвітньої слави, як водиться, архітектор зажив лише після смерті. Однак визнання серед барселонської знаті прийшло до Гауді значно раніше — після зведення будинку для відомого тоді місцевого фабриканта Еусебі Гуеля. Зачарований мистецтвом архітектора, заможний промисловець та меценат проклав для Гауді дорогу до «вищого світу» Каталонії, допомігши з корисними знайомствами та профінансувавши кілька його робіт. Саме працюючи у тандемі з Гуелем, Гауді почав отримувати численні замовлення від найбагатших каталонських родин. Епоха та місце поєдналися, щоб надати великому генію шанс.

Пряничні будиночки

На початку ХХ сторіччя Гуель задумав побудувати на околиці Барселони паркове котеджне містечко. З цією метою 1901 року він придбав 15 гектарів землі, а потім виставив її на продаж, попередньо поділивши на 62 частини. Однак задум не приніс прибутку — пустинна місцевість, до того ж віддалена від центра міста, не надто приваблювала мешканців Барселони. У результаті на цій території було зведено лише дві споруди — дім одного з місцевих адвокатів та будинок самого Гауді. Згодом Гуель продав неприбутковий об’єкт мерії Барселони, яка розбила там відомий донині міський парк. Гауді взяв за принцип англійські парки, однак наповнив свій сад архітектурними роботами у стилі ар нуво. Колони перетворилися на стовбури дерев, які нахилені під непрямими кутами до поверхонь, стелі будов зроблені з каміння, що створює враження непевності та хисткості. По обидва боки від центрального входу в парк розташовані найвідоміші «пряничні будиночки Гауді», зображеннями яких прикрашені барселонські листівки та туристичні буклети. На терасі, з якої відкривається чудова панорама Барселони, розташована найдовша в світі лава, профіль якої повторює лінії тіла сидячої людини. Відомо, що для того, щоб її спроектувати, Гауді посадив одного зі своїх працівників на глину, яка ще не встигла засохнути і заміряв таким чином вигин людської спини. Під терасою — Зала ста колон (кат. Sala de les cent columnes), в якій знаходяться 85 колон, що підтримують площу. Емблемою парку є ящірка-дракон (кат. el Drac), яка насправді є уособленням елемента вогню в алхімії. У центрі парка — дім-музей Гауді, в якому збереглися особисті речі визначного архітектора.

Луска дракона

Ще не завершивши роботу над парком Гуеля, Гауді отримав замовлення на переробку будинку родини заможного текстильного фабриканта Жозепа Бальо. Завдання полягало в необхідності оновити та реконструювати родинний маєток багатіїв. Фантазія Гауді була настільки безмежною, а результат — настільки неочікуваним, що, побачивши своє оновлене помешкання вперше, замовники злякалися і спочатку навіть відмовилися сплатити архітекторові гонорар. Каса Бальо — одна з трьох будівель на вулиці Пасеч-де-Грасія, що утворюють так званий Квартал розбіжностей, який отримав таку назву через неординарну і зовсім не схожу архітектуру цих будівель. Якби довелося охарактеризувати будинок Бальо одним словом, то найкраще підійшло б слово «казковий». І справді, цей особняк схожий на дивовижний будинок, в якому живуть казкові персонажі. Інколи навіть важко повірити, що такий будинок був спроектований і споруджений у реальності. Багато дослідників архітектури Гауді вважають, що з цього будинку починається новий етап його творчості, не підвладний жодним архітектурним стилям — лише його бачення і фантазія. Особливість цього будинку — майже цілковита відсутність правильних і чітких ліній, контури всіх елементів фасаду дивують своїми вигинами, така пластичність продовжується і в інтер’єрах. Є припущення, що ідея фасаду будинку навіяна майстрові історією перемоги заступника Каталонії Св. Георгія над Драконом. І справді, дах будівлі, абсолютно неправильної форми, фанерований лусковидною плиткою складного кольору. Головний фасад покритий мозаїкою з осколків скла і керамічної плитки від золотистого до зеленувато-бірюзових тонів, що нагадує луску. Хитромудрі контури балконів і складних еркерів з оригінальними колонами нагадують кістки тварини. А на даху красується башточка, яку вінчає георгіївський хрест. Сьогодні дім Бальо належить одній із каталонських родин і функціонує винятково як музей.

Дивовижна каменоломня

Замовлення на свою останню світську споруду архітектор отримав 1906 року від заможного ­барселонського промисловця Пере Міла. Як і всі попередні творіння Гауді, каса Міла спочатку також викликала доволі суперечливі відгуки барселонців, які прозвали її Ла Пед­рера (у перекладі — каменоломня). Сама будівля нагадує кам’яну гору з численними печерами замість вікон. На даху архітектор побудував лабіринт з кам’яними статуями, що нагадують середньовічних вояків. Проект цієї будівлі Гауді став новаторським для свого часу: продумана система природної вентиляції дозволяє відмовитися від кондиціонерів, міжкімнатні перегородки в кожній з квартир будинку можна переміщати на власний розсуд, є підземний гараж. Нині будівлею володіє каталонська ощадна каса Caixa de Catalunya, яка використовує тисячаметрову площу бельєтажу як виставковий павільйон. Одна з квартир на сьомому поверсі відкрита для туристів, так само, як горище та тераса на даху. В інших квартирах здебільшого розташовані офіси, але каталонські родини й досі займають кілька помешкань у будинку. Каса Міла стала першою світською спорудою ХХ сторіччя, внесеною до списку пам’яток ЮНЕСКО.

Справа трьох поколінь

Ідея створення храму, присвяченого Святому Сімейству, виник­ла 1874 року, і завдяки щедрим пожертвуванням у 1881 році в районі Ешампле була придбана земельна ділянка. Перший камінь у фундаменті нового храму було закладено 19 березня 1882 року, і цей день вважається датою початку будівництва. Первинний проект був виконаний архітектором дель Вільяром. Проте згодом проект переробив архітектор Гауді. Споруда мала бути увінчана безліччю спрямованих увись монументальних башт, а всі елементи декорації набути глибокого символічного значення, пов’язаного з Євангелієм або церковними обрядами. 1892 року архітектор розпочав роботу над фасадом Різдва. Він почав саме з цього фасаду, оскільки опасався відлякати мешканців міста реаліза­цією задуму фасаду Пристрастей, що відверто і жорстоко розповідає про розп’яття Христа. 1911 року Гауді створив проект фасаду Пристрастей, хоча остаточне архітектурне рішення з’явилося лише в 1923 році, а будівництво було почате вже після смерті Гауді. Спорудження храму продовжується і досі. Дивлячись на храм Святого Сімейства, спадає на думку, що Гауді не знайомі були муки творчості. Він з насолодою грав, як дитина в піску на березі моря. Уже на початку будівництва, ще зовсім молодою людиною, Гауді говорив, що це справа трьох поколінь, але свою «апостольську місію» він намагатиметься виконати до кінця.

Сорок три роки він зводив свій храм. Проекти детально не розроб­ляв, щоб не обмежувати фантазію, креслення закінчити не встиг, але зрозуміло висловив головну думку, мрію, щоб архітектори нових поколінь продовжували. Помер Антоніо Гауді 7 червня 1926 року у віці сімдесяти чотирьох років. Занурений у свої думки, він йшов на роботу, до храму, і потрапив під перший у Барселоні урочисто пущений трамвай. Довго не могли встановити особу загиблого. Думали, що якийсь жеб­рак… Жебрак, який залишив по собі неоціненне багатство.