№11 Листопад 2020 року → У вільний час

Post Scriptum: Права та кривда

Ольга ГРИЩЕНКО,
адвокатка АО MORIS

На публікацію цього матеріалу мене надихнув фільм про адвокатів і прокурорів, які проходили практику в одному з окружних судів Нью-Йорка. Серед справ, над якими працювали практиканти, найчастіше зустрічались спори на предмет житлово-комунальних, міграційних, екологічних, трудових та інших загальних, але водночас «життєвих» питань. Працюючи над кейсом, кожен герой шукав спосіб вирішити справу не для того, щоб просто виконати свою роботу, а виконати її так, щоб встановити справедливість. Продумуючи стратегію та готуючись до засідання, кожен із них ставив собі запитання: «Хто як не я?». У стрічці право відображене як ідеальне явище, а сторони обвинувачення та захисту як фахівці з ідеальним розумінням сутності права, які працюють із законом так, щоб кожен спір був вирішений справедливо.

Про верховенство права юристи неодмінно чули на лекціях з теорії держави та права (хоча, на мою думку, такий підхід до професійної освіти вже говорить про наслідування ідей, що відійшли у минуле). Ще одним джерелом інформації не лише для юристів, а й загалом для всіх, є новини, присвячені донорській тематиці та впровадженню реформ. На цьому роздуми про верховенство права для осіб, які не є представниками юридичної спільноти або діяльність яких прямо не пов’язана з впровадженням реформ, втрачають сенс і відносяться до категорії чергових, загальних розмов. Щодо юристів, то їхня увага повністю зміщується у бік механічного виконання, поставлених перед ними завдань.

Існуюче на сьогодні місце цінності права як такого і розуміння його верховенства зокрема є очевидним. Незважаючи на те, що протягом майже 30 років про Україну говорять як про окрему, незалежну державу, повертаючись до реальності, Україна як держава перебуває на етапі становлення, а її правова культура є продуктом повільномодифікуючого радянського спадку. Про яке розуміння принципу верховенства права можна говорити, якщо свідомість більшої частини працездатного населення сформована на сприйнятті життя, в якому невдачі є його неод­мінними складовими, на розумінні того, що в основі правової системи — не захист, а обвинувачення, та, врешті, свідомість яких сформована на цінностях країни, яка інвестувала в політ у Космос, але не в щоденні, базові потреби людини?

Працюючи юристом, з радістю можу сказати, що запит на право як справедливість є. Західні цінності поширюються, і природне усвідомлення сутності права знаходить своє місце. Разом із тим, говорячи про роль юристів у впровадженні верховенства права в Україні, як про лікарів, які відновлюють роботу життєво необхідних органів, пацієнта, який хворіє роками, доводиться констатувати, що багато з нас користуються і розуміють право лише як сукупність норм, а не як справедливість, чим, по суті, воно і є. Мова не лише про суддів, адвокатів чи прокурорів, а про всіх фахівців, робота яких пов’язана із захистом, попередженням та встановленням справедливості. Маючи знання, як технічно застосувати норму, ми забуваємо про цінність, якою є право, і в результаті технічно використовуємо закон, та нерідко за його спотвореним призначенням. Безумовно, можна безкінечно говорити про подальшу необхідність удосконалення судової системи, проте, виконуючи повсякденну роботу, наприклад складаючи договір або надаючи консультацію з кадрових питань, кожен із нас також може формувати здорову правову свідомість. Займаючись щоденною роботою, набуті вміння можна застосовувати через призму верховенства права, ідею справедливості та захисту, тим самим здійснюючи внесок у становлення здорової правової культури. Більшість із нас обрали професію за покликом, що ґрунтувався на бажанні встановити справедливість, ми всі знаємо, що яким би недосяжним було щось ідеальне, прагнення до його досягнення вже є рішенням та проміжним результатом. Чому ж у щоденній праці ми забуваємо прості основи: про те, чим є право і яку місію ми виконуємо, називаючи себе юристами?

-->