Тема: Початкові перевірки

Віталій БОДЮК, адвокат АО «Легард»

Як відомо, КМУ було прийнято постанову, якою фактично надано дозвіл органам ДПС здійснювати під час карантину проведення планових документальних податкових перевірок юридичних осіб.

Підстави для проведення такого виду перевірок залишилися попередні, визначені вони в Податковому кодексі України. Отже, що потрібно запам’ятати товариству. До початку проведення планової перевірки товариство має бути включене у план-графік перевірок, попереджене про проведення перевірки за 10 календарних днів і отримати копію наказу про проведення документальної планової перевірки, а також письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. До цього плану відбираються платники податків, які мають ризики щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. За вимогами пунктів 77.1, 77.2 статті 77 ПК України ДПС до 25 грудня 2020 року має оприлюднити на офіційному вебсайті план-графік проведення документальних планових перевірок платників податків на поточний рік. 24 грудня 2020 року ДПС на своєму сайті оприлюднила план-графік проведення документальних планових перевірок платників податків на 2021 рік. Разом із тим відповідно до абзацу 8 пункту 52² підрозділу 10 розділу XX ПК України закріплено, що перенесення документальних планових перевірок мають включатися до оновленого плану-графіка, який публікується на офіційному вебсайті ДПС. Водночас при складанні оновленого плану-графіка ДПС має керуватися наказом Міністерства фінансів України від 2 червня 2015 року № 524, який дає право та визначає порядок коригування плану-графіка перевірок. Станом на сьогодні оновленого графіка немає. Необхідно зазначити, що недотримання органами ДПС таких умов щодо порядку проведення та призначення перевірки може бути наслідком для її скасування як неправомірної.

Богдан ШИШКОВСЬКИЙ, старший юрист KPMG Law Ukraine

Уже майже рік в Україні діє новий Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон про фінансовий моніторинг), який значною мірою змінив підхід до порядку здійснення фінансового моніторингу крізь призму «ризик-орієнтованого підходу», розширив перелік суб’єктів первинного фінансового моніторингу (СПФМ), змінив підходи до визначення кінцевого бенефіціарного власника (КБВ) та, напевне, чи не найголовніше для СПФМ, збільшив відповідальність за недотримання вимог закону.

Передусім суб’єкти нагляду будуть приділяти та вже приділяють найбільше уваги СПФМ, зокрема, ми вже зараз можемо спостерігати за непоодинокими випадками накладення штрафних санкцій на банки як СПФМ за порушення правил здійснення фінансового моніторингу та, що більше, за розмірами таких штрафних санкцій. Це пояснюється тим, що НБУ як суб’єкт нагляду за банками та фінансовими установами вже привів свої нормативно-правові акти у відповідність до Закону про фінансовий моніторинг та активно наглядає за його додержанням банками та іншими фінансовими установами. Водночас треба також звернути увагу й на інших СПФМ, для яких, на відміну від банків, процедура фінансовою моніторингу є новою. До таких СПФМ слід віднести суб’єктів, які надають податкові та бухгалтерські послуги, супроводжують угоди купівлі-продажу об’єктів нерухомості, послуги щодо створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами, а також постачальники послуг, пов’язаних з віртуальними активами. Таким компаніям необхідно, передусім, вдатися до ряду дій, щоб відповідати вимогам Закону про фінансовий моніторинг, зокрема, розробити та затвердити програму і правила здійснення фінансового моніторингу, призначити уповноваженого за здійснення фінансового моніторингу, зареєструватися СПФМ, провести навчання в компанії щодо порядку здійснення фінансового моніторингу, в тому числі, щодо порядку та правил належної перевірки клієнтів. Це є актуальним також і для компаній, які надають послуги компаніям групи.

Також Закон про фінансовий моніторинг чітко передбачає, в яких випадках клієнту має бути присвоєний високий або неприй­нятно високий ризик, до яких відносять, зокрема, клієнтів, які знаходяться в офшорних зонах або є резидентами країн, що не виконують або не належно виконують рекомендації міжнародних організацій у сфері фінансового моніторингу, клієнти, пов’язані з особами, які включені до «санкційних» переліків або є іноземними публічними діячами тощо.

Окрім того, важливою зміною, запровадженою Законом про фінансовий моніторинг, є зміна концепції визначення КБВ. Наразі КБВ визначається за двома тестами: тест «володіння» 25 % капіталу, або прав голосу клієнта, і тест «контролю», тобто наявності 25 % здійснення фактичного контролю щодо управління клієнтом.

Анна ПАРХОМЕНКО, заступниця директора юридичного департаменту Moneyveo

Так багато відтоді, як почали обговорювати фінансовий моніторинг у 2020 році, про нього не говорили ніколи. З набуттям чинності у квітні 2020 року новою редакцією Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» з’явилась можливість здійснення ідентифікації клієнтів дистанційно, що дозволило розширити можливості бізнесу, однак жодним чином новий закон не спростив документообіг у рамках фінансового моніторингу. Також законом були введені величезні штрафи за порушення і навіть можливість анулювання ліцензії за певних обставин.

Наразі перевіряти дотримання вимог щодо фінансового моніторингу можуть Національний банк України, Міністерство юстиції України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство цифрової трансформації України та Державний комітет фінансового моніторингу України.

Ці органи дуже різні за своїм характером та підходами. Кардинально різні компанії, за якими ці органи здійснюють нагляд.

Однак сьогодні навіть ті компанії, які повинні неухильно виконувати зазначений вище закон, дуже часто виконують його формально, не заглиблюючись у його суть та не виконуючи його дух. Це обумовлюється і відсутністю такої кількості самих перевірок, і відсутністю про них інформації в засобах масової інформації, на противагу, наприклад, податковим перевіркам.

Відповідно, наразі велика кількість компаній, я тут не говорю про банки, просто замовляють документацію з фінансового моніторингу у зовнішніх консультантів, не приводячи її у відповідність до своєї діяльності, та навіть не налаштовують системи для відповідності вимогам. Деякі навіть узагалі нехтують веденням необхідної документації.

Отже, приходячи на перевірку, державному органу не треба вигадувати якісь каверзні питання чи перевіряти велику кількість документації. Проблеми та порушення зазвичай лежать на поверхні.

Тому, щоб уникнути штрафних санкцій за порушення вимог фінансового моніторингу, моя порада — створюйте на підприємствах реальну посаду «відповідальний за фінансовий моніторинг». Це може, звісно, бути особа як з юридичною, так і з економічною освітою, але дійсно не залежна від нікого посада, яка звільнена від будь-яких інших обов’язків та займається винятково фінансовим моніторингом. І не переживайте: у разі виконання всіх необхідних вимог роботи для окремої людини на повний робочий день вистачить.

Віктор МОРОЗ, адвокат, керуючий партнер АО Suprema Lex

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон) зобов’язав агентів, до яких відносяться, зокрема, податкові консультанти та радники, здійснювати фінансовий моніторинг та повідомляти про підозрілі операції своїх клієнтів. Така практика в цілому відповідає європейським стандартам, зокрема плану BEPS, до якого приєдналася Україна, та вимогам Директиви ЄС № 2018/822 від 25 травня 2018 року (Директива про податкових посередників). Як відповідно до Директиви про податкових посередників, так і згідно з чинним вітчизняним законодавством податкові консультанти та радники повинні інформувати фінансовий моніторинг та податкові органи про можливе використання клієнтом потенційно агресивних механізмів податкового планування. Але якщо на теренах ЄС ці аспекти є більш-менш врегульованими, то законодавство України запозичило дані норми без детального їх аналізу та пристосування до вітчизняних реалій. Враховуючи ж агресивний підхід фіскалів до податкової оптимізації, за якого будь-яка оптимізація оподаткування сприймається як ухилення від сплати податків, вбачаємо на практиці, що балансувати між податковим плануванням і ухиленням від сплати податків дуже складно і в подальшому бізнес зіткнеться зі значним зловживанням зі сторони податківців інформацією, отриманою від податкових посередників. Це, безумовно, призведе до небажання серйозних інвесторів працювати з українськими активами за українським правом і, як наслідок, недоотриманням державним бюджетом України податкових надходжень. У зв’язку з цим вбачаємо за доцільне доопрацювати правила розкриття інформації щодо відносин між податковими посередниками та їхніми клієнтами, регламентувавши, яким чином відповідна інформація може розкриватися та яким чином вона може бути використана в подальшому податківцями. За приклад можна взяти законодавство Німеччини, де є аналогічний обов’язок податкових посередників повідомляти державу про підозрілі операції своїх клієнтів, але є достатньо детальна процедура реалізації цього обов’язку та обсягу інформації, яка може бути розкрита.