Спецпроєкт: Гральне місце

Із запровадженням грального бізнесу в Україні законодавче поле, яким регулюватиметься індустрія азартних ігор, потребуватиме подальшого вдосконалення

У серпні минулого року набув чинності Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (Закон), а наприкінці року були видані перші ліцензії, наразі ж відкриваються перші легальні казино. Відповідним Законом знято формальну заборону на гральний бізнес, що діяла впродовж одинадцяти років, визначено види діяльності, які підпадають під його дію, а саме: казино, букмекерська діяльність, ігрові автомати, покер, а також азартні ігри в інтернеті.

Зауважимо, що до азартних ігор не належать, зокрема, спортивний покер, тому дія Закону на них не поширюється і вони не підлягають ліцензуванню. Керуючий партнер АО Legard Олексій Гаєвський у зв’язку з цим зауважив, що великим недоліком є відсутність у Законі спеціального правовстановлюючого документа для гри в покер на гроші: «Діяльність клубів спортивного покеру регламентується відповідними Правилами, затвердженими Міністерством молоді та спорту України. Мали місце випадки, коли правоохоронні органи приходили з обшуками до клубу спортивного покеру нібито зупинити незаконну діяльність, пов’язану з організацією гри на гроші. Будь-які спроби пояснити, що такі ігри тут не проводилися, нічого не давали, оскільки самі правоохоронці не мають найменшого уявлення про те, що являє собою спортивний покер та його відмінність від покеру на гроші. Наявність спеціальної ліцензії для клубів спортивного покеру розв’язувала б цю проблему та давала б змогу проводити такі ігри в клубах, що також сприяло б розвитку покеру в Україні».

Закон ще на стадії проєкту очікувано викликав суспільний резонанс як стосовно самого факту своєї появи, так і щодо його змістовного наповнення. Сам процес проходження законопроєкту зайняв майже рік, а до нього було внесено майже 3500 правок! Закон спрямовано передусім на легалізацію та детінізацію грального бізнесу, який попри всі заборони існував майже відкрито. До його прийняття активно використовувалася законодавча шпарина — він існував під прикриттям лотерей, які в 2012 році отримали відповідне законодавче регулювання у вигляді Закону «Про державні лотереї в ­Україні». По факту в країні на цьому ринку діяли три компанії, які майже повністю належали іноземним суб’єктам. Оператори державних лотерей надавали ліцензії на розповсюдження гральним закладам, на підставі яких останні й діяли, а також програмне забезпечення розіграшів лотерейних білетів. Крім того, Закон не давав і не дає відповіді на низку важливих питань, зокрема стосовно належного програмного забезпечення, того, який вигляд повинні мати лотереї, не були чітко прописані ліцензійні умови, чим і користувалися нелегальні гральні заклади. Незадовго ж до прийняття Закону про легалізацію азартних ігор Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 20 грудня 2019 року заборонив діяльність розповсюджувачів лотерей. На час заборони подібних закладів нараховувалось близько 40 тисяч.

 

Про що Закон

Згідно із Законом, було створено спеціальний уповноважений орган — Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), яка відповідає за ліцензування, моніторинг та регулювання діяльності суб’єктів грального бізнесу. На початку лютого Комісією видано першу ліцензію на організацію і проведення азартних ігор в інтернеті — саме онлайн-казино першими отримали дозволи. «КРАІЛ за півроку активної роботи видала 20 ліцензій, з яких 10 — на організацію онлайн-казино, та більше тисячі ліцензій на гральні автомати. Загальна сума надходжень до державного бюджету вже сягає близько 600 млн грн тільки від ліцензійних платежів, — зауважила партнер Asters Тетяна Тищенко. — У подальшому очікуємо збільшення частки міжнародних інвесторів та представників відомих мереж гральних закладів, частина з яких уже знаходяться на фінальних стадіях входу на український ринок». Протягом року український бюджет розраховує отримати 7,5 млрд грн.

Закон передбачає також введення обов’яз­кової системи ідентифікації гравців у формі реєстрів. Верифікація в гральному закладі має провадитись з моменту першого відвідування залу: в обов’язковому порядку потрібно надати оригінал документа, що засвідчує особу і підтверджує вік (не молодші за 21 рік). Пройти ідентифікацію в інтернеті необхідно до прий­няття ставки — через електронний підпис, sim-карту чи в будь-який інший спосіб, який дає змогу організатору азартних ігор ідентифікувати гравця і відповідає законодавству. Закон передбачає створення реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх — такі реєстри є в країнах, де азартні ігри легалізовано, і попри механізми ­виключення з реєстрів кількість включених до них осіб має тенденцію до постійного зростання. Це — база даних, що містить інформацію про фізичних осіб, яким відповідно до поданих заяв або за рішенням суду обмежено відвідування гральних закладів та участь в азартних іграх. Цікаво, що таку заяву може подати особа стосовно самої себе або ж члени її сім’ї першого ступеня спорідненості. Підставами для відмови від участі в азартних іграх можуть бути, зокрема, наявність боргових зобов’язань на суму понад 100 прожиткових мінімумів доходів громадян, ухилення особи від сплати аліментів упродовж більш ніж трьох місяців, отримання потенційним гравцем або членами його родини житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг і, що очевидно, якщо своїми діями гравець ставитиме себе або свою сім’ю у скрутне матеріальне становище.

При цьому стаття 16 Закону, яка встановлює вимоги щодо боротьби з ігровою залежністю (лудоманією) та громадський контроль, передбачає, що організатор азартних ігор, який не забезпечив неможливість участі в азартних іграх осіб, участь яких у таких іграх заборонена, зобов’язаний відшкодувати таким особам на їх вимогу або на вимогу членів сім’ї таких осіб фінансову шкоду в розмірі десятикратного програшу, що заподіяна зазначеним особам унаслідок такої бездіяльності організатора азартних ігор.

 

Подальше регулювання

Закон варто розглядати як фундамент для відкритого ринку організації та проведення азартних ігор, проте на прийняття очікують інші закони та у ще більшій мірі підзаконні акти, які мають регулювати різні аспекти функціонування грального бізнесу або ж змінити існуючі правила. «Наразі КРАІЛ уже розробила ряд базових підзаконних нормативно-правових актів, які вже вступили в силу, це — ліцензійні умови щодо кожного з напрямів діяльності організаторів азартних ігор та порядки видачі дозволів, перелік грального обладнання, що підлягає сертифікації, а також список суб’єктів, які її здійснюють», — наголосила Тетяна Тищенко.

«Прийняття Закону — це типова історія для регіону Східної Європи: дуже добре, що у влади вистачило політичної волі його прийняти, але ще потрібно докласти дуже багато зусиль, щоб довести його до стану «історії успіху», — зазначив керуючий партнер ЮК Sports & Gaming Lawyers Ірина Сергієнко. Напевне, з часом будуть уточнюватися й окремі норми Закону. «Наприклад, в українському законодавстві немає обмежень щодо кількості виданих ліцензій або вимог до оператора азартних ігор мати наземне казино для того, щоб отримати ліцензію на онлайн-казино, як це передбачено у Хорватії», — звернув увагу голова юридичного департаменту компанії Favbet Владислав Кувічкін. До важливих документів, без яких нормальна робота ринку неможлива, Тетяна Тищенко відносить технічний регламент, принципи відповідальної гри, опис ідентифікаційної картки гравця, порядок застосування санкцій, вимоги до державної системи онлайн-моніторингу. Також до ключових проблем можна зарахувати розміщення серверів із програмним забезпеченням для онлайн-казино, питання прийняття іноземних сертифікатів на гральне обладнання, колізію щодо призначення членів КРАІЛ.

«У разі запуску операційної діяльності в операторів азартних ігор одразу виникає багато питань, які ­вимагають прийняття додаткових підзаконних нормативно-правових актів або роз’яснень з боку різних державних органів, а саме — щодо утримання податків з гравців-нерезидентів, особливостей ведення фінансового та бухгалтерського обліку, виконання вимог фінансового моніторингу, стандартів відповідальної гри, маркетингових проявів», — відзначив Владислав Кувічкін. Водночас керуючий партнер ЮФ Eterna Law, член КЕР при КРАІЛ Андрій Астапов додав, що в контексті сертифікації грального обладнання необхідним є прийняття технічного регламенту для нього та розширення списку суб’єктів сертифікації, що дасть змогу ефективно проводити сертифікацію за чітко встановленою процедурою та з урахуванням вимог і особливостей того чи іншого грального обладнання, а також задовольнити попит, який наразі існує на ринку. Разом із тим Олексій Гаєвський вважає, що, виходячи зі стану ринку ігрової індустрії на сьогодні, додаткові акти, які регулювали б азартні ігри, не потрібні. Існуючий Закон повинен запрацювати в повну силу, після чого можна буде оцінити його ефективність та вирішувати, чи потрібні якісь зміни чи додаткові нормативно-правові акти.

 

Дороге задоволення

Юридичне обслуговування граль­ного бізнесу має всі шанси стати привабливим напрямом для юристів, адже його правове регулювання та безпосередньо сам ринок перебувають ще в процесі формування. Владислав Кувічкін звернув увагу на те, що зараз дуже мало юристів на українському ринку, які мають відповідну експертизу та знання. У зв’язку з цим головне очікування від юристів — бажання навчатися і розбиратися у складних відносинах та процесах.

Для входження у гральний бізнес потрібні неабиякі кошти: законодавство встановлює не лише високі ціни на ліцензії та вимоги до матеріально-технічного забезпечення, але й банківські депозити для виплат виграшів. Так, найдорожчі ліцензії, передбачені для бажаючих відкрити казино у Києві, — 72 млн грн на рік (такі ж в інших українських містах коштують вдвічі дешевше), а також для здійснення букмекерської діяльності в інтернеті — 108 млн грн на рік. Такі ціни на ліцензії є одними із найдорожчих у світі. Законодавство передбачає підвищені вимоги до готелів, в яких відкриватимуться зали з гральними автоматами, букмекерські контори та казино. Причому до останніх вимоги найбільш суворі: це має бути чотири- або п’ятизірковий готель, а для Києва прийнятними є лише п’ятизіркові бо ж окрема територіальна ігрова зона, відкриття яких заплановано у майбутньому. Ця вимога вже спонукає власників готелів прагнути підвищити власну зірковість задля можливості відкриття гральних закладів, а КРАІЛ уже кільком із них відмовила у видачі ліцензії. Крім того, власники зобов’язані інвестувати кошти у приміщення, гральне обладнання, найм та підготовку відповідних співробітників.

 

Світ

Гральний бізнес легальний у переважній більшості європейських країн, часто з використанням суттєвих обмежень: діє державна монополія на окремі види азартних ігор і всі доходи надходять до відповідних бюджетів (Швеція, Фінляндія, Австрія), ігрові автомати можна використовувати лише у казино (Франція, Греція, Монако) або ж коли легальними є лише онлайн-ігри (острови у Карибському басейні). Крім того, держава сама нерідко бере участь у гральному бізнесі, у тому числі й фінансову, не обмежуючись ліцензуванням та наглядом. Наприклад, в Італії всі будівлі гральних закладів належать місцевим органам влади, які здійснюють їх управління, встановлюючи регуляторні норми та податкові ставки, а в назвах казино є слово «муніципальне». Децентралізація характерна і для Німеччини, де основні питання регулювання азартних ігор належать до компетенції земель, а гральні заклади можуть бути як приватними, так і приватно-муніципальними чи повністю належати відповідній землі, як у Баварії. А от у Швейцарії азартним іграм присвячена ціла стаття Конституції, згідно з якою, зокрема, з гральних домів стягується збір залежно від їх доходу, проте він не має перевищувати 80 % отримуваного у результаті ігор валового доходу. Конституція прямо передбачає, що збір використовується для покриття субсидій на страхування старості, втрати годувальника та інвалідності. А у 2018 році Швейцарія на референдумі підтримала федеральний закон, який забороняє іноземні онлайн-казино, — він передбачає можливість блокування іноземних сайтів з азартними іграми, які не мають швейцарських ліцензій.

У значній кількості країн азартні ігри заборонені (хоча до них можуть і не належати такі речі, як лотереї чи тоталізатори), це переважно мусульманські країни. При цьому якщо у сусідній країні азартні ігри легальні, то останні намагаються використовувати це. Так, азартні ігри заборонені в Таїланді, тому в прикордонних містечках сусідньої Камбоджі казино та гральні зали ледь не на кожному кроці.

У цілому ж можна умовно виділити дві моделі правового регулювання грального бізнесу: європейську та американську. Перша полягає в тому, що з існуванням азартних ігор доводиться миритися, а тому краще використовувати гральні заклади для підтримки певних територій та сфер, у першу чергу соціальних, до яких можна віднести і заходи проти ігроманії. Хоча азартні ігри приносять великі доходи у вигляді податків та інших платежів, а також допомагають розвиткові туристичної інфраструктури, така модель намагається стримувати розвиток цього ринку. Американська модель є більш ліберальною, зокрема у самих США азартні ігри легальні у 48 штатах. При цьому особливе місце займають так звані індіанські казино — у 1988 році було прийнято закон «Про регулювання проведення азартних ігор індіанськими племенами», який допомагає розвиватися індіанським резерваціям та їхнім мешканцям, а доходи від розташованих там казино становлять близько чверті сукупних доходів гральної індустрії США. Прийняттю цього закону передував судовий процес індіанців племені кабазон проти Каліфорнії — влада штату розпочала кримінальне переслідування індіанців, які на своїй території організували казино, в якому грали, у тому числі, й у заборонене на території штату бінго. Тоді Верховний Суд постановив, що органи влади індіанських племен мають право на організацію азартних ігор незалежно від законодавства штатів.

Напевне, неможливо взяти за взірець досвід якоїсь окремої країни, оскільки не лише в різних країнах є різне сприйняття гемблінгу, але воно може суттєво відрізнятись у різних регіонах однієї країни. «Україна не може просто скопіювати досвід правового регулювання азартних ігор якоїсь іншої країни. Нам потрібно пройти свій шлях, але при цьому необхідно вивчати та переймати дос­від інших пострадянських країн, наприклад Білорусі, та країн Східної Європи», — відзначив Владислав Кувічкін.

 

Податки

Податки щодо грального бізнесу, як правило, високі, що обумовлено як бажанням отримати якнайбільше надходжень з цього доволі прибуткового виду підприємництва, так і прагненням обмежити його розвиток та споживання відповідних послуг. Прикладом останнього може бути Німеччина, де податкова ставка може становити 80 % від валового доходу грального закладу. Хоча останній підхід не є загальним, чимало країн розглядають гральний бізнес як і будь-яке інше підприємництво. Об’єктами оподаткування можуть бути як доходи чи прибуток суб’єктів грального бізнесу, так і гральне обладнання, а також вони разом (як у багатьох країнах Східної Європи). Тенденцією є те, що велика кількість європейських країн замінюють ПДВ на податок на валовий гральний прибуток, а також відмовляються від податку на виграш гравців.

Для України важливо, щоб податкові ставки були економічно обґрунтованими і не заганяли азартні ігри в тінь. У майбутньому слід очікувати прийняття законів, що стосуються оподаткування азартних ігор, саме їх прийняття юристами вважається першочерговим завданням для запуску грального ринку в Україні та залучення відповідних інвестицій. Зок­рема, є проєкт закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів від діяльності з організації та проведення азартних ігор та лотерей, яким пропонується, зокрема, встановити єдину ставку податку на валовий гральний дохід, отриманий від організації та проведення азартних ігор і випуску та проведення лотерей у розмірі 10 %, та не оподатковувати податком на доходи фізичних осіб виграш в азартну гру чи лотерею, розмір якого не перевищує вісім розмірів мінімальної заробітної плати. Наразі ж оператори азартних ігор вимушені сплачувати не тільки достатньо високі на рівні інших європейських країни ліцензійні платежі, але й сплачувати їх у потрійному розмірі до моменту запуску системи онлайн-моніторингу.