Pоst Scriptum: Науковий похід

Для логічного завершення будь-якої реформи потрібно займатися аналітикою та науковим аналізом

Для мене, як правника, первинною завжди була й залишатиметься гарантованість будь-якому громадянину його конституційних прав та свобод. Попри численні гасла, ми ні на крок не зрушимо в цьому напрямку, доки не створимо умови, за яких нормально функціонуватимуть справедливі суди. Реформування судово-правової системи України ставить собі за першочергове завдання кожна наступна влада, але ось вже скоро як тридцять років ведуться дискусії, лунають звинувачення, розробляються нові концепції, а віз і нині там, бо для логічного завершення будь-якої реформи потрібно займатися аналітикою та науковим аналізом, у нас же юридична галузь, як і будь-яка інша, часто ставала предметом дешевого популізму. А в такому контексті, як правило, всі провини перекладають на «попередників».

Але не все так трагічно. Ми отримали «малу судову реформу», що стало передумовою прийняття у 2002 році Закону України «Про судоустрій». У період 2005–2008 років був прийнятий Закон «Про доступ до судових рішень», почала створюватися система адміністративних судів. Суттєвим кроком на шляху судової реформи стало схвалення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, що дістала схвальні оцінки Венеціанської комісії. Концепція, до речі, визначала головні причини неможливості втілення судової реформи через відсутність її системного бачення, перевантаженість та недостатнє фінансування судової влади, неефективність системи виконання судових рішень тощо, але найголовніше, на мою думку, — наявність багатьох перешкод для незалежності судді. Ми ніяк не можемо вирватися із замкненого кола: корупційна складова перешкоджає прийняттю справедливих рішень, за якими ми йдемо в намаганні позбутися корупційної складової.

Можна безперервно оновлювати закони, встановлювати різного виду суди (доводячи, до речі, ситуацію до абсурду), залучати меганезалежних експертів, але найважче в усьому цьому — змінити підхід, керуватися лише буквою закону для того, щоб судова влада сприймалася як влада справжня. До якої будь-хто може звернутися в пошуках істини.

Усі інші проблеми — похідні від цього. Недосконалість адвокатської реформи та реформи прокуратури залишають багато білих плям, що на практиці може призвести до зловживань і корупційних ризиків.

Маємо біду і з системою оподаткування, яка в деяких сферах є неправомірно високою, в деяких же — взагалі абсурдною. Суб’єкта підприємницької діяльності із завзяттям усе більше намагаються обтяжити додатковими витратами, що майже у 99 % є абсолютно несправедливим.

Адміністрування податків — узагалі окрема історія. Це вже призвело до того, що багато хто з підприємців пішов у тінь і працює за готівку. І це великий мінус для бюджету країни, що лише погіршує ситуацію в економіці. Складається враження, що система і податкові органи працюють на самознищення, створюючи для бізнесу такі умови, за яких усе більша його частина змушена вигадувати нові шляхи уникнення оподаткування.

Очевидним є той факт, що ми маємо значну заполітизованість суспільства, тому є небезпека підміни правових рішень політично вмотивованими, тож гучні політичні заяви слід відокремлювати від реальних кроків та конкретних законодавчих змін.

Отже, підсумовуючи, зазначу, що втілювати реформи варто лише на підставі аналізу всіх попередніх спроб з урахуванням думки професійного середовища та професійної спільноти, а також враховуючи всі інші зміни, які закладає держава в загальну стратегію свого розвитку. Чи є у нас загальна стратегія, на чому вона ґрунтується і наскільки професійно складена? Це вже інше питання.