Проза життя: Правила життя
Тараса Лукаша

Гість нашої рубрики Тарас Лукаш — начальник територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області. За його плечима — шлях успішного адвоката, що показав високий рівень професійності в судових справах. Крім того, Тарас був удостоєний можливості впливати на хід судової реформи в Україні, адже він свого часу став одним із наймолодших членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів — впливового органу, очолюваного сучасними корифеями права. Історія успіху — це завжди цікавий досвід, який накопичує людина протягом життя. Тож ми не оминули можливості дізнатися деякі думки та погляди Тараса Лукаша. Сподіваємось, вони будуть цікаві та надихатимуть наших читачів

 

Уперше по-справжньому відчув себе професійним юристом, коли, спілкуючись із клієнтами про поточний стан речей, почав відповідати, що у мене для вас дві новини: добра і дуже добра, з якої краще почати? Звісно, для цього знадобилося не менше 10 років активної праці.

Мій успіх був би неможливим без віри в себе, наполегливої праці та підтримки самих близьких мені людей та однодумців. Безумовно, я також вдячний усім колегам, з якими мав можливість працювати і в юридичному бізнесі, і у ВККС України, за можливість вчитися в них та переймати досвід.

Працюючи в державних органах, виніс цікавий досвід. Зокрема, специфікою роботи в такому колегіальному органі, як ВККС, є необхідність навчитися довіряти колегам та вчиняти так, щоб вони довіряли тобі. Якщо компоненту довіри не буде і окремий гравець у команді почне вважати себе «зіркою», граючи за своїми правилами, то це неминуче призведе до результатів, як у байці Крилова «Лебідь, щука і рак».

Від себе завжди вимагаю відповідального ставлення до виконання своїх обов’язків, поважати кожного з колег, з яким працюю в колективі, незалежно від віку та досвіду роботи. Якщо помічаю, що в когось із колег засмучений вигляд, то намагатимусь за можливості підтримати та підняти настрій.

Від людей, з якими працюю, вимагаю професійного підходу до виконання поставлених завдань і поваги до своїх колег та інших людей. Переконаний, що сам колектив, внутрішня атмосфера та принципи взаємодії в ньому формуються винятково з тих цінностей та життєвих принципів, які поділяє керівник цього колективу.

Щодо найскладніших випробувань, то кожен із нас отримує лише ті випробування, які здатен пройти, і, мабуть, найвідповідальнішим та найскладнішим є те випробування, яке кожен із нас проходить саме зараз.

Найбільше занепокоєння викликає те, що плинність кадрів працівників апарату в системі набирає загрозливого характеру і її залишають досвідчені та професійні кадри. До того ж так склалось, що суддям наразі доводиться частково забезпечувати певні потреби, пов'язані з відправленням правосуддя. Тому зараз вказана посада для мене — це не стільки про досвід у стратегії розвитку, а швидше, про навчання кризис-менеджменту, де головне завдання — не дати зупинитися процесу відправлення правосуддя.

Постійно нагадую собі та колегам, що в цей історичний час ми активно складаємо «тест на людяність». І кожен із нас може помилятися, але важливо нагадувати собі про це та бути вимогливим, передусім, до себе.

Якби мене запитали, що б я порадив студентам на першому занятті першого курсу, то насамперед — згадати історію шляху до своєї мети Слави Курілова, яка викладена у книзі під наз­вою «Один в океані». Узагалі люблю читати і ділитись знаннями з тим, кому це цікаво.

Успіхом для мене є можливість порівнювати себе сьогодні з тим, яким я був учора, та бачити зміни себе та свої досягнення. Вочевидь, головне змагання йде протягом усього нашого життя.

Часу завжди обмаль, але часу цілком достатньо для головних речей, і не тільки другорядних. Питання тільки в тому, щоб навчитися вчасно розуміти, що є важливим, а що терміновим. І хтось зможе дуже швидко рухатись прямою дорогою, а хтось буде все життя бігти, як віслюк за морквою, яку так ніколи не наздожене. Тому комусь часу буде вдосталь, а комусь не вистачить і 24 години на добу.

Якби не було складно, то не було б розвитку і руху вперед! Змагання не бувають легкими, особливо самому з собою. Але є і приємна новина: не кожен день є виснажливим змаганням і завжди є час на відпочинок.

Найбільша цінність для мене — розуміти, що твоє життя приносить більше користі.

Коли трапляється вільний час, намагаюсь провести його на природі. Це може бути піша прогулянка, пробіжка в лісі, парку, біля моря. Ніщо так не відновлює, як відчути дотик природи.

Маю також захоплення: приділяю увагу книгам, намагаюсь тримати і належну фізичну форму, вдосконалюю свою гру в шахи та швидкі шахи — настільний теніс. Дуже люблю цей вид спорту.

Усе буде добре, але особисто мені імпонує інше твердження: у нас все добре, а буде ще краще!

-->