Тема: Навчання без кордонів

Одним із трендів сучасного українського юридичного бізнесу є стажування правників за кордоном, але це «задоволення» не всім доступне

Переважна більшість вітчизняних юридичних компаній, принаймні тих із них, яких можна зустріти на сторінках професійної преси, не позбавлені того чи іншого «іноземного елемента». Деякі компанії відкрили свої офіси в близькому та далекому зарубіжжі, деякі самі є відгалуженням міжнародних юридичних мереж, інші обслуговують здебільшого іноземних клієнтів, а якщо ні, то прагнуть привернути до себе їхню увагу. Так чи інакше, але слова «міжнародне», «іноземне» у різних відмінках усе частіше лунають з вуст українських юристів, а ще частіше згадуються на веб-сторінках юридичних фірм.

Таке оміжнароднення цілком правдиво віддзеркалює нинішній стан економіки, промисловості та бізнесу — на серйозні інвестиції та капіталовкладення, за певними винятками, можна чекати тільки із-за кордону, і саме іноземні клієнти, як правило, приносять юридичним радникам найбільш масштабні проекти і левову частку прибутку.

На цьому тлі не дивно, що зростаючої популярності в правничих колах набувають дипломи про вищу юридичну освіту в зарубіжному виші, а нарівні з ними — проходження юристами стажування або практики за кордоном.

Сплетіння інтересів

Перше питання, яке постає у світлі цієї тенденції: хто виступає її ініціатором — керівництво українських юридичних компаній або самі правники?

«Юристи потрапляють на стажування до іноземних компаній як самостійно, так і за направленням української юридичної фірми, де вони працюють», — зазначає ­адвокат міжнародної юридичної фірми Shoenherr Дмитро Бірюк. Погоджується з цим і Ксенія Генс, виконавчий директор адвокатської контори «Коннов і Созановський».

Між тим, навряд чи для когось із співвітчизників є секретом, що життя в розвинених західноєвропейських або північноамериканських державах недешеве. Кількамісячний вояж до однієї з цих країн для проходження там стажування, включаючи витрати на авіаквитки, оформлення візи та проходження інших обов’язкових бюрократичних процедур, проживання, харчування та інші особисті потреби, обійдеться в суму, яку навряд чи знайде в себе у «заначці» середньостатистичний молодий правник, який не вельми давно закінчив навчання та не встиг ще досягнути вершин на професійній ниві.

Через це стажування за кордоном здебільшого фінансується все ж роботодавцем. Утім, винятки можливі: по-перше, для молодих людей із заможних сімей, для яких тягар супутніх витрат виявиться не надто важким; по-друге, для студентів, які навчаються або навчалися певний час за кордоном і яким пощастило самостійно знайти контакт із місцевою юридичною компанією. Можуть бути й інші ситуації — в житті трапляється різне.

Друге питання, що спадає на думку: якими мотивами керуються іноземні компанії, запрошуючи або приймаючи українських практикантів? Адже з суто практичної точки зору від молодого місцевого правника, який хоч і не має практичного досвіду, проте обізнаний загалом із правовою системою та законодавством країни, буде, безумовно, більше користі, аніж від стажера із-за кордону.

«Іноземним юридичним компаніям також цікаво розвивати міжнародні професійні зв’язки. Подібні стажування є корисними для обох сторін», — вважає Олексій Бежевець, юрист, партнер ЮК «Правовий Альянс». На думку Дмитра Бірюка, іноземні юридичні компанії прий­мають на стажування українських юристів здебільшого для обміну досвідом та ведення спільних транс­кордонних проектів.

Убачається, що «приймаючою стороною» за кордоном здебільшого виступає не випадково обрана юридична компанія, а компанія — партнер української фірми, з якою остання пов’язана спільними проектами: чи то такими, що тривають, чи то запланованими. У цьому випадку стажування окремих юристів може відігравати важливу роль у взаємовідносинах між двома компаніями — в процесі його здійснення налагоджується взаєморозуміння між колективами компаній, відбувається знаходження певних спільних корпоративних цінностей, нарешті кожна з компаній має змогу запозичити певні рішення та ідеї в іноземних колег.

Ще одне актуальне питання — оптимальний час стажування. Адже занадто малий проміжок часу не дасть змоги юристу повністю зануритися в ділову атмосферу іноземної компанії та побачити багато тих речей, які на перший погляд непомітні, та й мовні навички за кілька днів серйозно не підвищиш. Проте й зловживати тривалістю стажування за кордоном не варто.

Уявлення щодо оптимального періоду стажування — вкрай різні.

«Оптимальним для стажування є період від трьох до шести місяців, оскільки при більшому періоді втрачається зв’язок із законодавством України (вносяться зміни) та можуть втрачатися відповідні навички», — зазначає з цього приводу Ксенія Генс.

«Наразі ми практикували тижневі стажування. Я схиляюся до думки, що оптимальним строком для стажуванням є один-два тижні. За цей час юрист не встигає відійти від справ компанії і легко адаптується по поверненні», — висловлює власний погляд на питання Олексій Бежевець.

Юридичний кругообіг

Більшість міжнародних юридичних компаній, офіси яких працюють в Україні, сповідують принцип періодичної ротації кадрів — в їхніх лавах часто-густо можна зустріти іноземні прізвища, тоді як українські юристи, попрацювавши певний час у міжнародних компаніях, подекуди прямують, тимчасово або постійно, до зарубіжних офісів (здебільшого в західному напрямі).

На думку Ксенії Генс, «ротація кадрів» — це інвестиція в майбутнє, адже під час стажування в офісі в іншій країні працівник може здобути нові навички, що виявляться корисними по поверненні на своє робоче місце, тобто працівник може імплементувати якісь інновації та поліпшити роботу офісу в цілому. «Також це сприяє спілкуванню між співробітниками офісів та обміну досвіду», — відзначає пані Ксенія.

«У нас практикується ротація кад­рів між офісами у різних країнах, переважно між віденським офісом та іншими офісами фірми, — розповідає Дмитро Бідюк. — Це, як правило, відбувається з метою обміну досвідом, підвищення кваліфікації кадрів та спільного ведення проектів».

Загадкове слово secondment

У практиці українських юридичних компаній поки що не набув значного поширення такий специфічний вид стажування (втім, слово «стажування» не зовсім точно відповідає суті цього процесу), як secondment, який дуже поширений за кордоном. Буквально слово secondment означає тимчасове переведення працівника на іншу роботу в межах тієї самої організації. У контексті юридичного бізнесу під secondment розуміється зазвичай довгострокове (від декількох днів до декількох тижнів і більше) відрядження юриста до офісу клієнта для виконання певного ­проекту.

«Офіс міжнародної юридичної компанії PETERKA&PARTNERS в Києві нині не практикує secondment, що зумовлено відсутністю необхідності такого прикомандирування (ми встигаємо проконсультувати клієнта дистанційно з максимальною швидкістю та ефективністю і негайно виїжджаємо на запит до клієнта в офіс)», — розповіла Ніна Сидоренко, кандидат юридичних наук, адвокат, партнер та директор міжнародної юридичної компанії PETERKA&PARTNERS. Безумовними перевагами прикомандирування, на думку пані Ніни, є безпосередній контакт юриста з клієнтом «на місці», ліпше розуміння специфіки бізнесу клієнта, внутрішніх потреб і проблем, налагодження контактів із співробітниками, можливість більш швидкого реагування на запит клієнта.

«Беззаперечним є те, що юрист отримує можливість особистого ­розвитку внаслідок набуття нових навичок та досвіду вирішення нестандартних для себе завдань. Основ­ними ж недоліками secondment є незручність залучати відкомандированого юриста до проектів інших клієнтів (зокрема, з огляду на обов’язок нерозголошення конфіденційної інформації), а також ризик «переманювання» клієнтом такого юриста на постійну роботу в своїй компанії», — вважає директор PETERKA&PARTNERS.

Своїм досвідом у даному питанні поділився і Олексій Бежевець: «У нашій практиці були випадки прикомандирування юриста до офісу клієнта на тимчасовій основі. Це було викликано більше побажаннями клієнта, аніж об’єктивними потребами роботи. Наприклад, юрист повністю супроводжував кадрове діловодство клієнта, що передбачало тісну співпрацю з персоналом клієнта».

«Для нас перевагою була тісна співпраця з клієнтом, що дозволило краще зрозуміти його потреби та повністю задовольнити побажання керівництва. Юристу було корисно зрозуміти специфіку діяльності клієнта «зсередини», налагодити ефективну взаємодію з його менеджерами. Оплата нашої роботи здійснювалася на умовах фіксованого бюджету на місяць», — підсумував свій досвід знайомства із secondment пан ­Олексій.

Службова зрада?

Розмірковуючи про переваги та недоліки, а насамперед про ризики для юридичної компанії при направленні персоналу на стажування за кордон, передусім спадає на думку один важливий аспект. Як уже зазначалося, стажування коштує чималих грошей, і такі витрати сприймаються роботодавцем не інакше як довгострокова інвестиція. Керівництво очікує від підлеглого після повернення із-за кордону серйозного підвищення його професійного рівня, а також запозичення цього досвіду молодшими колегами, що, врешті, виллється у підвищення якості обслуговування клієнтів у компанії та оптимізацію внутрішніх процесів, спричинить старт нових проектів та залучення нових клієнтів. Кінцева мета — зростання прибутку, який, як не крути, є головною метою діяльності будь-якої комерційної компанії.

Між тим, з точки зору працівника все має дещо інший вигляд. У зарубіжній країні він стає свідком зовсім інших (і, як правило, значно кращих) умов праці та рівня життя загалом, що може викликати у нього (особливо якщо йдеться про молодого фахівця, не зв’язаного з сімейними обов’язками) бажання затриматися за кордоном довше, а як пощастить — то і назавжди. Якщо ж навіть і ні, то в будь-якому разі після проходження стажування в іноземній компанії цінність професіонала на ринку праці помітно зростає — таким чином, по поверненні із-за кордону юрист може розраховувати на привабливі кар’єрні пропозиції, яких він раніше не отримував.

Головний ризик для роботодавця, таким чином — ризик неповернення юриста з-за кордону або його «втечі» на інше місце роботи невдовзі після повернення. І цілком природно, що роботодавець намагається себе від цих ризиків убезпечити.

«Певні механізми запобігання такій практиці є. Наприклад, можливе укладення відповідного договору між фірмою та юристом. Однак, як свідчить практика, надійність таких механізмів усе ж таки залишає бажати кращого. Тому при направленні юриста на стажування за кордон дуже важливим фактором є його добросовісність та порядність», — зазначає з цього приводу Дмитро Бірюк.

«Навчання персоналу — це завжди інвестиція у майбутнє, але ніхто не застрахований від того, що після навчання юрист залишить фірму, тому все базується на джентльменських відносинах, адже згідно із законодавством України вважаються недійсними угоди, спрямовані на ущемлення реалізації прав працівника», — розповідає про свої міркування з цього питання Ксенія Генс.

Ніна Сидоренко вважає основ­ним механізмом запобігання втрати кваліфікованого юриста після його стажування за кордоном гнучку систему мотивації, яка має включати з-поміж іншого і підвищення позиції, і винагороду, і залучення юриста до найскладніших та найцікавіших клієнтських проектів, а також діалог щодо знаходження компромісного співвідношення «життя — робота».

«Питання побудови команди та утримання її членів завжди є актуальним, — зазначає Олексій Бежевець. — Тож стажування за кордоном можна розглядати як один з елементів цієї копіткої праці». На думку пана Олексія, рішення залишитися в команді чи шукати щастя деінде формується під впливом низки чинників. «Завдання партнера юридичної компанії — підтримувати та розвивати юристів, забезпечувати їм такі умови праці, за яких зміна компанії не буде актуальним питанням», — підсумовує він.